«У нього сто сот голосів»

На сторожі одного з семи природних див України.

Микола Прасюк – із лісівничого роду, якому вже далеко за сто років. Відлік династії почався з діда Потапа, котрий 40 років, день при дні, вирушав уранці із села навпростець до лісу. Ніколи не носив зброї, зате завжди висіла в нього через плече мисливська дудочка. Таким і запам’ятався внукові дід. Змінив його батько – працював до виходу на пенсію 36 років. Змалку в усьому допомагав йому син. Невипадково після закінчення школи подався до Шацького лісового технікуму, потім до Львівського лісотехнічного інституту. Як відміннику та активісту Миколі після другого курсу вишу запропонували продовжити «гризти граніт науки» в Дрезденському технічному університеті. Чотири роки пролетіло, як чотири дні. Маса вражень, нові знання, велике бажання застосувати їх на практиці на батьківщині. Пропонували роботу в Києві, але «тягнуло додому, тільки додому, на Волинь» – там якраз створювався Шацький національний природний парк.

– Ще в 30-х роках минулого століття, – розповів Микола Миколайович, – в урочищі Князь-Багон неподалік Шацька відкрили заказник площею 930 га – він був першим заповідним об’єктом у регіоні. 1984 р. постав національний природний парк – другий у державі.

…«Я хочу на озеро Світязь
В туман таємничих лісів.
Воно мені виникло звідкись,
У нього сто сот голосів», –

писала, вражена навколишньою красою Ліна Костенко. Унікальне поозер’я, «шлях із варяг у греки» для перелітних птахів… Саме тут у червні 1984 р. почав трудову діяльність Микола Прасюк. Спершу на посаді помічника лісничого Пульмівського лісництва, через чотири роки довірили керівне кермо. Досі трудиться лісничим у рідному краї. Чого досяг, свідчить високе звання Заслуженого лісівника України, яким держава удостоїла торік. Про перші кроки в далеких 80-х, про те, як «приніс шматочок Європи» на Волинь і як творить «європу» в своєму лісі, йшлося в статті «Робота в парку», надрукованій у «Природі і суспільстві» в листопаді. Нині мова про зелену сторожу одного з семи природних див країни Світязя, в якого, за Ліною Костенко, сто сот голосів, та його голубих братів і сестер.

Майстер лісу Віктор Шевчук у рукотворному сосновому бору

До лісу вирушаємо разом із лісничим і майстром лісу Віктором Шевчуком. Працювати в Пульмо вони почали майже одночасно, з різницею в пів року – відтоді ідуть по життю пліч-о-пліч. Зупиняємося в прибережній зоні легендарного озера.

– Тут мій перший ліс, посаджений 1985 р., – каже Микола Миколайович. – Тому найпам’ятніший ліс, завжди повертаюся до нього, коли буваю десь близько. Займає 1,7 га. Ближче до води – чотири ряди вільхи, вище – стільки ж сосни звичайної. Вимахали вже метрів на 20–25. Справжній ліс.

Бір, народження якого проходило нелегко, показав Віктор Петрович. Піски – і цим усе сказано. В долонях їх і примостилося озеро Мале Чорне, берег якого з північного боку обсадили наприкінці 90-х. Із протипожежною метою сосну (8 рядів) розбавляли березою (2 ряди). Підстилка листяних порід слугує також добривом для бідненьких поліських ґрунтів. Вчасно та на високому рівні здійснюють передбачені догляди, вже й освітлення та прочищення провели, – і піднявся гарний бір.

Ліси в НПП займають 52,5% загальної площі. Найпоширеніші соснові (майже 60%). Насадження з домінуванням берези повислої – близько 18%, вільхові – 21,3% вкритих лісовою рослинністю ділянок. Лісове господарство ведеться на основі проєкту охорони, відтворення та використання лісових природних комплексів. Рубкам головного користування в заповідному куточку не місце, здійснюють лише доглядові й вибіркові санітарні. Отож будь-які розмови про суцільне вирубування деревостанів безпідставні, як і звинувачення лісівників у різкому пониженні рівня води в «українському Байкалі» та інших водоймах краю. Про головні причини катастрофічного обміління не лише озер, а й річок ми вже писали і ще не раз писатимемо – проблема ця глобальна і потребує глибокого дослідження та рішучих дій .

Оцей ліс у прибережній зоні Світязя – перший, посаджений лісничим Пульмівського лісництва Миколою Прасюком 35 років тому

Повернемося до зелених стражів. Коли Микола Прасюк тільки приступав до роботи в парку, Пульмівському лісництву передали два обходи з держлісфонду, а згодом ще сім за рахунок міжгосподарських лісів.

– Дуже сумний вигляд мали колишні так звані ліси, бо грубого дерева знайти в них було практично неможливо, – згадував лісничий. – Скільки років минуло відтоді, а ми все ще лікуємо ті насадження. Нові створюємо на невгіддях, полянах, пісках – щороку по кілька гектарів. На більш багатих ґрунтах стараємося садити дуб звичайний. Сіянці вирощуємо у власних розсадниках, насіння збираємо з кращих, елітних дерев, заготовлені соснові шишки відвозимо на переробку до Старовижівського лісгоспу, який має шишкосушарку. Садимо в основному ручним способом – поки що знаходимо людей на Поліссі. Допомагають студенти Шацького лісового коледжу. Кілька років тому місцева сільська рада передала нац­парку в постійне користування 780 га земель, виведених із сільськогосподарського обороту. Бачите молоденьку посадку в обході майстра лісу Олександра Стадніка в урочищі Черевицьке – це спільна робота лісівників і працівників парку на чолі з директором Марією Христецькою. Вони завжди охоче беруть участь у весняних кампаніях.

Що стосується проблем, то вони, здебільшого, пов’язані з охороною лісу – від пожеж, браконьєрів, шкідників. Невеличкий дружний колектив із покладеними на нього обов’язками справляється. Впродовж останніх п’яти років у масивах, де переважає сосна, не допустили жодної пожежі. Якщо десь і трапляються загорання, то оперативно гасять. Постійно ведуть спостереження за лісом, мають пожежний автомобіль, необхідний інвентар. Намагаються вчасно ліквідовувати вогнища хвороб і шкідників. Дбають і про гостей краю, яких дедалі більше приїздить на озера в сезон. Для них створюють такі умови, які б задовольняли і найвибагливіших відпочиваючих.

У мріях Миколи Прасюка – побудувати новий офіс лісництва. «Хоча старий ще задовольняє, хочемо звести в гарному місці оригінальну споруду – аби вписувалась у навколишню природу і радувала зір красою. А чому б, скажіть, не побудувати і не залишити після себе добрий слід. Окрім, звичайно, лісів, які надійно стоять і, віримо, стоятимуть на сторожі Світязя, в чиї сто сот голосів вслухатимуться і наші далекі нащадки».

Микола ПУГОВИЦЯ,
Волинська область,
фото автора,
Газета “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top