Ще Марія-Терезія заповідала

Про культуру ведення лісового господарства з давніх часів і до наших днів.

22 грудня 1769 р. імператриця Австро-Угорської імперії, до якої входили також Закарпаття, Галичина та Буковина, Марія-Терезія (1717–1788 рр.) підписала закон «Про лісовий порядок». Упродовж двох століть цей документ відігравав вирішальну роль у розвитку організованого лісового господарства. З точки зору сьогодення особливо повчальним є підхід імператриці до проблем економії сировини та питань відновлення лісів. Зокрема передбачалось забезпечення природного та штучного поновлення, розширення площ лісового фонду, висаджування дерев на всіх ділянках, непридатних для ріллі й виноградників. Ліси цінувалися більше, ніж пасовища. З точки зору естетики довкілля рекомендувалося закладати парки та алеї. До акції озеленення країни залучалося все населення: кожен власник будинку, біля якого було вільне місце, мав посадити не менше 20 дерев. Створювалися розсадники для вирощування саджанців – їх безкоштовно передавали людям.

Заповіді Марії-Терезії можна прочитати на яскраво оформленому аншлазі, встановленому в лісовому еколого-натуралістичному центрі Ужгородського лісгоспу, що розташований за селом Кам’яниця над гірським потоком на ймення Сирий. Займає цей широкоплановий пізнавально-навчальний комплекс майже тригектарну площу навколо садиби підприємства. Створювати його почали понад десять років тому під керівництвом тодішнього директора, великого ентузіаста – природолюба Івана Костіва за активної участі членів учнівського лісництва Кам’яницької ЗОШ І–ІІІ ст., організованого при лісгоспі. Центр став базою для проведення науково-дослідницьких робіт школярів і представлення їх на різних конкурсах, зльотах. Про успіхи свідчать численні нагороди, які зберігаються у спеціально виділеному Кам’яницьким лісництвом чудово оформленому кабінеті юних лісівників. Серед останніх перемог – третє місце представниці Закарпаття Кароліни Кички на ХІ Всеукраїнському зльоті учнівських лісництв, котрий на днях відбувся на Житомирщині. Юнка успішно захистила науково-дослідницьку роботу «Про шляхи збільшення кількості самосіву дугласії зеленої в Кам’яницькому лісництві».

У стадії будівництва – фрагмент мисливської стежки, якою коником за будь-якої погоди доставляли на високогір’я корми для диких тварин

Лісовий еколого-натуралістичний центр Ужгородського лісгоспу об’єднує навчально-пізнавальні стежки, арборетуми деревних і чагарникових порід, солідні колекції насіння, зразків деревини та гірських порід і мінералів, куточки представників тваринного світу високогір’я… Про деякі найоригінальніші об’єкти наші друковані лісові видання з часом розкажуть більш детально, нині ж у фоторепортажі познайомимо з унікальним музеєм лісу просто неба, який створюється на садибі підприємства.

– Мета, яку переслідуємо, – розповів директор лісгоспу Василь Кий, – це відновлення та збереження історичних відомостей про життя лісорубів та їхню працю у важких гірських умовах, організацію та становлення лісової індустрії – важливої галузі народного господарства. А ще – показати розвиток культури ведення лісового господарства попередніми поколіннями. Серед експонатів музею лісу передбачили трелювальний волок, яким за допомогою коней і різних механізмів спускали деревину; мисливську стежку – її прокладали для організації полювань, піднесення кормів і солі для звірів; види штучних гніздувань і годівниць для птахів; гуцульську колибу, де проживали лісоруби на віддалених лісосіках, а також зберігали харчі та інструменти; виставку давніх знарядь для лісорубів; глиняну піч для випалювання деревного вугілля; снігову яму для зберігання садивного матеріалу; мисливську вежу; фрагмент вузькоколійки; огороджений мурашник тощо.

Із низкою експонатів просто неба уже можна познайомитися сьогодні. Кажуть: усе починається з дороги, тож і ми з організатором і натхненником створення музею інженером лісового господарства Василем Лиситчуком починаємо огляд з виставки інформаційних знаків лісової дороги, зібраних у різних місцях урочища Вейдова і датованих 1935 роком.

