ВСЕ ПОЧИНАЄТЬСЯ З ПОЛІТИКИ

Загальні збори ЛАН України прийняли рішення про створення робочої групи, яка найближчим часом має розробити проект Закону «Про лісову політику України»
 
У квітні 2018 року на базі ННІ лісового і садово-паркового господарства НУБіП України відбулися Загальні збори Лісівничої академії наук України.
Ключовим у порядку денному цьогорічного зібрання ЛАН України було обговорення перспектив розвитку та законодавчого врегулювання Національної лісової політики. Один з доповідачів із цього важливого питання – директор ННІ лісового і садово-паркового господарства НУБіП України Петро Лакида розповів у чому важливість головного лісового документа і не тільки про це. 
 
– Перш, ніж говорити про національну лісову політику, треба говорити про загальнодержавну політику, яка стосується, зокрема, і лісової галузі. Бо ситуація, що склалася навколо галузі, коли нема її керівника або не сформований керівний штаб … нікуди не годиться. Хто повинен проштовху­вати цей документ? Держліс­агентство не може розробляти цей документ, це справа Міністерства аграрної політики, але я не можу назвати там жодної людини, яка б мала пряме відношення до лісової галузі, яка б могла розробити цю національну політику. В такому разі залишається сподіватися на громадські організації, такі як Товариство лісівників України, Громадська рада при Держлісагентстві й наукові, навчальні інститути – навчально-науковий львівський, навчально-науковий київський, жи­томирський агро-екологічний, хар­ківський аграрний…
– У якому вигляді має існувати Лісова політика: як окремий документ, збірка законів чи щось інше?
 
– Національна лісова політика в будь-якій країні – це документ, прийнятий на державному рівні, який визначає основні напрямки ведення лісового господарства, реалізацію основних прав щодо лісів і лісового господарства. В інституційній будові будь-якої галузі є чітка послідовність, наприклад, у нас основним документом є Конституція, після Конституції мав би бути розроб­лений і прийнятий (скоріш за все, Верховною Радою) закон національної лісової політики. Вже на основі цього закону, мав би бути прийнятий Лісовий кодекс. Після Лісового кодексу – закони, які його розвивають і дають можливість практичного застосування. В Україні склалася парадоксальна ситуація: перший Лісовий кодекс прийняли, не маючи Конституції, в 1994-му році, в 1996-му прийняли Конституцію, яка визнала три форми власності (державну, приватну, комунальну) і Кодекс довелося змінювати. Але до Лісової політики, як документа (до чого прийшли ряд пострадянських республік), руки так і не дійшли. Прекрасний був шведський проект допомоги (майже десять років тому), про те, ці напрацювання з лісової політики не втілилися в документ Верховної Ради. Так само як і кількарічна діяльність робочої групи за участю Держлісагентства при підтримці FAO. Ми звикли, що багато законів у нашій країні не виконуються, але за правильної інституційної будови не було б такого безладу, коли кожна політична сила, яка приходить до керівництва галуззю, приносить свою політику… Одні кажуть: дерево­обробку треба виділити з лісового господарства, інші повертають її назад (тому що це робочі місця, додаткові доходи…). Це лише один з прикладів, який свідчить про відсутність чітко визначеної мети. 
У такому документі мало 
б бути повторено основні вимоги Конституції щодо трьох форм власності, визначено, що таке лісове господарство і що є його основним продуктом. Сьогодні це не тільки деревина і продукція з неї, це також і екологічні послуги (очищення повітря, накопичення вуглецю, виробництво кисню). Зараз багато організацій займаються оцінкою цих послуг.
Тому, бачу вихід один: об’єднати зацікавлених осіб, які мають відношення до цього документа. Перші кроки вже зроб­лено – це рішення загальних зборів Лісівничої академії наук. Будемо готувати документ (одні називають його лісовою програмою, інші – лісовою політикою), подавати до Верховної Ради…
 
– В минулі роки були якісь національні програми, ті ж «Ліси України»…
 
– Програма «Ліси України», що діяла до 2015 року, формувала основні економічні, екологічні і соціальні показники для галузі. Це суто плановий документ. Його розвитком міг би бути Лісовий кодекс, але це не рівень Лісової політики.
 
– Якби існував такий документ, як Лісова політика, це могло б убезпечити від прийняття законів, подібних «борейківським»? 
 
– Я вважаю, що в цілому в країні відбувається законодавчий нігілізм. Думаю, деякою мірою стримувало б гарячі голови від прийняття просто популістських законів. Ось приклад, закон «Про оцінку впливу на довкілля», «проштовхнутий» через Верховну Раду, за другим разом його підписав Президент. Хіба можна прирівнювати головне користування на площі, наприклад, один гектар до погодження на відкриття кар’єру з видобутку уранової руди. А так є.
Днями приїхав з Березного, на Рівненщині, з мисливського господарства. Сохне ліс на великих площах, лісівникам доводиться хитрувати, викручуватися – по 0,5–0,9 га оформляти або суцільні рубки міняти на вибіркові… А що вибирати, коли масиви сухого лісу стоять. Великих економічних втрат зазнають господарники.
Не можна казати, що прийняття документа з лісової політики вирішить всі питання. Але буде розроблятися національна програма «Ліси», яка передбачена указом Президента, вона буде враховувати основні його положення.
Вважаю, що рівень управління Міністерства аграрної політики не відповідає потребам і масштабам лісової галузі. Потрібні фахівці, які розуміються у цьому ділі. Створено комісію з реформування лісової галузі: запросили кілька іноземних вчених, які знову прочитали лекцію про лісову політику для тих хто й так знає. А інші запрошені – представники громадських організацій – тямлять у цьому менше і розуміють, що ліс – це галузь, ресурс і серйозна екологічна складова – кожен по-своєму.
 
