Як контролювати вогонь у лісах

Інтерв’ю професора кафедри лісівництва, керівника Регіонального Східноєвропейського центру моніторингу пожеж НУБіП Сергія Зібцева.

У першій половині квітня в екосистемах країни спалахнули найбільші за всю нашу історію пожежі – вогнем спалено більше 27500 га у Чорнобильській зоні відчуження. Дуже потерпіли від вогню з початку року й ліси України – від майже 800 лісових пожеж знищено понад 1500 га лісів! Найбільше великих лісових пожеж спалахнуло у Житомирській, Чернігівській, Луганській та Харківській областях. Як не допустити у майбутньому повтору лиха?

– Сергію Вікторовичу, зазвичай, пожежонебезпечний період у нас починається з 26 квітня, тобто ще можна чекати на погіршення ситуації?

– Зараз я готую відповідне звернення до Прем’єр-міністра України, Голови Держлісагентства, інших керівників про те, що у лісах країни має бути оголошена надзвичайна пожежна ситуація. Тобто ті ресурси, що необхідні лісгоспам для гасіння лісових пожеж, мають бути надані на цей період. Звичайно, це ще не кінець пожежам. Історично, найбільші загорання у нас були у 2007 році на Херсонщині і у 2015 – у Чорнобилі. Проте цього року масштаби набагато більші.

Причини таких пожеж, по-перше, криються у змінах клімату – у 2014–2015 роках була теж безсніжна зима, як і зараз, по-друге, у плановому вогневому очищенні городів та полів від минулорічної рослинності – практика управління землекористуванням, по-третє, відсутність досвіду гасіння таких масштабних пожеж як у рятувальників, так і, в першу чергу, – у лісівників.

В Україні це вже було: безсніжна зима, планові підпали, не підготовленість ані персоналу, ані влади. Хоча фахівцям було зрозуміло, що великих пожеж не уникнути – оскільки в Україні в день ставалося 300–500 пожеж, отже, джерела вогню в ландшафтах були, а пожежна небезпека погоди протягом місяця зберігалася на найвищому надзвичайному рівні. Тодішній Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк прилітав 30 квітня 2015 року до Чорнобиля подивитися як згоріло 10 тисяч га біля села Буряківки – Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП). Але висновків ніяких не було зроблено ані ДСНС, ані Державним агентством з управління зоною відчуження, ані адміністрацією зони відчуження, щоб не допустити повторення. І тепер ми його маємо ще в гіршому масштабі. Якщо зараз не зробимо висновків, будуть ще пожежі. Поки ще поталанило, що села у зоні відчуження безлюдні, проте коли згорять села, де живуть люди, буде гірше.

– Зміна клімату – це нова реальність, яка підвищила інтенсивність та масштаби пожеж, що треба враховувати і пожежникам, і лісівникам та навчитися забезпечувати високу готовність та гасіння таких дуже великих пожеж як трав’яних, так і лісових?

– Кліматичні зміни – це суворий виклик. У нас уперше за 20 років дві зими без снігу. Зазвичай, пожежонебезпечний період триває з квітня по жовтень – формується з моменту сходження снігового покриву до моменту настання стійкої дощової погоди. Тепер у нас сніговий покрив зійшов ще у лютому 2019 року, тобто небезпечний період триває з лютого 2019 року! Він не переривався. Тож, зміни клімату – чинник, який, безумовно, вплинув на площу цих пожеж. Але, найзгубніше – безконтрольне вогняне масове очищення городів та полів від торішньої рослинності. В принципі це традиційний метод, що застосовувався по всій Україні впродовж кількох сотень років. Зараз це називається «практика управління землекористуванням». Свого часу, під тиском «зелених» та екологічних організацій, заборонили спалювання рослинності на землях сільськогосподарського призначення. Відповідно – штрафи, адмінпокарання, кримінальні покарання. Забрали у фермерів можливість очищати городи, а що замість спалювання робити – не сказали. Що робити фермеру, що робити бабусі, яка має 50 соток, якщо не можна спалювати? Отже, раніше люди палили відкрито, і це була нормальна практика, вони стежили за своїм вогнем. Зараз це заборонено, відповідно вони підпалюють і тікають, аби не спіймали. І ми маємо великі неконтрольовані пожежі. Або не треба забороняти – щоб люди стежили за вогнем, або якийсь механізм потрібен. Хоча б компенсація за солярку, аби це бадилля переорали. Адже люди не відмовляються від спалювання, отже, у них немає або коштів, або знань, або технологій. Можна вирішити це через громаду – громада орендує той же трактор, який за графіком забирає це все і заховає.

