Візерунчаста перлина Українського Полісся

Про збереження єдиного, унікального насадження візерунчастої берези.

З давніх-давен дуб величають царем лісу, тоді як на звання перлини або цариці, безумовно, претендує береза – символ дівочої чистоти.

Уcьому роду Betula притаманне явище поліморфізму, можливо тому, поряд із своєю красою, з глибокої давнини береза була серед найшанованіших людьми порід дерев. Вона по праву посідає чільне місце в епосі багатьох народів світу – оспівана в піснях, обласкана в казках, звеличена в поемах та переказах, змальована в картинах. Це чи не єдине дерево, яке в народній медицині з лікувальною метою використовують повністю – від бруньки й листя до соку та кори.

У листопаді 1995 р. в лісових екосистемах Словечанського лісгоспу, який займає частину Словечансько-Овруцького кряжу (Житомирщина), було виявлено 50 беріз, що відрізнялися за формами росту (дерева, кущі) та мали ознаки візерунчастої текстури деревини. Авторами відкриття були професор П. В. Литвак, начальник обласного об’єднання «Житомирліс» В. І. Ткачук і провідний інженер об’єднання О. В. Тарасевич. Згодом було ще 902 дерева з ознаками візерунчастої деревини.

Після виявлення осередків вищезгаданих дерев у лісових екосистемах Словечансько-Овруцького кряжу, проводилися дослідження з обліку знайденої господарсько-цінної форми берези звислої. Цю форму берези звислої професор П. В. Литвак назвав березою українською, таксономічний статус якої слід уточнити. Цю назву ми й будемо використовувати. Подальші роботи в цьому напрямку показали, що в умовах Словечансько-Овруцького кряжу в популяції берези української простежується поліморфізм, інакше кажучи – така мінливість особин популяції, при якій добре виражене розчеплення на високостовбурові, середньостовбурові, низькостовбурові та кущоподібні форми дерев. Нами було проведено таксаційні роботи на ділянках, де росте береза українська, з одночасним визначенням діагностичних ознак цих дерев. У результаті було встановлено, що в насадженнях, де переважає береза звисла з домішками сосни та низькорослого дуба, при повноті від 0,4 до 0,6 в умовах свіжого субору і росте цей різновид берези. Було проведено детальний опис насаджень, суцільний перелік дерев з ознаками візерунчастої деревини, виміряно висоти й діаметри, а також поширення візерунчастої деревини на стовбурах і гілках дерев. Було встановлено, що переважають високостовбурові та середньостовбурові життєві форми, які становлять майже три чверті від загальної кількості виявлених дерев. Вивчалися питання поліморфізму різновидів беріз, формування вегетативних і генеративних органів, анатомічна характеристика, пасокопродуктивність, плодоношення, вплив факторів середовища на ріст цих дерев.

Генетичний аналіз зразків, проведений завдяки співпраці з ученими НАН Білорусі (серпень 2011 р.), підтвердив, що береза українська сформована на базі нашого місцевого генотипу берези звислої і є деревною породою, приуроченою виключно до Словечансько-Овруцького кряжу.

Береза українська, виявлена нами, є господарсько-цінною формою берези звислої. Її таксономічний статус нині ми вивчаємо. Слід, однак, зазначити, що за габітусом, візерунчастою деревиною вона близька до берези карельської.

Береза українська, низькостовбурова форма

Першу згадку про березу карельську, яка «…внутренностью походит на мрамор», зустрічаємо в описах 1766 р. форстмейстера Фокеля. Цей «лесной знатель» був на той час відряджений у ліси північно-західної частини європейської Росії імператрицею Катериною II, де і знайшов цей різновид берези. Латинську назву береза карельська отримала майже через сторіччя. У 1857 р. російський учений К. Мерклін присвоїв їй назву – Betula pendula Roth var carelica (Merclin) Hamet-Ahti. Таку назву береза карельська отримала тому, що цей різновид було знайдено саме в Карелії, де зосереджено її значні запаси. Та й вироби з неї починають свій родовід звідти, деревина продається на вагу, а не метрами кубічними. Глибокі дослідження почалися лише у 20–30-х роках ХХ ст. саме в Карелії. Найбільші досягнення в цій справі належать Карельському науковому центру Російської академії наук (КарНЦ РАН).

Вважається, що деревина карельської берези своїм малюнком нагадує мармур і є найдекоративнішою деревиною північної частини Євразії.

Вирішальними чинниками у формуванні її малюнка виступають звивистий характер річних кілець, включення різних форм обрисів темного забарвлення та подібний до перлинного блиск деревини.

Візерунчаста деревина берези карельської є також найкращим зразком прояву аномальної будови деревини – так званого синдрому ямкуватості стовбура. Ямкуватість стовбура (stem pitting) у карельської берези проявляється у вигляді заглиблень і ямок у деревині, яким відповідають виступи з боку кори. І, навпаки, на внутрішній поверхні знятої кори видно виступи, які відповідають своїми розмірами і структурою заглибленням (ямкам) на деревині. Темні включення в деревині являють собою скупчення паренхімних клітин та нагадують собою різноманітні фігури, завит­ки, рисочки та лінії. Блиск деревини, подібний до перлинного, надає завилькуватості елементам деревини за рахунок порушення вертикально-тяжової орієнтації.

