Щоб раріг не ставав «раритетом»

Все рідше можемо бачити неперевершеного повітряного мисливця.

Все-таки яка це скарбниця мудрості – словник! Почнеш, скажімо, шукати внормовані назви представників пернатого світу – і обов’язково знайдеш цікавинку – не стільки суто орнітологічну, як загалом екологічну, ба, навіть філологічну!

Є, наприклад, в Україні сокіл – балобан. Ще в позаминулому столітті цього типового хижого денного птаха, трохи меншого за кречета, можна було зустріти досить часто. В усякому разі, на відміну від своїх більших родичів – того ж кречета, а також сапсана, балобан не вважався видом, який потребує особливої охорони. І це незважаючи на те, що арабський схід здавна відловлював самиць і молодих птахів для попов­нення свого мисливського арсеналу. Адже цей сокіл мав і має репутацію неперевершеного мисливця в повітрі. До речі, за добре навченого балобана арабські покупці могли заплатити стільки ж, як і за верблюда. Забігаючи наперед, зазначимо, що в наш час таким еквівалентом став середнього класу лімузин!

Так от, ще однією назвою сокола-балобана є раріг. «Пани хорти заводять та рароги», «Путі туди не знає хиже птаство, не зазирне і раріг туди оком», – співали українські кобзарі та лірники. Але, ілюструючи відповідну статтю у своєму «Словарі», Борис Грінченко наводить і прислів’я, точніше фразеологізм, ідіому. Ось вона: «Дивитися як на рарога». А тлумачення цього вочевидь раніше поширеного словосполучення таке: дивуватися, дивитися, мов на дивину… І отут виникає кілька запитань. Чи таким уже розповсюдженим був балобан-раріг у давні часи? І друге: занадто вже подібні слова «раріг» і «раритет» – і за звучанням, і за змістом (у контексті наведеного фразеологізму). Відомо, що слово «раритет» перекочувало до нас з німецької мови, а походить від латинського «raritatas» (рідкісний). А що означає назва «раріг»? Невже обидва слова – латинське й українське – сягають корінням спільної індоєвропейської прамови? Адже назви тварин, рослин, як і гідроніми, належать до найдавніших шарів лексики.

Приклад іншого представника цієї родини – сапсана – красномовно свідчить, по-перше, що «раритетом» є далеко не тільки раріг, а й усі соколи – великі і малі. У багатьох районах свого традиційного поширення сапсан – один з найбільших і найвідоміших соколів – почав катастрофічно зникати. Це стосувалося і Західної Європи, і Північної Америки. Звісно, екологи забили на сполох, птаха було взято під пильну охорону. Особливо прискіпливі почали вивчати причини, через які сокіл потрапив до категорії вимираючих. Так от, сапсанова криза у названих регіонах збіглася в часі з масовим застосуванням у сільському і лісовому господарстві давно вже заборонених препаратів ДДТ. …Останнього разу автор цих рядків бачив рарогів у … міському тролейбусі, що їхав у бік Вітряних гір. Наголошую на «горах» особливо. Як з’ясувалося, власники соколів (не менш як трьох) – не шейхи, а звичайні українські молодики – везли птахів на «роботу», яку самі ж і придумали. Вітряні гори – район у Києві, частина Виноградаря, – височать над приватним сектором, де власники присадибних ділянок тримають курей та іншу живність. Навчені хитрунами рароги зі швидкістю до 300 кілометрів на годину, як вони можуть, падають на бідних курей з висоти узвишшя, хапають їх і приносять молодикам. Отаке «полювання».

Родина соколиних – від «велетнів» сапсана і кречета до «малюків» підсоколика і боривітра – надзвичайно гарні і благородні птахи. Та всі вони, на жаль, вже підпадають під озвучене на початку прислів’я і їхнє перебування у Червоній книзі більшості держав не є випадковістю.

Микола ЦИВІРКО,
Газета “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top