– Колись через кожен кілометр стояли подібні стовпчики з інформацією, – пояснює Василь Петрович. – Поруч поклали стовбур дерева, до якого прикріпили таблички з написами: «Об’єм деревини становить 1 куб. м» та «У лісовому фонді Ужлісу один кубометр деревини приростає за 9 хвилин». Подібні таблички бачите на багатьох об’єктах – вони дають відвідувачам музею найрізноманітнішу цікаву інформацію з життя лісу та лісгоспу. А от нагору піднімемося не просто стежкою, а мисливською, яку в Карпатах називають рейшток і прокладають так, аби можна було за будь-якої погоди безперешкодно провести коника з вантажем. Для підгодівлі диких тварин і тепер у найглухіші куточки доставляють гнідими сіно, зерно, сіль, з полонин звозять продукти вівчарства – сир, вурду… Вздовж стежки встановили біотехнічні споруди – годівниці для копитних тварин і птахів, зразки солонців, мисливські вежі.

Організатор і натхненник створення музею просто неба Василь Лиситчук демонструє, як лісоруби дерев’яним жолобом спускали з гір заготовлену деревину

– Чимало експонатів стосуються лісової індустрії минулих часів, – продовжував Василь Лиситчук. – Ось ризи або тафлі – дерев’яні жолоби, по яких спускали заготовлену деревину з гір. При цьому не пошкоджується ні ґрунт, ні молодий підріст бука. Таке собі екологічно чисте виробництво. Коли жолоби перегнивали, їх не забирали – ставали органічним добривом. Невдовзі зможемо продемонструвати процес випалювання деревного вугілля – свого часу по всіх Карпатах було повно димокурень. Як і вузькоколійок, якими вивозили деревину. Фрагмент такої скоро буде готовий і в нас – уже засмолили шпали, дістали рейки та костилі для їх кріплення… У найближчих планах також – запросити гостей до справжньої колиби, де мешкали лісоруби. У Міжгірському лісгоспі є висококласні майстри – їм і замовили виготовлення. Сьогодні мало хто знає, що таке кангак (спеціальний крючок для підтягування колод), цапина (залізний гачок на дерев’яній ручці, яким перекачують колоду), кияня (дерев’яний молоток для розколювання дров)… Ці та інші інструменти – історія гірського лісівництва, їх з цікавістю розглядає молодь, і вони будуть представлені в колибі. На стінах знайдуть місце інші оригінальні експонати, що збереглися в навколишніх селах, передані ветеранами галузі, також численні ілюстровані матеріали…

Є в музеї й діючі експонати, наприклад, снігова яма на 50 тисяч сіянців. Цього літа до середини червня тримали в ній дещицю садивного матеріалу, поки у високогір’ї не звільнилися від снігу лісокультурні ділянки й можна було приступати до посадки. Наприкінці зими завезли до сховища лід, заготовлений у річці Уж, присипали тирсою. Розкладені на ньому сіянці добре збереглися, після садіння майже всі прижилися.

Музей просто неба на центральній садибі господарства має й свої філіали, якщо можна так назвати куточки в офісах кожного з чотирьох лісництв. У Великодобронському навіть власний інформаційний центр відкрили – за ініціативи багаторічного керівника його Володимира Войтовича. Нині корисну справу продовжують молоді. Коли ми приїхали до Великої Доброні (до речі, села, яке вважається столицею українського перцю), лісничий Іван Помпель і помічник лісничого Євген Пиленко прилаштовували черговий мисливський трофей, виготовлений майстром-таксидермістом. Було це опудало оленя благородного, котрого вбили браконьєри, але не змогли забрати, коли втікали від рейдової бригади лісівників і працівників поліції. Воно поповнило колекцію з інших опудал тварин і птахів – основ­них мешканців тутешніх лісів.

Представлені в залі й колекції комах-шкідників та ентомофагів, а також набір фрагментів різних деревно-чагарникових порід, пошкоджених хворобами й шкідниками. Багата й колекція насіння самих порід дерев і кущів Закарпаття. Зі стендів туристи, місцеві жителі, учні шкіл дізнаються про діяльність як лісництва, так і загалом лісгоспу за всіма видами робіт, які тут виконують упродовж багатьох років – деякі ще з часів Марії-Терезії. Відвідувачі музеїв переконуються, наскільки велика й цікава історія лісівництва карпатського краю й дякують працівникам Ужлісу за те, що бережуть її, доносять до людей, залучають молодь до посильної праці на благо рідного лісу, рідної природи.

Микола ПУГОВИЦЯ,
Закарпатська область,
фото автора,
Газета “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top