Пташині засоби комунікації

Весняний ліс зачаровує пташиними голосами.

Мова пернатих не обмежується співом – вона досить своєрідна. В її арсеналі крики, посвисти, запахи, сигналізація за допомогою світлових чи строкатих плям оперення, незвичайна постава. Та найпоширеніший засіб комунікації у птахів все-таки звуки. Підраховано, що пісні й голоси пернатих мають майже 400 відтінків. Із допомогою звуків вони кличуть особин протилежної статі, спілкуються, сповіщають про знайдену їжу, подають сигнали збору чи тривоги за небезпеки, а також відлякують ворогів. За голосами, навчившись, можна відразу дізнатися, хто ж це наповнює повітря своїм співом. Навіть простенькі пісеньки синички, щиглика, трясогузки, мухоловки тішать – на душі стає так добре, так спокійно.

Мало кому відомо, що голосне кукання зозулі – це пісня самця. До речі, він співає своє «кку-ку» підряд не більше 25–30 разів, тож тим, кому років не дуже багато, звертатися до нього за передбаченням протяжності життя не варто. Прислухаючись до отого «кку-ку» та захопившись лічбою, ніхто не помічає, а чи не звертає уваги на те, що слідом за куванням зозулі чується неподалік «клі-клі-клі» або щось схоже на глухий приглушений сміх. То самка-зозуля відгукнулася на поклик самця. Найчастіше ця пташка підкидає своє яйце у гнізда очеретянок, вільшанок, горихвісток, щевриків – одне слово, зовсім дрібних птахів. Яйця зозуль у порівнянні з нею самою дуже маленькі, майже не відрізняються за розміром від яєць хазяїна гнізда, та і забарвленням, здебільшого, дуже подібні. А ще природа придумала так, що і розвиток зародка в яйці зозулі проходить скоріше, ніж у горобиних птахів, тому її пташеня з’являється на світ раніше. І вже через кілька годин після появи на світ воно починає вовтузитись, викидаючи з гнізда як шкаралупу, з якої вилупилося, так і яйця хазяїна гнізда. І стає єдиним претендентом на харчування, тож швидко росте.

Згадаю і про голос іще одного птаха – одуда, який досить помітний в природі, позаяк має яскраве строкате забарвлення, і якби не йог орудий «чуб» на голові у вигляді гребінця, то його легко було б сплутати із дятлом строкатим. А от голосом він не вийшов – пісня його дуже одноманітна, як мовиться, однакова на всі випадки життя. Отаке собі простеньке, хоч і дуже лунке, «уд-уд-уд» або «уп-уп-уп». Як мовиться, нічого особливого.

А ось шпаки, то таки справжні витівники, бо такого можуть своїм голосом наколобродити, що за голову схопишся. Вони дивують досить гучним співом, насиченим звуками з пісень інших пернатих, скажімо, сорок, сойок, ворон… А ще, застережу, що коли з яблуні чи груші у вашому саду раптом почується собачий гавкіт, не поспішайте шукати драбину, щоб виручати свого чотирилапого друга, подумавши, що хтось заради жарту підсадив його на яблуню, бо, скоріше всього, маєте справу з розвагами мешканця шпаківні, який чомусь полюбляє підробляти голоси й домашніх тварин. Крім того, шпаки, наче заохочуючи себе до співу, ще й супроводжують його власним акомпанементом – похлопуванням крил.

Лісові вокалісти

А от щоб шпаки підробляли голоси, скажімо, малинівки (зорянки), зяблика, дрозда співочого, а надто солов’я – справжніх лісових вокалістів, ніколи не доводилося чути. Напевно, щоб дотягнутися до них, цим лісовим «пародистам» не вистачає голосу. Тож відкриваючи галерею головних вокалістів рівненських лісів, пісня кожного з яких по-своєму неповторна, наголошу, що це – справжні майстри співу. Приблизно можна передати пісню зяблика як досить протяжне «ціціціціціціціцісе», «ісіс-вюрр-тітіу», пісенька самця-малинівки коротка, мінорна і дуже мелодійна. А пісню солов’я то й передавати не беруся – таке він витинає, що не повторити – то де вже там запам’ятати. Коли мова зайшла про солов’я, то зараз, гадаю, здивую читача, бо й сам здивувався, коли в літературі натрапив на таке. Виявляється, в наших лісах якраз співає соловей східний, а західний соловей взагалі наче тут не з’являється. До речі, ці птахи не тільки зачаровують співом, але й володіють й іншим, досить несподіваним, комунікаційним засобом – при виникненні небезпеки сповіщають мешканців лісу своєрідним криком тривоги – «сі-кррр-крр, сі-крр-крр».

