Нова кліматична політика і місце в ній України

Результатом у 2017 році листопадової Конференції Сторін Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату (COP23) стало напрацювання низки документів, які вже після 2020 року визначатимуть нову світову кліматичну політику. Яке місце може посісти Україна в міжнародній співпраці з поліпшення екологічної безпеки планети?

Курс на національні внески

Попри те, що Паризька кліматична угода 2015 року ратифікована вже 170 країнами світу, парникові викиди продовжують зростати. За даними Emission Gap Report, загальні викиди парникових газів у 2016 році становили 51,9 млрд т. Сьогоднішня кліматична політика, як виявилося, не має достатньо інструментів, які могли б ефективно стримувати подальше зростання викидів. За деякими прогнозами, за таких темпів вони можуть досягти у 2030 році майже 60 млрд тонн.

Листопадова 23 Конференція Cторін Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату (COP23), яка відбулася у Бонні (ФРН) була присвячена пошуку механізмів і інструментів для досягнення мети Паризької угоди щодо поступового зменшення викидів парникових газів. Ключовим моментом стало рішення про посилення і перегляд національних зобов’язань у цьому напрямку. Задля досягнення цієї мети делегати Конференції працювали над структурою документів, які будуть визначати світову кліматичну політику після 2020 року.

Хоча офіційно вони будуть оголошені на Конференції в наступному році, відомо, що національно визначені внески міститимуть не лише цілі щодо зменшення викидів, але й конкретні заходи, оцінку потреби у фінансовій та технологічній допомозі, інформацію про законодавчу підтримку, наміри використовувати ринкові механізми Паризької угоди та інші важливі елементи.

Щодо України, то її поточний національно визначений внесок – не допустити на 2030 рік перевищення 60% від рівня викидів 1990 року. Варто відзначити, що у нашої країни є на сьогодні усі можливості для його скорочення. Передбачене Проектом стратегії низьковуглецевого розвитку України до 2050 року зменшення викидів парникових газів до рівня 35% від 1990 року (скорочення на 65%) цілком досяжне до 2030 року у таких секторах як «Енергетика» та «Промислові процеси», за умови розвитку відновлюваної енергетики, підвищення енергоефективності та модернізації економіки в цілому. Досягнення зазначених цілей надасть додаткові можливості для використання кліматичного фінансування, нових ринкових та інших інструментів Паризької угоди, які розробляються сьогодні.

На сьогодні фінансування екологічних проектів у рамках Конвенції ООН зі зміни клімату і Паризької кліматичної угоди здійснюється за допомогою двох основних організацій – Зеленого кліматичного фонду та Глобального екологічного фонду.

Зелений кліматичний фонд здійснює фінансування більш як 50 проектів та програм у 73 країнах, що розвиваються, загальна сума яких сягає $2,65 млрд. Проте Україна не входить до переліку країн, які можуть отримувати кліматичне фінансування від Зеленого кліматичного фонду, тому змушена залучати фінансування з інших джерел.

Глобальний екологічний фонд профінансував на даний час більше 870 проектів на $5,3 млрд. З цієї суми протягом останніх трьох років Україна отримала лише $19,3 млн. Як бачимо, у основних кліматичних донорів Україна не є в пріоритеті. Враховуючи поки що незначний обсяг фінансування України через фінансові інструменти Паризької кліматичної угоди, очевидно, слід шукати інші шляхи залучення коштів.

«Кліматичний» ринок

Під час роботи боннської Конференції у Бонні було підготовлено основу майбутніх правил, умов та процедур для механізму сталого розвитку та примірний механізм добровільної співпраці між країнами. Хоча зазначені документи носять поки що загальний характер, однак дають змогу мати уяву щодо вимог до майбутніх проектів та ініціатив. Зокрема з них випливає, що добровільна співпраця між країнами може мати різноманітні форми. Це може бути як обмін, так і торгівля вуглецевими одиницями між країнами, що базується на кліматичному фінансуванні. Однак важливою передумовою такої співпраці повинен бути ретельний та прозорий облік вуглецевих викидів.

Передбачається, що нові ринкові механізми Паризької кліматичної угоди передбачатимуть більш комплексний підхід до розробки проектів, ніж, наприклад, Кіотський протокол. Це буде проявлятися в тому, що окрім оцінки зниження викидів, належна увага буде приділятися також і досягненню цілого комплексу цілей сталого розвитку, зокрема, дотриманню вимог до охорони довкілля, врахуванню прав людини та інтересів зацікавлених країн, розробці заходів з адаптації до наслідків зміни клімату тощо. При цьому особлива увага приділятиметься прозорості розрахунків скорочень викидів для унеможливлення усіляких зловживань та маніпуляцій у цій сфері.

Як наголошувалося учасникам Конференції, саме розвиток ринкових механізмів та національних інструментів визначення ціни на вуглецеві викиди має бути передумовою для створення економічних стимулів скорочення викидів. За підрахунками, сьогодні шкода від викидів 1 тонни СО2 оцінюється приблизно в 30 євро. Проте майже 90% усіх викидів обходяться набагато менше у перерахунку на плату за право викиду чи екологічні податки. Для того, щоб запроваджувати кліматичні технології у масовому порядку, плата за шкідливі викиди повинна бути не менш, ніж 100 євро за тонну.

В майбутнє – без вугілля!

Слід наголосити, що за останні три роки одним із головних факторів стабілізації викидів було зменшення використання вугілля. Сьогодні цей вид палива відіграє значну роль в енергетичних системах багатьох країн, попри те, що саме вугілля є одним із найбільших забруднювачів. Однак проблема постійного зростання потреби в енергії не дає змоги повністю відмовитися від вугілля у найближчі роки.

Примітно, що під час роботи Конференції у Бонні 17 країн на чолі з Канадою та Великою Британією вийшли з міжнародною ініціативою Powering Past Coal, яка направлена на поетапну відмову від використання вугілля для виробництва електроенергії. Засновники ініціативи вважають, що до наступної Конференції кількість її учасників становитиме не менше 50-ти.

Як відомо, за останні п’ять років в Україні частка вугільних ТЕС у загальному виробництві електроенергії тримається на рівні 35–40%. Виходячи з цього, а також темпів впровадження альтернативних енер­гетичних дже­рел, повна відмова від вугілля може розглядатись лише як далека перспектива. При самих оптимістичних сценаріях розвитку української енергетики, суттєві обсяги вугільної генерації будуть збережені і після 2030 року. Проте, не слід забувати, що згідно все тієї ж Паризької кліматичної угоди, наша держава зобов’язалася скоротити обсяги парникових викидів шляхом поступової відмови від викопного палива, зокрема, до 2050 року замінити вугілля альтернативними джерелами енергії та поступово закрити вугільні шахти.

Чергова кліматична Конференція має відбутися наступного року у Польщі. На ній планується затвердити напрацьовані в Бонні правила та керівництва. Є велика надія, що вони нададуть Паризькій кліматичній угоді нові інструменти для стримування наслідків зміни клімату та фінансового заохочення країн світу до зменшення шкідливих викидів.

Проте країни, які є її підписантами, зокрема й Україна, повинні також виконати своє «домашнє» завдання у вигляді національно визначених внесків у глобальну справу боротьби з викидами парникових газів. Тільки за таких умов в України є шанс отримати так необхідне їй кліматичне фінансування та модернізувати свою енергетичну систему під майбутні екологічні вимоги.

Олександр КОЗКА,
Газета “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top