Податковий тягар

Оподаткування чи обкладання податками лісогосподарської галузі?

Для державних підприємств лісогосподарської галузі країни 2019 рік (особливо останні пів року) був дуже складним. Законодавча заборона експорту необробленої деревини в Україні, конфлікт інтересів лісогосподарської та деревообробної галузей, зниження попиту на деревну продукцію з одночасним невиправданим збільшенням податкового навантаження на лісогосподарську галузь призводять до скорочення або навіть призупинення підприємствами реалізації продукції. Зазначені негативні тенденції свідчать про наявність певних ознак фінансово-економічної кризи галузі.

В останні роки держава підвищила ставки оподаткування у вигляді дивідендів із прибутку державних підприємств із 50% до 75%, а згодом і до 90%. Лише тільки це зводить нанівець інвестиційні можливості підприємств щодо оновлення основних засобів виробництва, як один із основних чинників ефективного ведення лісового господарства. До того ж, у середині 2018 року був додатково введений податок на лісові землі, що призвело до подвійного їх оподаткування лісоресурсною рентою. При цьому, оподаткуванню підлягали землі, де ведення господарства апріорі не спрямоване на отримання прибутку від заготівлі комерційної деревини (ділянки природно-заповідного фонду, захисних, рекреаційних лісів). Зазначимо, що податок на лісові землі потрібно сплачувати щорічно, незалежно від можливості заготівлі продукції. Безумовно, такий механізм, на перший погляд, є привабливим для одержувачів лісоресурсної ренти – держави та сільських територіальних громад. Проте намагання здирання «трьох шкір» з однієї вівці, як відомо з народної мудрості, часто-густо призводить до зворотного ефекту…

Механізм рентного оподаткування лісових земель повинен бути поміркованим, мати не лише фіскальну, а й стимулюючу для лісокористувачів спрямованість. Проте фактична ситуація є іншою. Обсяги сплаченої постійними лісокористувачами лісоресурсної ренти з 2017 року перевищували видатки бюджету на ведення лісового та мисливського господарства у 1,2–2,4 рази. За інформацією Голови ТЛУ Ю. Марчука у 2017 році (це ще до введення податку на лісові землі) порівняно з 1999 роком реальні надходження рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів (у порівняних цінах) до сільських бюджетів в Україні збільшилися майже в сім разів, а їх частка у структурі загальних надходжень природно-ресурсної ренти (рентна плата за користування надрами, за спеціальне використання лісових ресурсів, за спеціальне використання води) становила близько 75%.

У 2019 році підвищено на 50% ставки рентних платежів за спеціальне використання лісових ресурсів з метою формування у спеціальному фонді держбюджету відповідних коштів для фінансування лісогосподарської діяльності підприємств, переважно Півдня та Сходу країни. Однак, це призвело до підвищення собівартості і відповідно цін на деревину, що, в свою чергу, негативно впливає на реалізацію продукції. Тому, потрібно удосконалити механізм створення спеціального фонду для фінансування лісогосподарської діяльності. Зазначений фонд (як один із варіантів) може формуватися за рахунок нормативних відрахувань від реалізації лісогосподарської продукції, отриманої підприємствами лісоресурсних регіонів країни. Норматив відрахувань та порядок спрямування і використання коштів фонду фінансування лісового господарства щорічно визначатимуться Кабінетом Міністрів України.

Криза реалізації деревини, перші ознаки якої з’явилися в Україні у середині минулого року, спонукає лісогосподарські підприємства до скорочення обсягів заготівлі деревини і, як наслідок, зменшення обсягів сплачених ними рентних платежів за спеціальне використання лісових ресурсів до державного та місцевих бюджетів. Сучасний стан справ у відносинах лісового господарства та деревообробної галузі нагадує ситуацію з перетягування каната. Лісогосподарські підприємства – виробники продукції необробленої деревини за сучасної практики оподаткування та обсягів витрат на ведення господарства не можуть знизити ціну без завдання собі збитків. У свою чергу, деревообробні підприємства (основні споживачі ділової деревини) не хочуть купувати круглий ліс за запропонованими на аукціонах стартовими цінами – вони вважають їх зависокими, зокрема, посилаються на світове падіння цін і попит на деревну продукцію. Отже, ситуація добігає «глухого кута». Триваючі перманентні перемовини між зазначеними суб’єктами господарювання не дають відчутних позитивних результатів.

Вирощування лісу неможливе без його рубання та реалізації заготовленої деревини. Комплекс заходів із вирощування лісу державні підприємства лісоресурсних регіонів країни (Полісся, Лісостеп) здійснюють за рахунок доходів від реалізації необробленої деревини та продукції первинної переробки. Отже, зменшення обсягів рубок та відповідно реалізації деревини зменшує не тільки фінансово-економічну стабільність лісогосподарських підприємств, обсяги сплачених ними податків та платежів до соціальних фондів, а й їхні можливості здійснення необхідних лісогосподарських, лісовідновних та лісозахисних заходів. У такій ситуації модний слоган «Зупинимо вирубку лісів» є рівнозначним «Припинимо або погіршимо якість роботи з відновлення та захисту лісів». Не можна бездумно, не вникаючи до суті питання (притаманно певним «горе-фахівцям», здебільшого, з громадських екологічних організацій) перешкоджати запланованим та обґрунтованим рубкам лісів. Площі зрубів будуть відновлені молодими посадками вже у наступному році і переведені до вкритих лісовою рослинністю земель через 5–7 років з часу проведення рубки.

