Запашні сліди

За допомогою посліду можна знайти та визначити мисливських тварин.

Упроцесі життєдіяльності дикі тварини залишають багато різних слідів. До них відносяться сліди лап або копит, лежки (місце, де тварина проводила час відпочинку), погризені гілки рослин, розрита дикими свинями в пошуках кормів поверхня землі, п’ятачки оголеної від рослинності землі, вибиті копитами самців козулі на межі ділянки свого проживання, та багато іншого.

У цьому різноманітті слідів тварин не останнє місце займає послід звірів, а точніше, їх екскременти.

Мисливець, знайомий з абеткою книги слідів, не тільки може визначити постійне місце існувавання того чи іншого виду тварини, а й дізнатися багато іншого про її життя.

Звичайно, сліди диких тварин краще за всіх розрізняють біологи і мисливствознавці. Але й серед бувалих мисливців є чимало людей, які присвятили частину свого життя таїнству диких тварин і які легко розшифровують ребуси слідів. Ці знання допомагають мисливцю знаходити звіра.

Сліди від лап або копит не завжди можуть означати, що той чи інший вид дикої тварини перебуває постійно на цій території. Цілком можливо, що тут звір тільки проходив, здійснюючи міграцію. А екскременти певної тварини, які неодноразово зустрічаються на певній території угідь, завжди свідчать про те, що він десь поруч і це його територія.

За послідом можна точно визначити, з якою твариною можлива зустріч у даній місцевості, так як екскременти у різних видів тварин відрізняються за зовнішнім виглядом, обсягом та консистенцією, в залежності від раціону харчування тварини.

Легко відрізнити послід травоїдних тварин (наприклад, оленячих, зайцеподібних), від посліду всеїдних (наприклад, дикий кабан). Також легко визначити за екскрементами хижаків, харчовий раціон яких складають інші тварини та птахи. Існують певні ознаки, за якими точно можна визначити вид тварини, якій належать ті чи інші екскременти.

В Україні до найпоширеніших мисливських видів тварин серед копитних належать: дикий кабан, олень європейський та козуля. Найчисельнішими хутровими звірами, на яких ведеться полювання, – це заєць-русак і лисиця.

Враховуючи, що найчастіше мисливці зустрічають сліди від лап і копит диких тварин, і з ними мисливці більш-менш знайомі, пропонуємо лікнеп із вдосконалення знань щодо визначення видів тварин за їх екскрементами. Вважаємо, що ці знання не стануть зайвими і допоможуть мисливцю знайти та добути трофей.

Завдяки зусиллям працівників мисливських господарств, дикий кабан зараз розповсюджений в усіх регіонах України. Він відноситься до всеїдних тварин і хоча основа його харчування складає рослинність (а це близько 90% загального обсягу раціону), дикі свині не відмовляються і від білків тваринного походження, із задоволенням поїдаючи мишей, ящірок, личинок комах, черв’яків, яйця птахів і навіть змій. Не гидують вони і залишками дичини, добутої хижими тваринами, а також падлом.

Діаметр екскрементів кабана може підказати мисливцеві приблизний розмір і вік тварини

Відомий мисливець і дослідник А. Черкасов ще у ХІХ ст. у своїй праці «Записки натураліста» писав, що екскременти дикого кабана дуже схожі на послід домашніх свиней. Тут необхідно зазначити, що екскременти кабана мають різкий і специфічний запах, у літній період їх можна легко відчути за 15–20 метрів.

Екскременти диких кабанів не завжди однакові, це залежить від того, чим харчувалися тварини у найближчу добу. Якщо в їжі переважали жолуді, екскременти їх будуть майже чорними. Коли основною їжею є гілки, корені, інша рослинність – послід буде щільний і світліший. Навесні кабани переходять на зелену рослинність, і їх послід набуває форму «ковбасок» і стає буро-зеленим. Але в будь-яку пору року головна відмінність посліду кабана – специфічний різкий запах.

Як зазначав у своїй книзі «Моє життя серед кабанів» відомий німецький біолог Хайнц Майнхардт, кабани залишають послід тільки на межах своєї території, створюючи мітки, які вказують на те, що територія зайнята.

Кабан

Рослинна їжа травоїдних тварин менш поживна, до того ж вона менше засвоюється, тому тварини споживають її в більших кількостях, але частина її організмом не засвоюється. Це призводить до того, що тварини постійно годуються, а дефекація у них стається частіше. На відміну від всеїдних тварин, екскременти травоїдних мають більш сталу форму, розмір і консистенцію.

