ВСЯ ПРАВДА ПРО МИСЛИВСТВО

Чим насправді займаються мисливці й чим вони відрізняються від фермерів?

З постійною періодичністю влада України пишається тим, як вона рятує фермерів та аграрну галузь то дотаціями, то зниженням податків, то низькими кредитами … з останніх сил, навіть за рахунок інших, не менш важливих галузей, не шкодуючи держбюджету. Адже, на думку можновладців, тільки птахофабрики та житниці – майбутнє нашої країни. Але те, що власниками більшої частини цього, достатньо прибуткового бізнесу, є група далеко не бідних людей – чогось замовчується. А що ж інші галузі нашого народного господарства?

От візьмемо, до прикладу, мисливську галузь. Якщо подивитись на її рівень розвитку в країнах Євросоюзу, на те, скільки людей там задіяно, якої чисельності дичини їм вдалося досягнути, який там рівень мисливської культури та які там «крутяться» кошти, то розумієш, наскільки потужним може бути мисливське господарство і який потенціал є у нас.

На жаль, останні роки виявились для мисливської галузі України найскладнішими за останнє десятиліття. Це пов’язано з зубожінням українців і відповідно їх платоспроможністю та епідемією африканської чуми свиней, яка забрала більше третини поголів’я дикого кабана, зокрема, за рахунок варварської, на думку багатьох експертів, депопуляції.

Осиковий кіл у груди знекровленого мисливського господарства забили «любителі тварин», отримавши при цьому з міжнародних фондів грантів на сотні тисяч доларів. Радикальні громадські організації, які прикриваються захистом тварин, скориставшись безпечністю мисливців та байдужістю влади, розгорнули справжню інформаційну війну. Підбурюючи суспільство вони намагаються заборонити всю діяльність мисливського господарства.

За останні роки ними було розроблено десятки законопроектів, направлених на те, щоб поставити мисливську галузь на коліна. Те, що це цілеспрямована «війна» проти мисливства стає зрозумілим після того, як задаєш питання «захисникам тварин», чим, на їхню думку, відрізняється мисливське господарство від тваринництва, яке так підтримується державою і про яке навіть не згадують радикали? Згідно з Держстату тільки курей за рік в Україні забивають близько 500 млн голів. Для порівняння, дикої качки мисливцями добувається 500 тис., фазана 40 тис., а козулі 8 тис. голів. На відміну від тваринників, мисливці вилучають тільки невелику, дозволену частину дичини, відповідно до норм та лімітів, затверджених державою. Але чомусь вбивцями та первісними людьми, псевдозахисники тварин називають саме мисливців і, на жаль, вони переконали у цьому і більшість українців.

Ми не засуджуємо виробників курятини, ми за справедливе та поважне ставлення до людей та до справи, якою вони займаються, присвячуючи їй своє життя. У Польщі, до речі, у порівнянні з нами, мисливці добувають тільки козулі 150 тис. голів і злочинцями при цьому народ їх не вважає, бо вони знають, що мисливська галузь вирощує та зберігає диких тварин набагато більше, ніж вилучає з природи, і все це за власний кошт і без шкоди для природи.

В ЄС мисливське господарство постачає на ринок органічний білок із унікальним складом амінокислот, доступний кожному громадянину. Не кажучи вже про відрахування від ведення мисливського господарства до держбюджету мільйонів євро. Ми, поки що, про таке мисливське господарство та ставлення до нього, як у Польщі, Німеччині, Австрії, США можемо тільки мріяти.

Нашій мисливській галузі потрібна підтримка влади та суспільства, натомість за останній час жодна законодавча ініціатива від мисливської галузі не знайшла підтримки ні в Уряді, ні у Верховній Раді України, бо нині вважається допомагати мисливцям – невдячна справа і заздалегідь програшна. На мисливській темі піаритись вигідно тільки його забороні.

Коли торік під стінами Мінприродни та Кабміну відбувалися мітинги мисливської галузі проти заборони полювання, то головним гаслом було: «Ми прийшли не за м’ясом, ми прийшли за роботою!». І це дійсно так, адже у мисливському господарстві України задіяно близько 5 тис. працівників. А мисливців взагалі ціла армія – 700 тис. Але завдяки вищенаведеним чинникам, галузь повільно помирає, чисельність поголів’я копитних мисливських тварин зменшується, тільки за останній рік ми втратили 11 тис. голів, отримавши найнижчий показник (213 тис. голів), починаючи з 2013 року.

Мисливська галузь ніколи не отримувала від влади країни жодних дотацій, але «зоозахисники» ніколи не згадують про це. Тільки за минулорічний мисливський сезон користувачами мисливських угідь на ведення мисливського господарства було витрачено близько 340 млн грн. Натомість надходження коштів становило всього 193 млн грн (57% до загальних витрат). Тобто більшість мисливських господарств несуть тільки збитки.

Ще одне лихо для мисливської галузі, яке самотужки, без державної допомоги, вона не зможе подолати – це браконьєрство. Порушники правил полювання або іншими словами – злочинці, завдають колосальних збитків мисливському господарству і державі в цілому. Більшість із них, відчуваючи безкарність, стають рецидивістами, і втрачають будь-який глузд у гонитві за здобиччю. Ці нелюди задля наживи застосовують прилади нічного бачення, тепловізори, петлі та капкани, позбавляючи дичину найменших шансів на порятунок, знищують усе живе на своєму шляху.