– Крім всього іншого, Ви директор Інституту, який готує фахівців для лісової галузі. На що орієнтуються нинішні випускники, де бачать застосування своїм знанням і вмінням? 
 
– Ми готуємо спеціалістів за трьома спеціальностями (згідно з новим переліком 2015 року): лісове господарство, садово-паркове господарство і деревообробні та меблеві технології. Державного розподілу, як колись, немає. Єдине, що залишилося – колишні зв’язки з Державним агентством лісових ресурсів України, безпосередньо з відділом кадрів. Завдяки особистим контактам дізнаємося, де які фахівці потрібні, вивішуємо цю інформацію на дошку оголошень, а далі студенти обирають самі. Від керівництва Інституту вимагається тільки відслідковувати, де випускник знайшов роботу. Багато хто виїжджає за кордон працювати в лісовому господарстві, зокрема, в тій же Польщі. Спеціалісти садово-паркового господарства теж влаштовуються по-різному. Розвиваються приватні розсадники і фірми з озеленення, дизайну. Студенти технологій деревообробки, які вдалося відновити, вже на четвертому курсі практично всі мають місце роботи. Деревообробка, хоч і невисокими темпами, але розвивається. Хороший технолог потрібен навіть на невеличке підприємство. Ми не відчуваємо, що наші випускники залишаються без роботи.
 
– Технічне оснащення Інституту для навчання студентів відповідає вимогам часу?
 
– Навчальна база залежно від спеціальностей – різна. За спеціальністю «лісове господарство» вона достатня. Велике щастя, що ми маємо навчальне господарство – Боярську лісову дослідну станцію. Її за дев’ять років Анатолій Карпук – авторитетний професіонал лісової справи – перетворив на суперсучасну навчальну базу для практик. Колись вона йшла мало не «з молотка», а тепер тут прекрасні умови для навчання, біотехнічна лабораторія…
Якщо говорити за спеціальність «садово-паркове господарство», – є достатньо об’єктів: основна лабораторія – це ботанічний сад, маємо комп’ютери (нехай і не надсучасні), на яких можемо робити проектування об’єктів, їх візуалізацію, реалізацію… Звичайно, хотілося б, щоб обладнання було кращим.
Технічний парк для спеціальності, яку нещодавно відновили – «деревообробні та меблеві технології» – змінився мало. Верстати збереглися ще «з часів Вільгельма Великого», проте всі працюють (дякуючи завідувачу лабораторії). А коли випускник прийде на виробництво, побачить верстати з числовим програмним управлінням… Базу треба міняти, але коштів лише на заробітну плату і стипендії. Тим часом, багато робимо ремонтів. За чотири роки, при ректору Станіславу Ніколаєнку, перекрито лише дахів корпусів, які всі протікали, 2,3 гектара. 
Зараз ми тісно співпрацюємо з Асоціацією виробників деревообробного обладнання. Є домовленості, наприклад, фірма «Штіль» на півтора мільйона гривень поставили свого найостаннішого обладнання і садово-паркової тех­ніки дочірньої фірми «Вікінг». Фірма «Вуд майзер» згодна поставити в нас демонстраційний і навчальний клас, обладнаний сучасною деревообробною технікою, де будуть навчатися і наші студенти, і робітники. 
Ще одна приватна фірма в Дзвінковому, на нашій навчальній базі, готова збудувати лабораторію, де ми зможемо готувати операторів харвестерів і форвардерів, а також наладчиків цих машин. 
Ділові люди (бізнес) зацікавлені в такому співробітництві, тому що це елемент просування їхньої продукції на ринку.
 
– Ви слідкуєте за своїми випускниками, чи вони реалізувались, як фахівці?
 
– У нас традиційно, щовесни, проводяться зустрічі випускників. Крім того, багато дізнаюся з поїздок. Вдалося побувати в Березнівському лісгоспі, познайомилися з роботою мисливського господарства. Директор цього лісгоспу Олег Олексієвець – наш випускник, головний лісничий – мій дипломник, працює вже 15 років. Немає офіційної статистики, але Держлісагентство періодично проводить аналіз кадрового забезпечення щодо закріплення молодих спеціалістів. Мені приємно, що наш університет, за підсумками кількох таких анкетувань, – на чільних місцях серед закладів, які готують лісівників.
 
Розмовляли 
Валентина МАКСИМЕНКО, 
Іван КУГНО
©”Лісовий і мисливський журнал” 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top