Право на постріл

Як захистити себе, близьких людей, власне майно і не сісти за ґрати?

Конституція України (ст. 27) наділяє кожну людину невід’ємним правом на життя; кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань. Водночас, ст. 30 гарантує кожному недоторканність житла, не допускаючи несанкціонованого проникнення до нього. Але як захистити себе на практиці?

На жаль, у тексті Основного Закону відсутні норми щодо застосування громадянами засобів захисту – і життя, і власності. Проте передбачена кримінальна відповідальність за перевищення меж необхідної самооборони. Як за таких умов захистити себе, близьких людей, власне майно і не сісти за ґрати? Завжди, коли тема публікації містить у собі запитання, однозначні відповіді на які важко знайти в чинному законодавстві, ми звертаємося за консультаціями до фахівців-правників. Цього разу розібратися в казуїстиці законів, підзаконних нормативних документів і кодексів нашому кореспонденту допомагає кандидат юридичних наук Володимир Юсупов, доцент кафедри криміналістики та судової медицини Національної академії внутрішніх справ.

– Що слід розуміти під термінами «самозахист» і «самооборона»? Які їхні межі? Адже важко визначитися (особливо за частки секунди): чи не будуть ваші рішучі дії самозахисту із застосуванням зброї кваліфіковані слідчим як перевищення меж необхідної оборони?

– У загальному випадку самозахист (самооборона) – це власноручне застосування засобів примусу особою без втручання відповідних державних та інших органів. Але суть питання – не в термінології, а в правовому підґрунті. Справді, в Україні досі остаточно не врегульовано правові питання щодо використання, застосування вогнепальної зброї цивільним населенням із метою самозахисту та інші. В нашій державі тільки закон про кримінальну відповідальність має значення нормативно-правового акта, який визначає, яке суспільно небезпечне діяння визнається злочином і які покарання можуть бути застосовані за його вчинення. З іншого боку, ми маємо цілком пристойний Кримінальний кодекс, стаття 36 якого визначає необхідну оборону, як «дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній ситуації для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони». Сприймається це положення ніби дещо узагальнено, але далі Кодекс пояснює, що перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або ситуації захисту… Натомість не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення в житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

– Цікаво, наскільки така теорія відповідатиме практиці. Як у надзвичайно «гарячій» ситуації зберігати холодний розум? Адже ваша помилка може коштувати життя вам або зловмиснику. І зрештою, як потім довести, що робили оте передбачене законом «попередження голосом»? Тобто в разі загибелі нападника вас ще й можуть звинуватити в провокації та притягти до суду.

– Справді, криміналістиці відомі випадки, коли громадяни вдаються до провокації необхідної оборони, тобто таких дій, що вчиняються з метою викликати на себе напад, аби отримати можливість дати гідну відсіч (помститися), посилаючись на те, що були змушені оборонятися, тобто перебували в стані необхідної оборони. За правилами необхідної оборони, нападаючий і обороняючий себе (чи інших осіб) ніколи не можуть помінятися місцями. І ще одна важлива деталь: стану необхідної оборони немає, якщо напад ще не розпочався (бо немає необхідності в заподіянні шкоди), а також і тоді, коли напад уже явно закінчився (бо немає потреби в захисті).

– Скажімо, в сейфі у громадянина Х зберігається (належним чином, тобто без спорядження) мисливська рушниця, причому не якась дідівська берданка, а цілком сучасна напівавтоматична самозарядка 12-го калібру від «Бенеллі». Чи буде злочином, якщо він застосує її проти зловмисників, які проникають до його житла з метою насилля і пограбування?

– Згідно зі ст. 15 Кримінального кодексу України, не є злочином застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів, незалежно від наслідків, якщо вони здійснені для захисту від нападу озброєної особи, відвернення протиправного насильницького проникнення в житло чи інше приміщення і т.ін. Тому, якщо власник будинку самообороняється за допомогою мисливської зброї від осіб, які вчинили напад на його оселю, – ці дії потрібно вважати правовими. Втім, до розгляду справи в суді краще утриматися від коментарів… Узагалі, варто підкреслити, що питання про вогнепальну зброю, як засіб самозахисту громадян від злочинних посягань, сьогодні в Україні надзвичайно актуальне і водночас складне для розв’язання. Законотворці та працівники правоохоронних органів щодо цього висловлюють різні погляди: одні прагнуть легалізувати короткоствольну вогнепальну зброю, інші – не допустити володіння такою зброєю цивільним населенням.

– А що роблять для виходу з цієї ситуації народні обранці, тобто депутати Верховної Ради?

– Наскільки мені відомо, на цей час у Верховній Раді України на розгляді є три проекти закону «Про зброю». У першому законопроекті, розробленому Міністерством внутрішніх справ України, передбачено надання громадянам права тільки на мисливську гладкоствольну і нарізну вогнепальну зброю. Автори ж двох інших законопроектів відстоюють право громадян не тільки на мисливську, а й на короткоствольну нарізну вогнепальну зброю. На їхню думку, це стане засобом реалізації конституційного права громадян на самозахист від протиправних посягань; мовляв, розвинені демократичні держави надали право володіння короткоствольною вогнепальною зброєю своїм громадянам, і це справило стабілізуючий вплив на громадський порядок – зменшилася кількість насильницьких злочинів проти особи і проти власності тощо.

– Чи можна вважати переконливими подібні аргументи, коли стрілянина лунає на всіх континентах, а жертвами стають неозброєні громадяни?

– В уявленні багатьох обивателів кожен, хто має зброю – потенційний убивця. Але ж це зовсім не так, якщо власник «ствола» – людина певного рівня культури, з відповідними знаннями і вмінням поводитися зі зброєю. Тільки за таких умов можна отримати від володіння нею справжнє задоволення, без найменшої шкоди для оточуючих. У цьому сенсі повчальною можна вважати історію США, де за часів «золотої лихоманки», коли на Алясці зібралися шукачі щастя і небезпечних пригод мало не з усього світу, «закон Кольта» зміг урівноважити членів цієї, значною мірою криміналізованої, спільноти – адже зброя була в кожного, тому будь-яка спроба насилля чи зневаги людської гідності могла отримати рішучу збройну відсіч. Надалі «цивільна» зброя набула поширення на всій території країни, і американці вважають це переконливою ознакою демократії. А вчені-криміналісти з Університету Чикаго навіть стверджують, що вбивств у «озброєних» регіонах стається майже на 10% менше, ніж у середньому по країні. Загальновідомо, що вбиває не зброя, а людина, і необхідно боротися зі злочинністю, а не зі зброєю. Проте немає правил без винятків – про це свідчать хоча б масові розстріли в американських школах. У більшості подібних випадків застосовувалася «домашня», тобто легально придбана й зареєстрована, зброя. «Справжні» злочинці використовують, як правило, нелегальну зброю. Але це вже інша історія…

Підготував
Володимир ЯРОШЕНКО,
“Лісовий і мисливський журнал”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top