Полковник корпусу лісничих

Віктор Єгорович фон Графф. До 170-річчя початку діяльності в Україні.

Про відтворення лісів дбають лісівники одного покоління, а бачать здобутки, оцінюють результати їхньої праці фахівці (і громадськість також) поколінь наступних. А як працювалося, з якими проблемами доводилося стикатися попередникам, узагалі як їм жилося – спадкоємці знають не завжди. А проблеми мають здатність повторюватися. Справа, зрештою, не так у проблемах, як у досвіді лісогосподарської діяльності, орієнтованої на невиснажливе і безперервне лісокористування, на забезпечення виконання лісом середовищестабілізуючих функцій.

Зазначене зумовлює актуальність рубрики «Постаті», яку започатковує наш журнал нарисом Володимира Бондаренка, професора кафедри лісівництва НТУ України,
дійсного члену ЛАНУ є про першого ентузіаста масивного степового лісорозведення Віктора фон Граффа.

У квітні 1843 року випуск­ника офіцерських класів Сант-Петербурзького лісового і ме­жового інституту підпоручника Віктора фон Граффа, згідно з наказом по корпусу лісничих, направлено в Катеринославську губернію. Йому доручили організувати лісорозведення на Приазовській височині в Олександрівському повіті, вибрати місце для лісопосадок, створити зразкове лісництво і завідувати ним. Того самого року ділянку було підібрано, складено її план, визначено місця під господарські будівлі, під сільгоспвикористання.

У першій половині ХІХ ст. Приазовська височина (вододіл річок Дніпровського і Азовоморського басейнів) була суворим краєм. Періодично лютували пошесті, траплялися посухи, спустошувала землю саранча. І ні води, ні лісу, ні людей… Диким полем називали колись цю територію. До масового заселення господарювали на ній запорозькі козаки. Після зруйнування Січі (1775 р.) сюди почали переселятися селяни з порубіжних земель, а також, на запрошення царського уряду, німці та серби, молдавани і болгари, греки і чорногорці, албанці і поляки, грузини і навіть іспанці.

Перші враження В. фон Граффа від знайомства з місцем майбутньої діяльності: «…Другий тиждень рухається степом невеликий загін вершників. Попереду двоє молодих чоловіків у темно-зеленій формі офіцерів корпусу лісничих. Час від часу загін зупиняється, офіцери роблять позначки на картах, обмінюються враженнями. Обстеживши незначні за площею залишки лісів у заплаві річки Молочної, мандрівники заглибились у дикопільський степ. То там, то там табунці диких коней-тарпанів, антилоп-сайгаків. І дуже мало сіл. А де-не-де, поряд із розораними ділянками чорнозему – землянки. Мандрівники вирушили до найближчого поселення – Велико-Анадоля».

Поволі В. фон Графф облаштовував лісництво. Ддя роботи наймав поселенців-добровольців; якщо таких було обмаль – залучав (за спеціальним рішенням Катеринославської палати державного майна) неплатників податків із найближчих сіл.

Події 1845 року: відпустка для поїздки до Житомира і Києва; винагорода за навчання селянських хлопчиків у сумі річної зарплати; одержання звання поручника; висадження 31 740 саджанців різних порід, 500 кілків верб, 5000 живців тополь у розсаднику та в живоплотах; поїздки до Катеринослава і в інші місця у службових справах, зокрема для придбання лісоматеріалу на будівництво. Восени 1846 року новостворене лісництво відвідав Міністр державних маєтностей, оглядом лісництва залишився задоволений, лісничому було оголошено подяку, вручено грошову винагороду. У той час молодий лісничий захопився Єлизаветою Курочкіною, звернувся до Лісового департаменту за дозволом узяти з нею законний шлюб. Дозвіл надійшов, після Різдвяних свят 1847 року відбулося весілля.

І знову службові клопоти: поїздки, організація навчальної ферми, будівництво приміщень, посадка саджанців на постійній площі, роботи в розсадниках, відпускання саджанців державним селянам тощо. Особливою турботою лісничого стала школа сільських лісників. Перших учнів було четверо, згодом 30, 38, в 1859–1860 рр. найбільше – 120. Порядки в школі були встановлені за військовим зразком: сигнал на підйом, молитва, сніданок, практична робота або заняття за розкладом. Учні вчились читати і писати, вивчали арифметику, ботаніку, зоологію, геодезію. Багато часу відводилось практичним заняттям, участі в роботах на розсаднику, на посадках і доглядах за лісом. Після 5–7 років навчання учні, одержавши кваліфікацію лісника, поверталися у свої села, навчали селян розводити ліс, обсаджувати деревами садиби, церкви, поля, доглядати посадки. За весь період існування школу закінчило майже 170 осіб.

За часів СРСР на базі школи було засновано лісовий технікум. Тепер він функціонує як Велико-Анадольський лісовий коледж.

З квітня 1851 р. по березень 1852 р. В. фон Графф перебував у закордонному відрядженні для ознайомлення з лісовим господарством та лісорозведенням у Саксонії, Пруссії.

