Церква замість заводу

Архітектурна перлина Пархомівки.

В одному з глянцевих журналів, що рекламують об’єкти для подорожей, побачив фотографію великої церкви цікавих архітектурних форм. Виявилося, це православний храм у селі Пархомівка Володарського району Київської області.

Село Пархомівка засновано ще у середині XVI ст., розташоване неподалік річки Тарган. У ХІХ столітті воно стало власністю відомого інженера шляхів сполучення, дійсного статського радника Віктора Федоровича Голубєва, який успішно займався господарською діяльністю. Використовував нові, на той час, сільськогосподарські машини, розводив породистих коней, виділяв значні кошти на розвиток села, до того ж ще й був меценатом. Побудував у селі дві школи, лікарню, амбулаторію з акушерським відділенням, читальню, відкрив чайну з грамофоном, де можна було насолоджуватися відомими музичними творами і взагалі зробив багато корисного для розвитку краю. Він мав намір заснувати цегельний завод, але хтось із друзів порадив збудувати церкву. Ця ­ідея сподобалась Віктору Голубєву, але передчасна смерть у Римі 1903 року не дозволила втілити задумане. Ще раніше він замовив архітектору В.О. Покровському проєкт церкви, що мала вміщати 2000 осіб. Вже по смерті батька, його сини, Віктор і Лев, виконуючи заповіт, розпочали будівництво церкви на честь Покрови Пресвятої Богородиці.

Ця церква дійсно вражає своїми неповторними формами, певним синтезом різних архітектурних напрямків. Коли вона постала переді мною, я не міг позбавитись супе­речливого почуття. З одного боку, було зрозуміло, що це православний храм, але зроблений з явними відхиленнями від звичних православних канонів. Зведена вона з жовтої цегли і має традиційні православні куполи у вигляді шоломів, але разом з тим, у зовнішньому вигляді ледь відчутний подих готики, але без надмірної суворості. Вражає багате різноманіття використаного матеріалу для оздоблення храму. Це і граніт, мармур, кераміка, дерево, кований метал і, як стверджують, вперше використано залізобетон. Не менш цікаві й символічні зображення на стінах. Деякі з них навіть дивують і викликають запитання, щодо їх значень на стінах православного храму. Можна побачити зображення молота, драбини, ялинок, голуба, півня, грона винограду, зораної землі та навіть свастики – символу сонця та вічного кругообігу життя.

Ще одним сюрпризом для мене була мозаїка на головних фасадах церкви, яку я зовсім не сподівався побачити у цьому селі. Сама техніка і стиль виконання здалися мені до болю знайомими і нагадували картини Миколи Реріха. Як з’ясувалося, мозаїка зі смальти – Спас Нерукотворний і Покров Пресвятої Богородиці, дійсно виконані за ескізами знаменитого художника. Так само, там виконано фресковий живопис для церкви художником В. Перміновим.

Віктор Голубєв був знайомий з Миколою Реріхом. Він багато подорожував країнами Сходу і навіть збирав художні твори, зокрема живопис, скульптуру, гравюру, а також твори китайських, індійських майстрів, у тому числі, особисто привезених ним із Туреччини, Єгипту, Індії. Вони мали багато спільного.

Земляки шанують пам’ять В.Ф. Голубєва і у 1994 році спорудили дуже виразний пам’ятник на повний зріст, на якому написано: Голубєву Віктору Федоровичу від вдячних пархомівчан.

Сергій ГОЛОТІН,
Газета “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top