Браконьєрство з кожним роком тільки «вдосконалюється» і зростає. Боротьба з ним, враховуючи відсутність необхідних повноважень та оснащення єгерської служби – неефективна. На «гарячому» вдається спіймати тільки невеликий відсоток порушників, а притягнути до відповідальності ще менше. За рік на порушників правил полювання було складено всього близько 3 тис. протоколів, з них, завдяки лояльності судів, стягнуто лише 686 тис. грн штрафів та 195 тис. грн відшкодувань збитків господарствам. Насправді ж ці збитки вимірюються мільйонами. Єдиний вихід – створення державної мисливської служби охорони і назріло це давно. Але поки що, на жаль, влада не розуміє цього і не звертає уваги на проблеми мисливської галузі.

Гострою проблемою є також надмірна щільність у мисливських угіддях хижих та шкідливих для господарства тварин. Незважаючи на постійні заклики «зоозахисників» щодо зникнення популяції вовка в Україні, його чисельність за останні роки збільшилась і навіть при інтенсивному регулюванні (добувається близько тисячі голів за рік) демонструє стабільність поголів’я – понад 2000 голів. Така чисельність для України перевищує науково обґрунтовану норму в кілька разів. Уявіть тільки, цей хижак за рік з’їдає понад 400 кг м’яса, а це вага 25 козуль, тобто за рік вовки в Україні знищують дичини, яка еквівалентна 60 тис. козуль – половину їх чисельності в країні.

Що вже казати про шкоду, яку завдає лисиця, чисельність якої в чотири рази перевищує ветеринарно­санітарні вимоги. Найбільше від цього хижака страждає Закарпатська, Хмельницька та Тернопільська області.

Багато проблем у мисливській галузі створюють і недобросовісні господарі – користувачі мисливських угідь. Так штатна чисельність єгерської служби в більшості господарств не відповідає вимогам Закону. Але причина банальна – нічім платити зарплатню.

У деяких господарствах не оформлені відтворювальні ділянки. Відсутні порядки видачі відстрільних карток мисливцям, а також відсутня необхідна документація, первинні матеріали обліку мисливських тварин не відповідають вимогам інструктивних матеріалів та при їх оформленні спостерігається формальний підхід, відсутні договори щодо плати за користування мисливськими угіддями. Це серйозне питання, адже рахункова Палата нині почала вимагати дані щодо отримання надходжень за цією статтею і, вірогідніше, незабаром почнуться перевірки.

Як ніколи, сьогодні мисливська галузь відчуває кадровий «голод», практично відсутні кваліфіковані спеціалісти. А де їм взятись, адже в країні відсутня спеціальність єгер, навіть немає курсів. Мисливствознавців готують тільки в Запорізькому університеті, але на спеціальність відсутній попит. Бути мисливствознавцем у нас не престижно. Це є одним із головних чинників існуючих проблем у мисливському господарстві.

Багато у чому винні й самі працівники галузі та мисливці. Низька мисливська культура, відсутність спілкування з суспільством, замкненість системи створили інформаційний вакуум навколо мисливського господарства і цим легко скористались опоненти, спотворивши образ мисливця.

Тож користувачам мисливських угідь і мисливцям є над чим працювати. А керівництву держави та суспільству варто вже повернутися до мисливської галузі обличчям та допомогти подолати кризу у мисливському господарстві, щоб разом будувати Україну сильною і заможною державою.

Підготував Роман НОВІКОВ
Газета “Природа і суспільство”

ПРЯМА МОВА

Іван Шеремет, начальник Управління мисливського господарства та полювання Держлісагентства:

– Суспільство, на жаль, не сприймає і не приймає мисливську культуру, а про мисливське господарство більшість навіть і не чули. Вина в цьому, зокрема, лежить і на нас – мисливцях. Ось чому потрібно приділяти більше уваги відкритому спілкуванню і проводити різноманітні мисливські заходи із залученням громадськості.

Звичайно, самими тільки фестивалями не зміниш негативне ставлення суспільства до мисливців. Потрібна відкритість галузі, яка довгий час трималась осторонь, тому сформувалось уявлення, що це такий собі «клуб за інте­ресами». Але це зовсім не так. Так, наша галузь – специфічна, навіть у країнах ЄС, де мисливців більше поважають, вони все одно серйозно займаються просвітницькою діяльністю, і навіть незважаючи на це, вони постійно стикаються з безліччю проблем та непорозумінь, що вже казати про нашу, закриту впродовж кількох десятиліть, систему.

У нашій, крім проблем, є й здобутки. Мало хто з українців знає, що мисливство – це галузь, скільки у ній працює фахівців та яку роботу проводять. Що працівники мисливського господарства охороняють та відтворюють мисливський держфонд, при цьому не маючи жодних дотацій від держави. Натомість користувачі мисливських угідь щорічно вкладають більше 300 млн грн власних коштів у ведення господарства.

Того року всі в Україні слідкували за епопеєю з забороною полювання на лося, а тепер і на вовка, але ніхто не здогадується, що поява на території України багатотисячних популяцій інтродукованих видів: кабана, оленя європейського, плямистого, лані, фазана – це заслуга мисливців. А що зробили екологічні організації, які домоглися занесення ведмедя, зубра, глухаря, тетерева та лося до Червоної книги? Не було розроблено та впроваджено жодної програми з відновлення цих видів та не було виділено жодної копійки на їхнє наукове дослідження.

Ще раз хочу наголосити, що мисливській галузі не вистачає кваліфікованих кадрів. На жаль, професія єгер та мисливствознавець не запитувана в суспільстві. А без цього ми не зможемо зрушити з мертвої точки.

Ну й, звичайно, браконьєрство, яке знищує тваринний світ та мисливське господарство. Давно назріло питання необхідності створення державної служби охорони мисливського фонду, яка б включала в себе і державних районних мисливствознавців. На жаль, Уряд поки що нас не чує.

На мою думку, поєднання двох чинників – створення служби охорони з чітким управлінням та надання мисливських угідь первинним колективам, виведе наше мисливське господарство на європейський рівень.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top