Збій програми

Наприкінці минулого року в грудні птахи несподівано для всіх продемонстрували широкий спектр своїх весняних засобів комунікації. Наче відбувся збій пташиної комунікаційної програми – переплутало птаство зиму з весною. Трапилася справжня плутанина: тільки потепліло в ці дні, як у скверах та парку Рівного, та й, гадаю, й інших міст України, почулися веселі весняні голоси крилатих друзів. Слідом за граками, які ніколи не залишають нашого міста, і сорока означила «прихід весни» своїм веселим гучним стрекотанням та дзвінким «чак-чак». А вже як потішили небайдужих до природи людей у ті теплі грудневі дні синиці великі, що заполонили і міський парк, і сквери. Хоча яка там та синиця велика? Адже масою лише 22 грами. Однак має гарний голос – характерну дзвінку трель «тіті-тю», «тіті-тю», доповнену невдовзі коротенькими «тінь-тінь» та ще «сі-тюіть». Саме отак у грудневі дні минулого року ці птахи першими, прилетівши на міські подвір’я, сповістили, що наступила весна.

Нагадали про себе в цей аномальний період і горлиці кільчасті своєю піснею «ку-куу-ку-ку-куу-ку» та «уі-уі-уіі». Їх легко впізнати серед родичів за сіро-сріблястим забарвленням та чорним півкільцем на верхній частині шиї. Горлиці кільчасті зовсім не бояться людей, підпускають до себе настільки близько, що можна роздивитися всю їхню красу, сфотографувати. Дикі ягоди, молоді листочки, різноманітна комашня – то найперша пожива цієї пташки. А взимку товчуться вони переважно біля млинів та елеваторів цілими зграями. Бо ж де зерно пересипається, перелопачується, то щось і висипається. І горлиці вже тут як тут. Звичайно, в холоди їм не до пісень. А от переплутали зиму з весною і заспівали. Орнітологи стверджують, що ці пернаті з’явилися в нашій місцині у сорокових роках минулого століття і вже ніколи не залишали цей край, закріпивши за собою статус осілого птаха.

Заявили у торішньому грудні про свою аномальну появу гучним воркуванням «гууу-гу-гу», «гууу-гу-гу» і припутні. Та на цей раз вони здивували мене, прилетівши в один із міських скверів, не своєю красою, а зовсім іншим. Як справжні півні, зійшлися птахи у бійці на гілляці розлогої липи. То був поєдинок дуже жорстокий, здавалось, до перемоги. Над липою вже утворилася невеличка хмаринка пір’я, а вони продовжували бійку. За що посварилися? Адже до цього випадку чогось навіть подібного не тільки ніколи не доводилося бачити, а навіть і чути про цих птахів.

Як гарно, коли співають птахи. Та я не тільки про це. Може трапитися так, що іще вдарять морози. Чи ж готові ми за таких обставин прийти на допомогу птаству, що взимку «зустріло» весну?! Проходячи містом, лише біля окремих багатоповерхівок можна побачити вивішені годівниці для птаства, правда, поки що порожні. Тож хочеться вірити, що при потребі їх природолюби наповнюватимуть відповідним кормом, готуючи паралельно й штучні гнізда – весна ж неодмінно прийде.

Пам’ятаймо, що птахи не тільки лікують наші душі своїм співом, але вони, ще й до того, дуже роботящі помічники людини в захисті посівів. Так, згадані вище синиці, зозулі, шпаки, дятли, зяблики, ті ж солов’ї та інші знищують шкідливих комах, без утоми обробляють цілі лісові масиви, а куріпки знешкоджують навіть такого грізного шкідника, як колорадський жук.

Петро ВЕЛЕСИК,
Газета “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top