В усіх оленячих загальний вигляд посліду достатньо схожий, він має вигляд «горішків», що мають різні розміри, в залежності від виду тварини. Відрізняються «горішки» наявністю виступів або загострень на кінцях. Часто на одному з кінців «горішка» помітна вм’ятина. Форма окремих фрагментів екскрементів навіть у одного оленя може відрізнятися розмірами і формою в різні пори року.

Взимку послід оленів щільніший, має майже чорний відтінок, а в літній період, коли природа буяє зеленими рослинними кормами, екскременти набувають темно-оливкового кольору, «горішки» в цей період складаються з окремих злиплих часточок.

У плямистого оленя екскременти «горішки» злегка подов­жені. Середні розміри окремого фрагмента 2,3–1,2 см. Самці плямистого оленя залишають після себе «горішки» притуплені, але з невеликим шипом на верхівці, ці «горішки» більшого діаметру, ніж у самки. У самок «горішки» симетричної форми і трохи закруглені на кінцях. У молодих самців «горішки» за формою схожі на послід самок, але вони менші за розміром.

У оленя європейського послід має такий же вигляд – це дов­гасті «горішки» темно-коричневого або зеленуватого кольору. Влітку вони неправильної форми, м’які й злиплі. Їх довжина 3–4,5 см, ширина 1–2 см. Дорослі самці в одному місці залишають до 300 фрагментів калу, загальний обсяг яких досягає 0,75 л.

Олень

Козуля, яка теж відноситься до оленячих, харчується виключно рослинною їжею: травою, листям, молодими пагонами, хвоєю сосен, жолудями, плодами, ягодами та грибами. Тому її екскременти схожі на послід інших оленячих, але дрібніші, ніж у плямистого оленя, і тим більше, ніж у оленя європейського. У одній купці екскременти («горішки»), залишені однією твариною, можуть дещо відрізнятися за розмірами. Найбільші з них – 1 см х 0,5 см.

Заєць-русак, що віддає перевагу виключно рослинній їжі, залишає після себе екскременти у вигляді трохи витягнутих кульок, що чимось нагадують формою лимон. Довжина кульок в основному 15 мм, але може досягати і 17 мм. Заєць-русак – мешканець відкритих просторів, у лісовій зоні він воліє лісові вирубки, узлісся й галявини. Перевагу віддає тим місцям, де сільськогосподарські угіддя перемежовуються заростями чагарників, невеликими перелісками. Тут і можна зустріти його послід.

Заєць

Як й в усіх зайцеподібних, у зайця-русака система травлення здатна перетравлювати великі обсяги рослинного корму. Целюлоза при цьому процесі переробляється бактеріями (флорою шлунка). Щоб швидше переробити спожиті рослинні корми, зайці поїдають свій послід, який вже містить необхідні для цього ферменти. Але з цією метою вони використовують тільки м’які, зелені, а не чорні, сухі екскременти.

Як йшлося трохи вище про травоїдних тварин, заєць-русак частіше залишає екскременти в місцях жирування, що мисливцеві необхідно враховувати при пошуку місцезнаходження цього хутрового звіра на відпочинку.

Екскременти лисиці, які вона залишає зазвичай у помітних місцях, створюючи мітки, своєю формою і розміром схожі на послід невеликих собак. Після поїдання гризунів, залишки рослинності, що знаходяться в їх кишечнику, створюють зеленувате забарвлення посліду лисиці. Під впливом ультрафіолетового випромінювання хлорофіл руйнується, клітковина вицвітає, і послід набуває білуватий відтінок.

Лисиця

Вовк

Про фекалії лисиці В. Курдюков у своїй роботі «Погадки тварин» каже: «Якщо вовк робить вигляд ніби хоче закопати послід, то лисиця не «принизиться» до такого. Присіла, де попало, і пішла далі, як ні в чому не бувало. Покопирсавшись у нетовстих ковбасках лисячого посліду, можна знайти в них фрагменти мишачих і пташиних кісточок, пір’я, ворсинки мишачої шерсті, лусочки жуків тощо. А якщо пощастить, то і цілу риб’ячу щелепу. Словом, лисиця невибаглива. Що потрапило на зубок, те й з’їла. Найбільше дістається від неї найчисельнішому лісовому народу, мишам. На них у неї покладена висока данина».

За цими ознаками легко визначити, що послід належить саме лисиці.

По справжньому захоплений мисливець повинен цікавитися біологією та фізіологією тварин, з їх життєдіяльністю, слідами, і звичайно з їх послідом, який обов’язково допоможе знайти та добути бажаний трофей.

Володимир УРСУЛ,
“Лісовий і мисливський журнал”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top