Окреслені останнім часом напрямки реформування лісогосподарської галузі країни, зокрема – 100% електронний облік заготівлі деревини (запроваджується з 01.02.2020 р.) для протидії тіньовому обігу деревини та подолання корупції; розробка Закону з регулювання ринку деревини (має бути розроблений до червня 2020 р.); збільшення лісистості країни; запровадження інвентаризації лісів; поступова заборона реалізації необробленої деревини за прямими договорами та перехід до її продажу на електронних торгах (аукціонах) через систему «Прозоро», безумовно, мають економічне підґрунтя та можуть надати у перспективі позитивний для галузі та економіки країни результат. Однак, вони не вирішують таку важливу проблему галузі як відбудова ефективної системи оподаткування лісокористувачів, а саме: зрозумілої і обґрунтованої (за видами і розмірами податків) та стабільної (передбачуваної не менше, ніж на 3 роки вперед).

Доцільність стягнення податків для лісогосподарської галузі повинна бути обґрунтована не лише суто економічними міркуваннями щодо наповнення державного бюджету. Принцип доцільності (обґрунтованості) опо­даткування має забезпечити баланс інте­ресів платників податків – постійних лісокористувачів (лісогосподарських підприємств) та їх отримувачів – бюджетів різних рівнів. Для цього державі потрібно через удосконалення законодавства сприяти стягненню посильних обсягів податків та пропорційного їх розподілу без утиску для перспектив розвитку як лісогосподарської галузі, так і сільських територіальних громад. Насамперед, необхідно називати речі своїми іменами – те що у лісовому секторі економіки називається «рентними платежами» по суті не є такими. Ставки рентних платежів за спеціальне використання лісових ресурсів нині визначаються ситуативно і директивно Кабінетом Міністрів України принаймні на рік і прив’язані до реалій економіки сьогодення, без урахування аналізу ринку деревини та прогнозних тенденцій на ньому. Вважаємо за потрібне (якщо декларується впровадження ринкових форм господарювання) встановлювати ставки рентних платежів за спеціальне використання лісових ресурсів у залежності від динаміки аукціонних цін реалізації необробленої деревини та витрат лісокористувачів на її заготівлю та транспортування. Це відповідатиме класичному визначенню рентної плати на деревину, що застосовується в країнах із ринковою економікою. За таких умов рентні платежі (лісові такси) будуть мати як фіскальний, так і відтворювальний характер для цілей фінансування лісогосподарської діяльності, в тому числі, відшкодування витрат, пов’язаних із освоєнням, експлуатацією, охороною та відновленням лісових ресурсів.

Один із основних напрямків реформування лісогосподарської галузі – збільшення лісистості країни до оптимального рівня (створення нових лісів на площі близько 2,0 млн га), що потребує залучення значних фінансових ресурсів. Марно чекати інвестицій на такий державницький проєкт від бізнесових структур, які зацікавлені в якнайшвидшому одержанні доходу на вкладений капітал (перші прибутки можна отримати не раніше 40–50 років від часу створення лісових насаджень). Держава була і повинна бути головним інвестором відтворення лісів (половина українських лісів штучного походження), яка має піклуватися про «свою» власність (практично всі ліси перебувають у державній власності). Відсутність належного державного фінансування лісогосподарської галузі та обкладання її непосильними податками значно зменшує можливості державних лісогосподарських підприємств (навіть лісоресурсних регіонів країни) стосовно виконання запланованих лісогосподарських заходів, не кажучи вже про створення нових лісів. Тому, одержаний сьогодні короткочасний «податковий ефект» тактичного характеру (надходження додаткових коштів до держбюджету) системно матиме негативні наслідки суспільно-економічного характеру. У сучасних умовах роль лісів набуває статусу одного з ключових природо­охоронних чинників, які визначають екологічну безпеку України. Згідно з Лісовим кодексом України ліси виконують переважно еколого-захисні функції. При цьому, державне лісове господарство безпосередньо займається виробництвом загальносуспільних благ. Отже, бюджетно-фіскальна політика держави відносно лісового господарства, як у розвинутих країнах світу, повинна мати стимулюючий характер зі спрямуванням на збереження лісів та ефективне використання лісових ресурсів і виключати зустрічні фінансові потоки.

Артем ТОРОСОВ,
Ірина ЖЕЖКУН,
УкрНДІЛГА,
“Лісовий і мисливський журнал”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top