«Чайка скиглить літаючи, мов за дітьми плаче…»

Прогулянка весняними полями.

Хоча ще доволі прохолодно й вітряно, але сонце вже гріє… Йдеш у полі яскраво-зеленої озимини. Здалеку видимі пташині голівки із чубами, що стирчать звідусіль… Наче мініатюрні жирафенята. Напружено видивляються – а хто це прямує до них. Ще декілька кроків… І раптом зривається велика зграя, яка виписує карколомні кола у повітрі… Блищать на сонці чорні із зеленим переливом крила й тулуби та білі животики птахів, чути жалісливі крики, що торкають серце й душу. Потривожена зграя летить далеко й знову сідає там, де немає людей…

Чайки. Птахи, які більш відомі за невірною російською назвою «чибис». Вісники весни й улюбленці українського козацького фольклору.

– Чайка – птах, що повертається додому після зими одним із перших. Певною мірою вони ті самі провісники весни як і граки, шпаки тощо. Ті ж зграї птахів, що зараз можна спостерігати – не місцеві, а, скоріш за все, пролітні, транзитні! Бо саме під час як весняних, так і осінніх міграцій чайки, як й інші кулики, гуртуються у великі зграї. Чайки намагаються уникати людей, – розповідає доцент кафедри біології Вінницького державного педагогічного університету Олександр Матвійчук. – Але це не завжди вдається через високий рівень урбанізації… Тому цих птахів часто бачать й над містами, й на полях тощо. Взагалі їх можна найчастіше зустріти коло водойм. У Вінницькій області вони не чисельні. Я сам на Вінниччині спостерігав лише декілька пар чайок, які гніздувались та виводили пташенят, на заповідних територіях… Тому птах заслуговує уваги та охорони.

Чайка чи «чибіс»?

– Донедавна чайку називали лише російським словом «чибіс». А назвою цієї справжньої чайки чомусь «охрестили» мартина!Тоді як ще козаки чітко вживали слово «чайка», – зазначає Олександр Матвійчук.

А ще з козацького фольклору залишилося чимало народних дум та пісень як козаки чи чумаки їхали степом та й побачили обабіч дороги гніздо птаха. Забрали пташенят та й вирішили їх з’їсти під час походу. А птаха-мама у цей час побивалась та кричала відчайдушно, наче поранена, намагалась відвести людей від своїх дітей… Така поведінка притаманна саме птахам із роду куликів, а не мартинам… До того ж, мартини ніколи не гніздуються на землі, тим більше у полі чи на луці… А от чайки – саме там. І згадується ще одна українська пісня, автором якої є гетьман Іван Мазепа. Її слова він вперше писав у листах своїй коханій Мотрі Кочубеївні, порівнюючи Україну саме з нещасною чайкою. Згодом текст цієї пісні змінювався, а востаннє його обробив наш видатний композитор Микола Леонтович:

– Ой горе тій чайці, чаєчці небозі,
Що вивела чаєняток при битій дорозі.
Ой, ішли чумаченьки,
Весело співали,
Вони чайку ізігнали,
Чаєнят забрали.
А чаєчка в’ється,
Край дороги б’ється,
На колінця припадає,
Чумаків благає:
– «Ой ви, чумаченьки,
Ви добрії люде,
Віддайте мні моїх діток,
Бо лихо вам буде».
– «Ой ти чайко, чайко,
Чаєчко ти наша,
Що із твоїх малих діток
Була добра каша».
– «А бодай ви, чумаченьки,
У Крим не сходили,
Що ви моїх чаєняток
В каші поварили!
А бодай ви, чумаченьки,
Щастя не діждали,
Що ви моїх чаєняток
В кашу повкидали!..»

ДОВІДКОВО:

– Чайка (Vanellus vanellus) – прибережний птах родини Сивкових, ряду Сивкоподібних. У різних регіонах України існують народні назви цього птаха. Так на Сумщині, це – болотяна чайка, кулик, чайка, чибіс, чібіс. На Харківщині – чибіс, рідко – чайка. На Волино-Поділлі – чибіс.

Птах завбільшки з галку або трохи менший. Перелітний птах, поширений у помірних районах Європи та Азії, інколи залітає до Північної Америки. В Україні трапляється скрізь, крім Карпат. Прилітають перші чайки в той час, коли на полях зберігається сніговий покрив і тільки-но з’являються перші прогалини. Самиця відкладає 4 яйця, які висиджує разом із самцем. Гніздиться колоніями, але не дуже тісно, або окремими парами.

У Стародавньому Римі чайку через тривожний крик вважали лиховісним птахом. У ХVIII ст. в Європі яйця чайок були делікатесом. У Червоному списку Міжнародного союзу охорони природи у 2004–2015 роках чайка мала статус «найменший ризик». У жовтні 2015 року через скорочення чисельності виду, йому було надано статус «близький до загрозливого стану».

Анатолій МЕЛЬНИК,
Газета “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top