Життя прожити – як ліс перейти

Володимиру Саєнку 80!

Про Володимира Саєнка вже давно ніхто не писав і не знімав телесюжетів. Тим часом, він – по-справжньому легендарна особистість, без якої неможливо уявити лісотехнічну справу на Сумщині. Вже чимало років Володимир Данилович на пенсії, але зроблене ним продовжує служити людям. Для колег він – скарбничка безцінного досвіду, яким користуються десятки, а то й сотні лісівників.

Перша професія стала останньою

Володимир Саєнко не все свідоме життя був лісівником. На три роки довелось стати прикордонником – коли після закінчення Лубенського лісотехнічного технікуму забрали до армії. Але відслуживши строкову, знову повернувся до улюбленої справи, закінчивши після технікуму ще й інститут.

Народився Володимир Саєнко на Хмельниччині, шкільні роки провів на Полтавщині, а трудове життя – на Сумщині. Спочатку працював техніком-технологом Роменського лісгоспзагу (так тоді називались нинішні державні лісгоспи), потім – помічником лісничого у Недригайлові. Вже через два роки його призначили не помічником, а керівником – очолювати Роменське, а потім Глинське лісництва. Але дуже швидко стало зрозуміло, що й масштаби лісничого для нього замалі, тому вище начальство, давши перспективному кадру можливість набратися «низового» досвіду, перемістило Володимира Саєнка на наступний щабель керівної драбини. Пропрацювавши п’ять років лісничим, він став директором Краснопільського лісгоспу. І це вже був простір для стратегічного маневру, на якому він міг «розвернутись» та показати свій хист. Районний масштаб – він хоч і не обласний, але із лісництвом порівнювати не можна. Тут одразу і здалеку видно, який прийшов керівник – справжній чи «по-блату».

Явір теж росте у лісі

Для райцентру Краснопілля, на Сумщині, призначення Володимира Саєнка директором лісгоспу виявилось таким же знаковим, як і для нього самого. З’явились тисячі гектарів нових насаджень, лісництва організаційно зміцніли та технічно переозброїлись, у деяких відкрили лінії з переробки деревини. Силами лісгоспу у райцентрі збудували більше сотні квартир. Зараз там мешкають не лише лісівники та їхні нащадки, а й інші краснопільці – хто знає, якби не Саєнко, дехто з них, може, і досі не мав би власного житла.

Але найяскравіший слід, який Володимир Саєнко залишив у Краснопіллі – це все-таки не житлові багатоповерхівки, а збудований за участі лісгоспу стадіон «Колос» і футбольна команда «Явір». Коли ми запитали, чому команду назвали не якось інакше, а саме «Явором», Володимир Данилович відповів: був конкурс, і перемогу у ньому здобула ця назва. Але, як не крути, явір – це білий клен, одне з найкрасивіших дерев, що ростуть в Україні. Обрати його за назву футбольного клубу могло лише конкурсне журі, яке складається із лісівників та естетів.

«Явором» Володимир Данилович опікувався не одне десятиліття, був його почесним президентом. Тут, можна сказати, спрацювали нереалізовані спортивні амбіції Саєнка-керівника. У юності він брав участь в обласних чемпіонатах з футболу, грав у нього і в армії, а колишніх футболістів, як відомо, не буває. Коли хтось прикипів до шкіряного м’яча – не відірвеш.

«Явір» створили у 1982 році як команду Краснопільського лісгоспу. Колектив став брати участь у футбольних змаганнях на Сумщині і вже через два роки став чемпіоном області, а ще через рік завоював обласний кубок з футболу. Через деякий час «Явір» уже виступав у республіканських турнірах серед команд-професіоналів. Спочатку грали у перехідній лізі, потім пробилися до другої. У футбольному сезоні 1994/1995 років «Явір» став чемпіоном своєї зони та підвищився у класі: перейшов до першої футбольної ліги. У цій групі команд краснопільці одразу ж закріпилися у середині турнірної таблиці і утримували рейтинг міцних «середняків» упродовж наступних чотирьох сезонів.

