Фонтіна Альба

Заповідник для вірних.

Село Біла Криниця вважається центром старообрядців-ліпован або старовірів Білокриницької згоди. Саме ця обставина і змусила мене відправитись туди, адже їх залишилось не так багато в нашій країні. Зокрема мені доводилось зустрічати їх у знаменитому селі Вилкове на Одещині й у деяких інших населених пунктах України. Назву «ліповани» вони отримали від ревнителя старої віри Філіпа Вєтковского. Їх називали філіповцями або «піліпонами», згодом назву «перекрутили» і вони стали «ліпованами».

Інформація отримана в спілкуванні з місцевою черницею на подвір’ї головного храму, лягла в основу моєї розповіді про це незвичайне село. Воно невелике за своїми розмірами і розташоване неподалік румунського кордону. На сьогодні у ньому проживає близько 95 осіб, а не 169, як вказувалось у довіднику. Роботи у селі майже немає, тому люди поступово залишають село, але є й такі, які не збираються нікуди виїжджати, про що свідчили активні ремонтні роботи у деяких будинках.

Спочатку про назву села. Воно отримало його від води білого кольору, яка утворюється у джерелах криниць, завдяки вапняковим породам, звідси і назва Біла Криниця, яке румунською мовою звучить як Фонтіна Альба.

Місцеві мешканці постійно потерпали від військових сутичок, що обумовлювалось прикордонним статусом поселень, тому більша частина покинула їх. Унаслідок загарбницької політики Австро-Угорщини, за часів правління імператора з династії Габсбургів Франца-Іоcифа II у 1774 році, Буковина разом з цими землями стала її складовою. У 1783 році урядом було дозволено старообрядцям-ліпованам, які змушені були тікати від утисків, яких вони зазнавали у Царській Росії, заселити цю територію.

Як релігійний напрямок вони утворились у XVII столітті, відмовившись прийняти церковну реформу патріарха Никона, яка була впроваджена при підтримці царя Алексія Михайловича з династії Романових. Почались переслідування, внаслідок яких прихильники староправославної віри розселялись у різних напрямках Російської імперії, утворивши чисельні відгалуження. Після розгрому повстання Кіндрата Булавіна, частина козаків отамана Нєкрасова, які були старовірами, рятуючись від переслідувань, переселилась на Дунай, в тому числі, й у Вилкове. Але згодом частина віруючих – старовірів-ліпован, усього 22 сім’ї, на чолі з козаком Никифором Ларіоновим прийшла на територію нинішнього села Біла Криниця і поселилась там. Був утворений чоловічий монастир. Рішенням собору, який відбувся на Рогожському кладовищі у Москві в 1832 році, була утворена перша митрополича кафедра старообрядців. Першим митрополитом Білокриницької єпархії призначається колишній митрополит Боснійський і Сараєвський Амвросій. Починає розвиватися церковне життя, будуються нові храми, призначаються священики, а в кінці ХІХ століття тут відкривається жіночій монастир.

У кращий період побудовані багатокупольний Покровський собор, який мав дзвіницю на п’ять ярусів і був заввишки 45 метрів, Миколина церква з великою банею, а загалом у Білій Криниці нараховувалось близько 20 храмових споруд. На жаль, майже всі вони не вціліли, бо були зруйновані більшовицького владою у кінці сорокових років.

Зараз, у цьому, колись потужному релігійному центрі, ми можемо побачити церкву Козьми і Доміана, яка зведена ще у ХVIII ст. та з перебудовами збереглась до наших днів. Стіни зроблені з цегли, а верх з дерева. Вона справляє гарне враження своїми формами типовими для буковинської культової архітектури. Цікавим є інтер’єр церкви. Зберігся іконостас старообрядницьких ікон, портрет першого білокриницького митрополита Амвросія, його сподвижників Кирила і Алімпія, наступних митрополитів. Але головною, справжньою окрасою села є величний Успенський собор, без перебільшення його можна назвати шедевром архітектури, який видно на багато кілометрів навкруги, завдяки його висоті. Він має п’ять бань і дзвіницю, розташовану поруч, яка вкрита кольоровою черепицею: зеленою, білою і жовтою.

Успенський собор будувався з 1901 по 1909 рр. на кошти московського купця О. Овсянникова та його дружини Ольги за проектом віденського архітектора В.А. Кліка, за іншими відомостями московського архітектора А. Кузнєцова. Його будівництво обійшлось у шалену суму – 500 тис. карбованців золотом. Виконаний він у староруському стилі так званому «наришкінському» і не копіює жодного пам’ятника архітектури. Для його прикраси використовувалася бірюзова глазурована цегла, мозаїка, граніт, литво. У цьому приміщенні відбулися два всесвітніх собори старообрядницької церкви у 1996 та 2006 роках. А ще у 1988 році, як і всі християни, у Білій Криниці вірні відсвяткували тисячоліття хрещення Руси-України.

Сергій ГОЛОТІН,
Газета “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top