Сучасній людині важко уявити, в яких умовах доводилось працювати В. Граффу та його соратникам. Посушливий клімат, суворі зими, відсутність палива, бездоріжжя, неврожаї, хвороби людей і тварин, відсутність медичної допомоги. Не було житла, лісничий дев’ять років квартирував за 15 км від лісництва в с. Новотроїцькому. Учні школи квартирували в с. Благодатному. Худобу і реманент доводилось тримати під відкритим небом.

В. фон Графф пише: «… Важким було життя при таких незручностях: у віддаленому дикому степу, серед людей, що зовсім недавно тут оселилися, яким наша справа була чужою і осоружною (через обов’язкові безоплатні роботи), при повній відсутності спеціалістів, далеко від поселень, де через це кожен крок при сполученні з ними потребував великих жертв і не завжди вдавався». І далі: «Не раз доводилось нам із сім’єю залишатися без чаю і цукру, без свічок, нормального хліба, без чобіт і черевиків». Дошкуляли бюрократичні звичаї тодішньої адміністрації, багато часу забирали бухгалтерські розрахунки і звітність, яку вів лісничий (у звіті «зробити графу ширшою проти форми вважалося святотатством»).

Місцеве населення було бідним, як могло долало примхи клімату, тогочасні бюрократичні порядки і визиск. Певне напруження і навіть опір у його стосунках з ентузіастом лісорозведення вносили наряди на обов’язкові безоплатні лісогосподарські роботи. Були випадки саботування і навіть пошкодження лісопосадок.

Система агротехнічних заходів, застосованих В. фон Граффом під час закладання розсадників, складалася з таких елементів: підбір ділянки; обкопування розсадника канавою; укріплення її дерном і обсаджування живоплотом; кількаразова оранка на глибину 26–36–54 см; багаторазове боронування, прополювання, поливання; присипання насіння половою, накривання осінніх посівів соломою або очеретом, мульчування. Сіянці з посівного відділення пересаджувалися у шкілку. Всього було закладено 38,2 га розсадників, 12,9 га шкілок. Після досягнення висоти 1,0 м саджанці пересаджували на постійне місце.

Великої шкоди деревним породам завдавали зайці. «Можна беззаперечно говорити, що в степу немає жодної тварини, настільки шкідливої для розведення лісу, як зайці» – пише В. фон Графф. Порівняно зі шкодою від вовчків, мишоподібних гризунів, шкода від зайців була найбільшою, вони шкодили взимку і влітку, не обминали жодної породи. Лісова охорона чергувала вночі, відганяла зайців шумом і пострілами, в лісництві тримали зграю хортів, організовували облавні полювання, але ці заходи не завжди були ефективними, на окремих ділянках посадки доводилось розпочинати все заново.

Але повернемося до біографії В.Є. фон Граффа. Народився він у м. Овручі на Житомирщині від обрусілого німця та італійки. Вважав себе українцем. Був середнього зросту, широкоплечий, здоров’ям не вирізнявся. Характер мав спокійний, поводився стримано, але прямолінійно і вимогливо. Наприклад, учнів лісової школи, які ухилялися від дотримання встановлених правил чи погано виконували завдання, примушував роботу переробляти, винних карав карцером на хлібі та воді, зрідка вдавався до різок.

На початку 1960-х рр. здо­ро­в’я В.Є. фон Граффа погіршилося, виникла потреба у тривалому лікуванні. У 1865 р. В. фон Графф дав згоду очолити кафедру лісівництва новозаснованої Петровської рільничої і лісової академії (м. Москва) та в липні 1866 р. виїхав до Москви.

У Москві, до речі, постійно вживав українізми, українські мовні звороти. Помер В.Є. фон Графф 7 грудня 1867 р. Ще за його життя колеги вважали, що навряд чи можна було б із більшою ретельністю служити улюбленій справі, професії, народу, ніж це робив В.Є. фон Графф. За спогадами, це була людина, одержима в досягненні мети. Про створені ліси Віктор Єгорович говорив із захоплення та любов’ю, наче про дітей. Писав: «Не за величиною площі, засадженої мною, судіть про мої успіхи, а по тому, як прижилася моя справа в краї. З дивізією солдатя, мабуть-що, закінчив би за тиждень десятирічну роботу. Але я намагався все зробити, щоб селяни переконалися в користі лісорозведення і стали самі ним займатися». Між іншим, за 20 років В. фон Графф відпустив селянам безкоштовно 20 млн саджанців.

Під враженням величі Великоанадольських рукотворних лісів і творчої спадщини цієї видатної людини академік Георгій Рудько написав книгу «Полковник корпусу лісничих».

«23-річною діяльністю В.Є. фон Граффа, – відзначав проф. Петровської академії М.К. Турський, – … цілком була доведена можливість заліснення сухого підвищеного степу, вибрані і визначені потрібні деревні та кущові породи, опрацьовані методи та засоби. Оглядаючи найстаріші ділянки, тінисті, прохолодні, з повними свіжими стовбурами, придатні вже для будівель, схиляєш голову перед силою людського розуму і наполегливістю, які відвоювали місце у степу і поселили в ньому ліс. Цей ліс надовго залишиться пам’ятником сміливості, впевненості і любові, з якою вперше люди взялися заліснювати степи».

Володимир Бондаренко,
“Лісовий і мисливський журнал”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top