Карпатський рогач

Олень благородний (європейський) у Карпатах, біологія виду.

Благородний олень – сама грація. Він гордо несе свої роги і своєю поставою демонструє благородство. Здавна в Київській Русі оленя шанували за красу, благородство статі й смачне м’ясо. У стародавніх рукописах його славили як неперевершений мисливський трофей, шанобливо називаючи «червоним» звіром. І у наші дні благородний олень не загубив повагу мисливців, як і раніше, вважається почесною дичиною.

Благородний олень (Cervuse laphus) – найкрупніший вид роду Олені – Cervus. Довжина тіла 185-240 см, висота в холці 115–155 см, до 163 см, маса тіла 130–320кг. Забарвлення дорослих особин залежить від різноманіття флори місцевості. Колір шерсті в більшості однотонний або певною мірою темніючий на голові, шиї, нижній частині тулуба і кінцівках; дуже рідко – злегка плямистий; колір плям світло-рудоватий, зимою сіровато-бурий. Роги розлогі, у самок їх немає. Хвіст коротший від вуха. Біля хвоста знаходиться так зване «дзеркало», значною мірою овальної форми біла пляма, що не втрачає кольору при носінні як літньої, так і зимової шерсті.

Географічна мінливість виду значна. Східні раси відрізняються більшими розмірами і розміщенням відростків приблизно в парній площині. У західних ці відростки розміщуються чашоподібно. Західна частина ареалу – Українські Карпати. У межах свого широкого ареалу цей вид заселяє найрізноманітніші стації перебування. У Карпатах в даний час заселяє тільки гірські ліси ближче до субальпійського поясу. У порівнянні з лосем цей вид є менш вираженим дендрофагом, хоча в Карпатах охоче поїдає листя ільми, клена, явора, верби козячої, молоді гілки і кору кущів, букові горіхи. У букових деревостанах у середньовікових особин роги набувають значної маси порівняно з тими, які облюбували смереково-ялицеві насадження.

Відтворення виду настає в час гону, який починається у другій декаді вересня і продовжується до середини другої декади жовтня. Полігам. Початок гону обумовлений настанням ранньоосінніх заморозків. Гін супроводжується постійним ревом самців, від чого цей період життя виду отримав назву «рева». У цей час, головним чином на світанку, самець видає голосні трубні звуки, що інколи переходять у протяжний рев. У поведінці самців спостерігається постійний пошук та попередження зустрічі з противником, що значною мірою залежить від віку звіра: молоді бики уникають зустрічі з противником, середньовікові продуктивні готові до такої, та старі з високими трофейними якостями рогів явно шукають зустрічі з противником. Самки в цей час тимчасово покидають телят, утворюючи гарем, який збирається біля самця. Кількість самок у такому гаремі залежить від чисельності оленів у певній місцевості. Частіше біля одного самця тримається 3–5, інколи 10 самок.

Між самцями часто трапляються бійки, які зрідка закінчуються смертю одного з них. Відомі випадки, коли бики, зчепившись рогами, гинули від голоду або вовків, у результаті такої поведінки, що характеризує якоюсь мірою відношення бика до самки, вид називають благородним. По закінченню тічки в самок самці тримаються одиноко, а покриті самки приєднуються до молодих особин (телят) і ходять з ними до весни.

Вагітність самок триває 240–270 днів. Народжується молодняк у травні – червні, а окремі особини і на початку липня. З’являється на світ одне, рідше двоє телят. Щорічний приріст популяційних угруповань повинен би становити 12–14%. Новонароджені мають червонувату окраску, по боках тулуба розміщено по шість неправильних рядів білих плям. Цей колір вони носять до осіннього линяння. Протягом перших 2–3 днів народженні лежать, встають тільки для вживання материнського молока. У тижневому віці непогано бігають. Телятко вживає молоко матері до зимових холодів з перервою на час гону.

Самці починають брати участь у відтворенні у віці 3–4 роки, так як раніше цього терміну дорослі сильніші самці не підпускають до них самок. На 2–3 році життя самки готові до спарювання. У неволі цей вид доживає до 20 років. На другому році життя у самців виростають прямі ріжки, у трирічного – три, у наступному – чотири і потім – п’ять. Але число відростків на рогах не завжди визначає точно вік звіря, а з шестирічного віку це співвідношення порушується взагалі. Щорічна зміна рогів цього виду в Карпатах стається в кінці лютого – на початку березня. Весняне линяння проходить у березні-квітні. Терміни зміни і росту рогів та шерсті певною мірою змінюються залежно від кормопридатності угідь та кліматичних умов, а також окремих особливостей організму кожної особини.

Серед причин загибелі цього виду серйозною є напад хижаків, особливо навесні, коли формується твердий, сніговий наст. Такий покрив сприяє швидкому пересуванню вовків. Суворі та багатосніжні зими також призводять до загибелі оленів. Великої непоправної шкоди популяційним угрупованням цього виду завдає браконьєрство.

Олені хворіють на сибірську язву, ящур, пастерельоз, некробацильоз, паратиф та інші захворювання, котрі інколи набувають характеру епізоотій.

Даний вид, що заселяє українські Карпати відноситься до європейського номінального підвиду – справжній (європейський) благородний (шляхетний) олень (Cervuse laphuselaphus). Дуже високі ознаки рис європейської елітної ідентичності виду спостерігаються на території Рахівського району Закарпатської області. Перспективи господарського освоєння цього виду досить значні як у Карпатах, так і в Україні в цілому. Рід Cervus дуже древній та був окрасою мисливських садів європейських монархів у минулих століттях. Благородний олень – один з найкрасивіших і цінних представників мисливської фауни України. Дуже обережний звір. Природа нагородила його прекрасно розвиненими органами чуттів. За деякими спостереженнями він чує людину за вітром за 600–700 кроків. Маючи маскувальне забарвлення, олень зливається з фоном сухої трави, оголених дерев і кущів і якщо він стоїть нерухомо, то ще силует тварини за гілками дерев виявити дуже важко. Навіть поміченого звіра легко втратити з виду, якщо він зупиниться.

Благополуччя виду в межах свого ареалу перебуває в прямій залежності від дбайливості людини, її діяльності або ж злочинної бездіяльності.

Ярема БАЙДА,
Ігор ГУЛИК,
“Лісовий і мисливський журнал”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top