Корифеї лісівничої науки

Життя та подвиги вітчизняних класиків-лісівників ХХ сторіччя.

2013 році лісова громадськість країни відзначила ювілеї когорти класиків-лісівників, видатних науковців: 135-річчя проф. М.О. Ткаченка, 105-річчя проф. К.Є. Нікітіна, 115-річчя Б.Й. Логгінова. Нам усім ще належить повною мірою оцінити велич і значення цих особистостей для лісівничої науки та фахової освіти, вклонитися життєвому подвигу та гідно продовжити їхню справу.

Професор Михайло Олефірович Ткаченко посідає чільне місце серед класиків лісівничої науки та освіти першої половини XX ст. Своєї наукової та педагогічної вершини він сягнув у Петербурзькій лісотехнічній академії, якій віддав 50 років життя. З Україною М.О. Ткаченка єднає не тільки місце його народження, дитинство, шкільні роки та отримання середньої лісівничої освіти, а й робота на кафедрі загального лісівництва Київського лісогосподарського інституту в передвоєнні роки.

Михайло Олефірович народився 15 листопада 1878 р. у м. Валки Харківської губернії в родині селянина. Середню спеціальну освіту здобував спочатку в Харківському землеробському, а пізніше – в Уманському училищі садівництва й лісівництва, яке закінчив у 1899 р. У період його навчання в Харкові завідувачем училища був відомий лісовод і агроном А.А. Колесов. В Умані разом із М.О. Ткаченком навчався відомий згодом таксатор, майбутній професор М.В. Третьяков.

Одразу після закінчення Уманського училища М.О. Ткаченко вступив до Петербурзького лісового інституту, який закінчив у 1904 р.

Після завершення навчання в інституті М.О. Ткаченка, як одного з найкращих випускників, було залишено на кафедрі ґрунтознавства для підготовки до професорської діяльності «стипендиантом высшего оклада».

Упродовж 1906–1908 рр. М.О. Ткаченко працював асистентом кафедри лісовпорядкування та лісової таксації. А в 1908 р. його відрядили на рік до Німеччини для вивчення досвіду ведення лісового господарства.

Протягом 1912–1917 рр. Михайло Олефірович завідував Лісовим бюро з винаходів спеціального комітету, а потім до 1929 р. працював у Державному інституті досвідної агрономії завідувачем відділу, який координував усю лісівничу науку країни.

У 1919 р. М.О. Ткаченка обрано професором лісівництва Петербурзького лісового інституту, де він читав курс окремого лісівництва (лісові культури), а з 1921 р. він очолив кафедру загального лісівництва.

Дослідження Михайла Олефіровича завжди враховували потреби практики вітчизняного лісового господарства та фахової освіти, про що свідчать його монографії «Леса Севера», «Концентрированные рубки», «Очистка лесосек» та інші публікації. У 1939 р., очолюючи за сумісництвом кафедру загального лісівництва Київського лісогосподарського інституту, він видав капітальний підручник «Общее лесоводство», який із вдячністю згадує не одне покоління лісівників країни. Загалом проф. М.О. Ткаченком опубліковано майже 150 наукових і методичних праць.

Михайло Олефірович був видатним лектором. Його лекції вирізнялися оригінальністю та свіжістю думки, любов’ю до лісу, широтою охоплення матеріалу, логічністю та переконливістю висновків. До студентів був вимогливим, особливо під час оцінювання знань, але завжди піклувався про них.

Однокурсники, колеги по роботі запам’ятали М.О. Ткаченка як напрочуд об’єктивну людину, суворого критика, який категорично не переносив наукового кар’єризму.

Михайла Олефіровича не стало 25 грудня 1950 р. Його поховано в Санкт-Петербурзі в парку на території ЛЛТА.

Понад 40 років свого життя віддав лісовій галузі країни та лісогосподарському факультету доктор сільськогосподарських наук, професор Костянтин Євлампійович Нікітін. Народився Костянтин Євлампійович 22 грудня 1908 р. в с. Чуриліно Арського району Республіки Татарстан.

Вищу освіту здобув у Казанському інституті сільського господарства і лісівництва, який закінчив у 1930 р. Після завершення навчання працював таксатором, упорядковуючи ліси у різних куточках СРСР.

Восени 1934 р. К.Є. Нікітін вступив до аспірантури Архангельського лісотехнічного інституту, навчання в якій завершив успішним захистом кандидатської дисертації в 1937 р.

З 1937 р. до 1942 р. Костянтин Євлампійович працює доцентом, а потім завідувачем кафедри в Архангельському лісотехнічному інституті.

З 1942 р. і до кінця Великої Вітчизняної війни – на військовій службі. Після демобілізації, з серпня 1945 р., Костянтин Євлампійович працював доцентом, заступником директора, деканом лісогосподарського факультету Київського лісогосподарського інституту.

У 1964 р. Костянтин Євлампійович захистив докторську ди­сертацію на тему: «Теоретичні та експериментальні дослідження таксаційної будови і росту модринових насаджень України».