– 13 квітня Верховна Рада підтримала Законопроєкт 2339, який посилює відповідальність за спалювання сухої рослинності в екосистемах України. Зокрема штрафи зросли у 18 разів. Чи вплине на таку практику землекористування автоматичне підняття штрафів?

– Справа не в розмірі штрафу, а у тім, що у нас не існує системи притягнення до відповідальності. Наприклад, пожежі на полях гасить ДСНС – до 500 пожеж на добу! Складають акт про таку пожежу, витрачають сили, воду, бензин. Загасили пожежу, склали акта, поїхали. Але поліція не розслідує ці випадки. Тобто вони є у статистиці ДСНС, але далі ходу не мають. Ніхто не притягається до відповідальності й винних немає. Це дуже просте питання: поліція просто повинна подивитися на статистику ДСНС, знайти винуватців і когось покарати. Певною мірою все загальмується.

– 90% лісових пожеж – починається за межами лісів, на землях сільськогосподарського призначення. Чому ж горять ліси там, де в принципі не мають горіти, адже лісівники не вірять у самозаймання?

– І правильно, все має людський фактор! Біля Чорнобиля ми встановили камери у 2017 році, зокрема, біля смт Поліського, у Вільчі, лісівники бачили як розпочиналася пожежа з камери у заплаві річки Уж цьогоріч. Проте вільчанські працівники не поїхала гасити 3-го числа, не поїхала і 4-го. А 5-го вогонь дійшов до зони відчуження у такому вигляді, коли гасити вже неможливо, і розвинулася катастрофічна пожежа. Отже, кожен охороняє свою ділянку. Як у Київській Русі. Жодне князівство не йшло на допомогу іншим, а чекало коли татари одним за одним… так і у нас зараз із пожежами. Кожен землекористувач чекає, коли вогонь підійде до кордону. Але коли вогонь підійшов до кордону, виявляється, – вже запізно.

А тепер: ліси охороняються лісокористувачами. Відповідно 72% лісокористувачів підпорядковуються Держлісагентству, 28% – інші відомства: військові, комунальні, громад. Ніяких самозагорань не буває – хтось прийшов і підпалив: недопалок із автомобіля, від людей, що гуляють по лісу, з поїздів, багаття. Може бути іскра від залізничного потяга, від автомобіля, навіть при обриві високовольтної лінії. І в той же час загроза може бути і від заготівельних бригад, які спалюють порубкові рештки. І, звичайно, це може бути пожежа з поля, яка заходить у ліс. Ось вам і комплекс причин пожеж у лісі. На сьогодні, на жаль, навіть у найкращих, з точки зору пожежної охорони держлісгоспах, не завжди дотримуються вимоги нормативного законодавства щодо охорони лісів від пожеж – у першу чергу, не дотримуються Регламенту роботи лісопожежних служб та не слідкують за пожежною небезпекою відповідно до погоди, у лісах не виконуються правила пожежної безпеки. Там, де великі лісові пожежі, означає, що ці вимоги не виконані. Можна було запобігти та вчасно загасити. Але лісгоспи зайняті іншою роботою, не охороною лісів від вогню – лісокультурна кампанія, ще щось. У лісах треба виконувати вимоги закону і не буде великих пожеж.

