Піщанська Княгиня

Цілюща, загадкова й несправедливо забута перлина Поділля.

Центральна Україна – край, що поєднав у собі різноманітні принади: щедрість родючих ланів, стрімкість вузьких порогів і тихі заплави затишних ставків, неповторність ландшафтних форм крутосхилів, зелену таїну лісів та літню млосність лісостепу. Справжньою перлиною Поділля є урочище Княгиня, що у Піщанському районі.

…Мої дитячі спогади про поїздки з батьками «на Княгиню» оповиті загадковістю невідомої володарки, чиїм іменем назвали живописну лісову місцину, пошуками секретів, останків палацу і навіть могили містичної княгині (ми від когось почули, що похована вона у печері). А ще ми просто бавились, перестрибуючи через струмочки, раділи можливості попити з долонь води цілющих джерел, видертись на найвищий пагорб і шукати з висоти нашу автівку, що розміром з комаху загубилась тоді серед численних відпочиваючих. Зараз місце не таке популярне, і навіть досить безлюдне, обгородження джерел ще радянських часів майже зруйновані, час від часу там зупиняються любителі зеленого туризму з наметами, а відпочиваючі на травневі свята залишають купи сміття, яке щороку прибирають лісівники…

А історія цього місця не така вже й давня, просто круті повороти подій та людська недбалість не залишили каменя на камені від колишнього квітучого маєтку. Нині урочище Княгиня – це комплексна пам’ятка природи загальнодержавного значення, що розташована на 52 га лісових угідь ДП «Крижопільський лісгосп». Адміністративно – це територія Піщанського району Він­ницької області, між селами Миролюбівка і Дмитрашківка.

На території нинішнього урочища у 1870–1880 рр. поселилася княгиня Єлизавета Петрівна Трубецька-Вінклер (уродженка роду Долгоруких). Вона тут збудувала гарний палац та підсобні приміщення, водяні млини, ретельно впорядкований двір із рідкісними рослинами. В інтернеті можна зустріти інформацію про збережену до сьогодні алею каштанів часів княгині. Цей факт спростовує лісничий Піщанського лісництва Олексій Кушнір. Він розповідає, що збереглося одне дерево каштана, товщина стовбура якого має діаметр 70 см (на висоті замірювання 1,3 м) і справді свідчить про поважний вік дерева, понад сто років.

Більшу частину життя пані проводила за межами краю, але щоліта приїжджала до свого маєтку, збирала лікарські рослини, оздоровлювалась цілющою водою. Переповідали, що вельможна пані доброзичливо ставилася до місцевих селян, лікувала їх травами.

І досі тут надзвичайно багатий рослинний світ, зростає справжня «зелена аптека»: чистотіл, м’ята, живокіст, алтея лікарська, материнка, звіробій, медунка, суниця, з чагарників – барбарис, терен, глід, кизил. Навесні пробуджуються первоцвіти, є тут цілі поляни підсніжників, проліски, сон-трава, анемони, ряст, потім квітує горицвіт, півники, конвалії та інші квіти.

Палац, в якому жила княгиня Трубецька, більшовики знищили відразу, як захопили владу. Згідно із її заповітом, княгиня була похована на території маєтку, у сімейному склепі, залишки якого збереглись в урочищі. Переказують, що пані прожила довге життя і померла у віці ста років. Тіло княгині зникло за невідомих обставин. Але довгий вік княгині приписують цілющій дії мінеральних вод, які досі б’ють із кількох джерел.

Так, однією з головних принад урочища є джерела з лікувальною сірководневою водою. Сюди приїздять набрати кришталево чистої цілющої джерельної води хворі з проблемами шлунково-кишкового тракту. До числа поціновувачів лікувальної сили води входять як жителі Піщанки та довколишніх сіл, так і мешканці з інших районів приїздять сюди, щоб набрати цілющої води. Кажуть, за лікувальними властивостями вона не поступається водам карпатських санаторіїв. Набрану воду тримають у холодильнику, п’ють через соломинку. До речі, в урочищі не одне джерело, тому треба знати, яке саме має лікувальну воду зі специфічним запахом.

Ще в часи СРСР були розмови про те, щоб побудувати тут санаторій, та так і не судилось поки що цьому статись. Не взялися за будівництво лікувального закладу ні свої, ні закордонні фахівці, які цікавилися лікувальними водами. Звісно, сьогодні у нашій державі не до цього, хоча місце заслуговує на увагу.

Під’їхати можна до урочища лісовою дорогою, що її спорудив Крижопільський лісгосп на території лісових угідь державного лісового фонду, але лише до меж заповідника. А ще на території пам’ятки лісівники кілька років тому встановили нову дерев’яну альтанку.

Урочище місцеві називають «Яри», оскільки воно розкинулося ніби у кратері чи природній чаші. За такої особливої будови у долині панує особливий мікроклімат, ніколи не дме вітер. Мальовнича місцина поєднує неймовірні пейзажі, утворені живописністю природних ландшафтних форм: вапнякові скелі, крутосхили, пагорби, виступи твердих порід, джерела. У цьому заповідному місці бере початок річка Кам’янка, притока Дністра.

А ще в урочищі панує особлива позитивна енергетика, яка сповнює душу гармонією, спокоєм, умиротворенням, відчуттям єдиного цілого з природою. І відчуттям, що зовсім не хочеться їхати із заповідної «Княгині».

Оксана НІКІТІНА,
Газета “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top