На початку 1960-х років К.Є. Нікітін став ініціатором широкого застосування математичних методів та електронно-обчислювальної техніки в дослідженнях і практиці лісового господарства та лісовпорядкування.

У 1965 р. Костянтину Євлампійовичу ректоратом було доручено організацію кафедри економічної кібернетики УСГА, а в 1969 р. його було обрано заві­дувачем кафедри лісової таксації, якою він керував до 1980 р.

Період завідування проф. К.Є.Нікітіним кафедрою лісової таксації ознаменувався значною активізацією наукових досліджень, удосконаленням методів навчальної роботи та суттєвим покращенням матеріальної бази.

Проф. К.Є. Нікітін опублікував понад 100 наукових праць, підготував достойну зміну науковців – докторів і кандидатів наук, а також великий загін спеціалістів лісового господарства. У 1979 р. йому було присвоєно Почесне звання «Заслуженого працівника вищої школи Української РСР».

З 1980 р. і до кінця життя Костянтин Євлампійович працював професором кафедри лісової таксації Української сільськогосподарської академії. Він створив українську лісотаксаційну наукову школу, найбільш яскравими представниками якої стали проф. А.З. Швиденко та член-кореспондент УААН, проф. А.А. Строчинський.

За цикл наукових праць «Методичне та інформаційне забезпечення системи обліку і комплексного використання лісових ресурсів УРСР» авторському колективу під керівництвом проф. К.Є. Нікітіна (посмертно) в 1990 р. присуджено Державну премію України в галузі науки і техніки.

6 лютого 1987 р. Костянтина Євлампійовича не стало. Його поховано на Байковому цвинтарі в м. Києві.

20 липня виповнилось 115 років з дня народження ровесника університету, корифея вітчизняної агролісомеліоративної та лісокультурної науки, продовжувача наукової школи академіка Г.М. Висоцького, доктора сільськогосподарських наук, професора Бориса Йосиповича Логгінова.

Народився Борис Йосипович в інтелігентній родині у м. Брянську. Після закінчення гімназії та військової служби навчався на лісових факультетах Єкатерин­бур­зького політехнічного (1919–1920 рр.) і Воронезького сільськогосподарського (1920–1924 рр.) інститутів. Після 10 років роботи таксатором в лісовпорядкувальних експедиціях, лісничим Шиповського дослідного лісництва і співробітником науково-дослідного лісгоспу ЛЛТА, Б.Й. Логгінов у 1935 р. вступив до аспірантури УкрНДІЛГА до видатного агролісомеліоратора, проф. Г.М. Висоцького.

Восени 1938 р. у Ленінграді в ЛТА Борис Йосипович за матеріалами глибоких і комплексних досліджень із розробки системи агротехнічних і лісомеліоративних заходів проти засух, пилових бур та ерозії ґрунтів захистив кандидатську дисертацію.

З 1938 до 1941 р. разом зі своїм учителем, академіком Г.М. Висоць­ким, продовжив опрацьовувати наукові основи степового лісорозведення та створення лісових полезахисних смуг. Війна перервала їхню творчу співпрацю.

У роки воєнного лихоліття Борис Йосипович до 1944 р. очолював кафедру лісової таксації та економіки Куйбишевського лісогосподарського інституту.

Після звільнення України від фашистської навали Б.Й. Логгінов повернувся до Харкова й очолив Український інститут лісового господарства і агролісомеліорації. У 1949 р. Бориса Йосиповича запросили на посаду заступника директора з наукової роботи до щойно організованого в Києві Інституту Лісу Академії наук України, очолюваного академіком П.С. Погребняком. Працюючи в інституті, Борис Йосипович знач­ну увагу приділив дослідженням особливостей лісовідновлення та лісо­розведення в умовах Полісся, лісостепу й степу України, опрацював, чинні й нині, агролісомеліоративне і лісокультурне районування.

У 1956 р. Б.Й. Логгінова було обрано головою відділення лісівництва, гідротехніки й меліорації УСГА (нині УААН). З 1962 до 1974 рр. він очолював кафедру лісових культур Української сільськогосподарської академії, а пізніше працював на посаді професора та керівника лабораторії полезахисного лісорозведення Боярської ЛДС.

Перу Бориса Йосиповича належить понад 300 наукових праць, серед них монографії «Агролісомеліорація» та «Основы полезащитного лесоразведения», нав­чальні посібники «Краткий курс лесных культур», «Лесное семеноводство», підручник «Лесные культуры». Він став фундатором відомої далеко за межами України наукової школи з лісокультурної справи. Під його керівництвом виконано та успішно захищено 9 докторських і 39 кандидатських дисертацій.

Б.Й. Логгінова не стало 27 листопада 1995 року. Поховано його на Байковому цвинтарі в м. Києві.

Віктор Маурер,
“Лісовий і мисливський журнал”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top