Як змінюється харчова безпека країни

З початком дії Угоди про асоціацію з ЄС перед багатьма українськими виробниками продуктів постало питання відповідності їх продукції євростандартам. Які виклики в системі безпеки харчових продуктів постали перед Україною та як їх вирішувати?

Глобальна стандартизація

Немало українських компаній досить впевнено почували себе напередодні, та й після відкриття Зони вільної торгівлі з ЄС, оскільки вважали себе повністю готовими до виходу на європейський ринок. Упевненості їм надавала наявність сертифіката ХАССП (англ. НАССР, Hazard Analysisand Critical Control Points). Його можуть застосовувати будь-які підприємства чи організації, залучені в харчовому виробництві і торгівлі продуктами. Однак, як виявляється, наявність лише одного сертифіката ХАССП не гарантує безперешкодного виходу на споживача з ЄС. ХАССП – це більше концепція, яка є основою для напрацювання міжнародних та національних законодавчих та нормативно-правових актів у сфері безпеки продуктів.

На сьогодні існує немало стандартів, в основу яких покладено принципи ХАССП. Найбільш відомими та поширеними є ISO 22000, IFS Food Standard (внутрішньо європейський стандарт, BRC Global Standard ForFoodSafety (британський стандарт) та деякі інші. Впроваджуючи системи безпеки харчової продукції, які засновані на принципах ХАССП, підприємство отримує низку переваг, зокрема, підвищує надійність та безпеку свого продукту, а отже, й конкурентоспроможність. Крім того, в кінцевому підсумку це призводить до зменшення кількості негативних відгуків про продукцію або її вилучення з торгівельної мережі.

В свою чергу, споживач може бути впевнений у безпечності продукції, знижується ймовірність виникнення різноманітних ризиків, пов’язаних із небезпечними продуктами. Українське законодавство також вимагає обов’язкового запровадження системи безпеки харчової продукції. Це випливає з положень Законів України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів» від 23.12.1997 № 771/97-ВР, та Націо­нального стандарту України ДСТУ 4161-2003 «Системи управління безпечністю харчових продуктів. Вимоги». Зазначені вимоги також базуються на принципах ХАССП та повинні були запрацювати в харчовій промисловості ще з 2005 року.

Втім, тоді цього не відбулося і реальний перехід до дотримання принципів харчової безпеки почався з ерою великих торгівельних мереж. Вони почали вимагати від місцевих виробників і постачальників відповідності їхньої продукції стандартам харчової безпеки. Для того, щоб працювати з такими мережами, виробники змушені були модернізувати своє виробництво і впроваджувати стандарти ХАССП. Найпростіший шлях – впровадження систем, які реалізують принципи ХАССП, зокрема, стандартів ДСТУ 4161 та ISO 22000. Однак, зазначені стандарти з певних причин не визнані Глобальною ініціативою щодо безпеки харчових продуктів GFSI (Global Food Safety Initiative) в Євросоюзі. Як наслідок, їх наявності для багатьох європейських торгівельних мереж буде недостатньо.

Дорога в ЄС

Якщо для виконання вимог українського законодавства буде достатньо запровадити та сертифікувати систему менеджменту безпеки харчових продуктів у відповідності зі стандартом ДСТУ 4161, або ISO 22000, то для повноцінної роботи в ЄС цього буде недостатньо. Щонайменше, необхідно впровадження та сертифікація системи за стандартом FSSC 22000 (це поліпшена версія ISO 22000). Зазвичай, в Європі торгівельні мережі вимагають наявності більш жорстких систем – IFS і BRC.

Як показує практика, основна складність при провадженні цих стандартів полягає в людському факторі, адже доводити виробництво до їх рівня мають компетентні та відповідальні працівники. Після запровадження стандартів виробник повинен сертифікувати свою систему. Але, як вже зазначалося, наявність сертифікату, навіть заснованого на принципах ХАССП, автоматично не відкриває українському виробнику шляху до ЄС. Необхідно, щоб їх продукція відповідала показникам безпеки, які містяться у відповідних Регламентах і Директивах ЄС.

Слід додати, що сьогодні в Єврозоні орієнтуються на вже згадану GFSI та Європейську організацію з акредитації (ЕА). До них приєдналися більшість європейських торгівельних мереж і тепер вони фактично диктують єдині вимоги до виробників харчової продукції на всій території ЄС. При цьому, немало вимог до безпеки харчових продуктів в ЄС значно відрізняються від норм, які встановлені сьогодні в Україні, і за низкою показників є значно жорсткішими.

На момент старту ЗВТ з ЄС більшість українських норм та стандартів застаріли та носили, здебільшого, рекомендаційний характер. Але зараз вони проходять гармонізацію на відповідність до регламентів і стандартів євроринку, а деякі норми впроваджуються вперше.

Вимога часу

Зазначимо, що значний поштовх цим процесам був даний Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо харчових продуктів» від 20.09.2015 № 1602 VII. Згідно з його вимогами, підприємства харчової промисловості повинні створити результативно функціонуючу систему управління харчовою безпекою та підтвердити її відповідність за визнаними світовими спільнотами та організаціями стандартами. При цьому, перехідний період впровадження в робочі процеси харчових підприємств базової системи харчової безпеки буде діяти лише до кінця поточного року. Після його закінчення підприємство може бути проінспектоване Держпродспоживслужбою.

Слід зазначити, що впровадження харчової безпеки стосується не лише великих виробничих компаній, але й будь-яких підприємств, що надають харчові сервіси. Наявність у українського підприємства сертифіката міжнародного зразка наглядно демонструє його прихильність до безпеки та якості та підвищує його експортний потенціал. Окрім того, за прогнозами експертів, вже у найближчі два-три роки це стане важливим і на внутрішньому ринку продуктів харчування. Сертифікація стане визначальним чинником у роботі виробників з міжнародними лідерами ринку, які мають виробництва або торгові мережі в Україні і ретельно відбирають своїх постачальників, зокрема, й за їх відношенням до безпеки харчових продуктів. То ж, сертифікація безпеки продуктів за міжнародними стандартами є своєрідною інвестицією в торгову марку виробника та зміцнює його ділову репутацію серед бізнес-партнерів та споживачів.

Експерти радять компаніям, які прийняли рішення про підвищення безпеки харчової продукції, насамперед, вивчити вимоги законодавства та своїх споживачів. Далі необхідно обрати стандарт, який відповідатиме їх потребам та фінансовим можливостям. При цьому модернізувати виробництво під нові стандарти краще поступово, особливо, якщо для цього потрібні значні капіталовкладення. А після впровадження власної системи харчової безпеки постійно проводити її валідацію та аудит. Проведення зазначених заходів дозволить компанії почувати себе впевнено як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Олександр КОЗКА,
Газета “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top