– Це недопрацювання пожежної охорони лісгоспів, чи їх недосконале протипожежне кадрове забезпечення? Чи потрібна спеціальна лісова пожежна охорона?

– У лісгоспах чудова структура – є інженер з охорони та захисту лісу, головний лісничий, помічник лісничого. І ці люди повинні, згідно з нормативним законодавством, вранці, коли приходять на роботу, визначити клас пожежної небезпеки за умовами погоди. Якщо погода надзвичайна, як це було на початку квітня, вони повинні зупинити повністю або частково лісогосподарські роботи. І звідси всі ці пожежі – вони мають весь персонал направити на патрулювання та запобігання розвитку і виникненню пожеж. Тобто, є 200 чоловік у лісгоспі, з них, скажімо, половина – лісової охорони, всі вони повинні бути у лісі на патрулюванні під час надзвичайної пожежної небезпеки. І тоді не буде великих пожеж у лісах. Зрозуміло, що є підприємства, які дотримуються цього. Але у більшості це не виконується. Отже, якщо пожежа розвинулася на 500 га у наших умовах при швидкості вітру 5–6 метрів за секунду, це означає, що її почали гасити запізно, не своєчасно помітили, а отже, недостатньо агресивно на неї було реагування. Тобто це помилки організації охорони лісів від пожеж. У нас не Каліфорнія і не Австралія, вітру 100 км/год. немає. У нас є дороги, відеокамери, пожежні автомобілі, люди – всі умови для того, щоб не допустити особливо великих пожеж. Така моя думка.

У чому насправді є потреба? Оскільки змінився клімат, розпочалися посухи, пожежі стають інтенсивнішими, це вимагає підготовки професійних пожежників. В Україні немає професії лісового пожежника, є лише працівники лісового господарства, які виконують особливо небезпечну роботу – гасіння. Це все одно, що звичайного громадянина залучили для гасіння пожежі у квартирі, чи ще десь. Ми не навчені, не екіпіровані. У лісовому господарстві працівники вміють садити ліс, виконувати рубки догляду, головні рубки.., але гасіння пожеж – це не лісогосподарські роботи – це небезпечна діяльність. Це – велика небезпека. Отже, на сьогодні є потреба створювати професію лісового пожежника. Відповідно його треба навчити, він повинен отримати відповідну практичну підготовку, екіпіровку. Вальники лісу працюють у шоломах, спецштанях, взутті. А пожежники у нас працюють у синтетичних костюмах, який при великій температурі оплавляється і зривається потім разом зі шкірою… І друге, про що треба думати, це готувати професійних керівників гасіння лісових пожеж – людей, які беруть на себе відповідальність за життя і здоров’я лісових пожежників і керують всіма силами, залученими до гасіння, зокрема, і ДСНС. Оскільки в інших країнах лісівники вже не допускаються до гасіння таких інтенсивних пожеж. У жодному нашому лісгоспі немає людини, яка б спеціально проходила навчання як гасити лісові пожежі і отримала посвідчення. У Туреччині – професійні лісові пожежники. Це – найкраща країна у нашому регіоні східної та південної Європи у цьому питанні. Проте наш персонал там навчання не проходить. Та й яке відношення мають турецькі нормативи до України? У нас повинна бути своя українська система пожежогасіння у лісах. Є Центр підготовки і перепідготовки працівників лісового господарства у Боярці, школи для підготовки майстрів лісу, які повинні займатися навчанням лісових пожежників. 12 тисяч працівників лісових пожежних станцій в Україні – і жоден із них не має кваліфікації з гасіння лісових пожеж! Але вони гасять їх з ранку до ночі.

Це питання державної ваги і воно має вирішуватися на рівні Кабінету Міністрів, треба вносити у перелік професій України нову професію – лісовий пожежник.

Віталій ГОПКАЛО,
Газета “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top