Навіть після багаторічних досліджень берези карельської серед спеціалістів тривають дискусії щодо її походження. Дехто з учених вважає, що візерунчаста деревина є наслідком захворювання берези звислої (бородавчастої), але збудника хвороби не виявлено досі. Інші дослідники стверджують, що структурні аномалії будови деревини викликані специфічним збігом комплексу чинників зовнішнього середовища – світла, магнітного випромінювання землі, температури, родючості ґрунту і вологості.

Переважна більшість учених схильна вважати березу карельську різновидом або спадковою формою берези звислої (бородавчастої). Існує також думка, що карельська береза стала результатом гібридизації між березою звислою та березою пухнастою, це так звана еколого-генетична гіпотеза. Автори мутаційної гіпотези припускають мутаційне походження карельської берези за рахунок геномних, хромосомних та інших мутацій. І, нарешті, існує «реліктова» гіпотеза походження карельської берези, пов’язана з активною дією льодовиків.

Український ботанік і зоолог Й. К. Пачоський, творець теорії біоекологічного потенціалу виду, здатності виду до розселення та еволюції, вважав, що в льодовиковий період майже вся флора на території сучасної Білорусі й Полісся України була знищена. Він припускав також, що після звільнення від льодовиків заселення Полісся відбувалося за рахунок флори, яка збереглася на території Подільської височини.

Наші дослідження дають можливість визначити, що значним резерватом у цьому відношенні був Словечансько-Овруцький кряж з найбільшою висотою 316 метрів над рівнем моря. На кряжі збереглася значна кількість реліктів, зокрема й популяція берези української. Диз’юнктивний (розірваний) ареал популяції берези з візерунчастою текстурою деревини, а також виявлення її в місцях із підвищеним рельєфом, дають можливість говорити про реліктове походження цього різновиду берези.

Сам кряж розташований на краю українського кристалічного щита. Завдяки високому розташуванню кристалічних порід кряж залишався острівцем суходолу протягом мільйонів років гео­логічної історії, коли більша частина території сучасної України була зайнята морськими водами. Цікаво, що в столиці Карелії – Петрозаводську – алея та доріжки біля пам’ятника заснов­нику міста Петру I викладено рожевим кварцитом, подібним до овруцького кварциту. В холі Музею геології докембрію КарНЦ РАН лежить велика брила рожевого кварциту з так званою «рябью пустыни». Цей термін належить великому досліднику Волині академіку П. А. Тутковському. До речі, в одній із найдавніших святинь православ’я, а саме в кладці давніх стін храму Святого Василя, що в Овручі, для оздоблення використано кварцити з «рябью пустыни». Ще одна цікава паралель – мавзолей, що на Красній площі Москви, оздоблено гранітами: червоними – з Карелії, а чорними – з Житомирщини. Напрочуд багата на корисні копалини Житомирщина подібна цим до Карелії.

У червні 2011 р. в Петрозаводську, Республіка Карелія (Росія), на базі Карельського наукового центру Російської академії наук було проведено міжнародну конференцію з проблем розвитку рослин під впливом чинників середовища. Цей захід було присвячено Міжнародному року (2011) лісів. До складу Оргкомітету було включено відомих вчених із багатьох країн світу: Болгарії, Бразилії, Естонії, Ісландії, Італії, Росії, Словенії, США, України, Фінляндії та Швеції. З доповіддю виступив також представник Житомирщини, один із авторів. На конференції було відзначено, що завдяки нашим дослідженням ареал поширення беріз із візерунчастою текстурою деревини зміниться на всіх картографічних матеріалах, які існували досі. Адже дотепер Україна на цих картографічних матеріалах зовсім не була представлена. І наша місцева поліська назва української берези – «кручанка» ввійшла до переліку подібних народних назв беріз із візерунчастою деревиною, вживаних народами Північної Європи.

Необхідно зазначити, що одним із результатів наших досліджень було створення заказника місцевого значення «Березовий» на території ДП «Словечанське ЛГ» загальною площею 36 га. Його було створено за рішенням Житомирської обласної ради від 04.07.2000 р.

На превеликий жаль, зміна чинників середовища призвела до того, що сьогоднішній стан дерев берези української далеко не оптимальний для цього різновиду. Кількість дерев із візерунчастою деревиною зменшилася, чимало екземплярів беріз загинуло або перебувають у стані деградації. Одночасно відзначено кілька молодих беріз з ознаками візерунчастості деревини. Необхідно детально вивчити ситуацію та розробити заходи зі збереження популяції візерунчастої берези. Потрібен неординарний підхід та чималі зусилля лісівників і науковців для збереження єдиного, унікального насадження візерунчастої берези, яка є надбанням українського народу.

Володимир ТКАЧУК,
Олександр ТАРАСЕВИЧ,
“Лісовий і мисливський журнал”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top