Саме завдяки «Явору» невеличке селище Краснопілля стало відомим в Україні. Дискусії про те, чи доцільно господарюючим суб’єктам вкладати кошти у розвиток спорту, тоді як їх можна було б інвестувати в економічні проєкти, тривали і триватимуть, але істина, як це часто буває, лежить посередині: якщо від «хобі» немає жодної шкоди, а користь велика, його треба вітати і розвивати.

Залишив у спадок гектари і технології

Пропрацювавши директором Краснопільського лісгоспу 11 років, Володимир Саєнко отримав чергове підвищення по службі: його призначили начальником Сумського обласного управління лісового господарства і лісозаготівель. Ця посада – пік кар’єри лісівника на регіональному рівні. Їй Володимир Данилович віддав більше 15 років свого життя, а після виходу на пенсію, вісім років керував ще й іншою лісогосподарською структурою області – комунальним підприємством обласної ради «Сумиоблагроліс». Загалом, лісогосподарській справі ветеран присвятив 48 років свого трудового життя.

Хто підсумовував залишений Саєнком спадок, той знає: коли він пішов, в області було на десятки тисяч гектарів лісів більше, ніж до нього. Ця тенденція продовжується і нині: побутує думка, що ліси «вирізають», але, насправді, їхня площа розширюється – принаймні на Сумщині.

Завдяки Володимиру Саєнку у п’яти лісгоспах області збудували склади для зберігання деревини, а в чотирьох – цехи для її переробки. На ті часи це було стратегічне бачення розвитку ситуації, бо більшість лісозаготівель у державі обмежувалась рубкою та реалізацією кругляка.

Ще коли Саєнко працював директором Краснопільського лісгоспу, у базовому розсаднику підприємства почали вирощувати 65 порід дерев – найбільше в області. Ця практика стає в нагоді тепер, коли через зміни клімату на Сумщині стали розводити посухостійкі породи – такі як: берека та горіх чорний. При Володимиру Даниловичу запровадили технологію створення лісових культур із закритою кореневою системою, що дало змогу підвищити їх приживлюваність майже до ста відсотків, та утричі скоротити кількість доглядів. Ще одне ноу-хау, успішно реалізоване на Сумщині за Саєнка – створення насаджень на нерозкорчованих лісосіках.

«Зараз усе складніше»

Звичайно ж, Володимир Саєнко має звання, нагороди та інші регалії, і ми їх також назвемо. Він – Заслужений працівник сільського господарства, удостоєний кількох інших державних нагород. У «Вікіпедії» зазначається, що В. Саєнко має Золоту відзнаку Професійної футбольної ліги України. Це – нагорода за «Явір», який він подарував уболівальникам та вітчизняному спорту.

28 квітня у житті Володимира Даниловича Саєнка відбудеться знакова подія, оминути яку увагою ми не маємо права. Цього дня йому виповниться 80. Чим не привід зателефонувати ветерану за задати кілька запитань?

Позаяк Володимир Саєнко і досі не сидить на дивані, а продовжує жити активним життям, ми спитали у нього: чи погодився б повернутися до роботи у лісі, якби раптом надійшла така пропозиція?

– Ні, звичайно, – відповів ветеран. – Час зараз інший: багато що змінилося, стало незрозумілим.

– А зміни, які відбулися: вони на краще чи на гірше?

– Попри все, на краще. Ось ми транспортували деревину лісовозами, які вміщували по п’ять кубометрів, а зараз возять по 40. Скрізь нові технології, комп’ютери. Однак суспільство змінилось. Я б сказав, воно зараз якесь розбалансоване. Відповідальність у людей зовсім не та…

– Але все-таки, як щодо лісу? Чи тягне туди і як часто зараз там буваєте, коли це перестало бути роботою?

– У лісі буваю часто, але, мабуть, роблю це не так, як ви. Я його читаю! Дивлюсь, який вік і який стан дерев та чому він саме такий, а не інший. Більшості людей здається, що ліс росте сам собою, але це не зовсім так. Він, звичайно, виросте, але яким буде результат?

Володимир ЧЕРНОВ,
Газета “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top