Чорний ворон

Розвідники Природи збирають досьє на людство.

На світанку мене розбудив крук. Він сидів на гілці старої груші і дивився крізь відтале зранку скло вікна. Птах був безмовний та нерухомий. Я прокинувся від того, що мене пронизував гострий погляд із потойбічного світу. Потойбічного в сенсі непізнаного нами світу міріад душ та плоті, які живуть зовсім поруч із нами. Моргнувши чорним оком і посміхнувшись (чи можливо посміхнутись твердим, як камінь, дзьобом?), лісовий птах, струсивши сніг із гілки і видавши на прощання металево-переливне «Кру-у-у-к!» зник із поля зору.

Що потрібно було цьому споконвічно лісовому красеню (чи красуні) на краю, але все ж таки міста? Харч? Навряд чи. Може, ним рухала звичайна цікавість? Так як нам іноді вдається підгледіти таємниці з життя пернатих або звірів, так і вони не уникають можливості поспостерігати за двоногими створіннями. Людям, самовпевненим і до смішного самозакоханим у себе здається, що саме вони господарі в усьому світі. Але є інша реальність. Це світ дикої природи, ні якою мірою не слабший за світ людини, яка протиставляє і обособлює себе від нього. Матінка-природа має колосальну витримку і поблажливість до людей, адже вони теж її творіння. Розвідники Природи всюди – в полі, на дні океану, високо в горах, у лісі, в містах. Їм не потрібно проникати в секретні лабораторії, адже будь-яка діяльність людини завжди виходить назовні. А сьогодні один із них прилітав до мене…

Коли зведені донесення мільярдів розвідників переповнять чашу терпіння того, хто створює і керує всім сущим у світі, то яке не безмежне Його терпіння і милосердя, доведеться для загального блага урезонити сповнене гординею, але не розумом і смиренністю людство. Способом відомим тільки йому. Раніше для цього було досить умити землю всесвітнім потопом. Що на черзі? Вірусна пандемія? Ця смертоносна хвороба почалася в Китаї в провінції Ухань, на одному з ринків, де торгували звичною для місцевих їжею – летючими мишами та зміями. Найвірогідніше, що саме ці тварини стали носіями смертельного вірусу.

Світ застиг в очікуванні. Міркування та прогнози на цю тему – заняття невдячне. Однак і не марне, тому що змушує шукати альтернативу. А вона є. Це Гармонія. Життя в гармонії з природою. Не заяложена солодка фраза і не строкатий малюнок із брошур «зоозахисників», на яких леви та вівці милуються один одним. Гармонія – це коли сокіл б’є на льоту здобич. Гармонійний гепард, який наздоганяє газель. Мисливець, який слухає музику голосів гончаків в осінньому лісі. Негармонічний той же сокіл, конаючий від отруєння, з’ївши напхану гербіцидами та забруднену нафтою качку. Негармонійні застрелені вночі з-під фар десятки зайців. Негармонійний позашляховик, що заганяє газель, а потім і гепарда. До цього ще війни, забруднення океанів, осушення боліт і річок, безконтрольна вирубка лісів та засилля хімії скрізь і в усьому. Цинічні і стократ негармонійні спроби заробити на цьому реальний та політичний капітал.

Але вони все бачать. Розвідником та посланцем може бути будь-хто з біосвіту. Включаючи непомітну мікроскопічну комаху. Чи довго залишилося чекати, коли зібрані факти, вичерпають невичерпний запас милосердя та терпимості творця всього сущого, та змусять його урезонити людство? Питання риторичне.

Ігор ТЮТЬКАЛО,
Газета “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top