Трихінели – небезпечні трофеї

Про проблему трихінельозу серед диких тварин в Україні та небезпеку для населення.

Трихінельоз – одне з найбільш небезпечних гельмінтозних захворювань, що викликається нематодами роду Trichinella. В Україні джерелом інвазії (зараження організму паразитами) людей є м’ясо домашніх свиней та дичини, що не пройшло дослідження на трихінельоз. Людина найчастіше заражається трихінельозом при вживанні в їжу термічно недостатньо обробленого м’яса.

Тому мисливець може заразитися цією страшною хворобою, скуштувавши м’ясо дикого кабана, яке не пройшло відповідного дослідження.

Вперше трихінельоз було виявлено у м’язах хворої людини ще в тридцятих роках XIX століття. Проте біологічний цикл трихінел вдалося розшифрувати в загальних рисах лише за півстоліття. Було точно доведено, що інвазія стається при вживанні в їжу ураженого трихінелами м’яса або м’ясопродуктів. Щорічно у світі реєструється більше 10 тисяч випадків захворювання людей на трихінельоз, смертність становить близько 0,2%.

Чим небезпечні трихінели?

Зараження стається при вживанні м’яса, ураженого інвазійними личинками трихінел. У шлунку під дією шлункових соків капсула паразита розчиняється і личинки трихінел виходять у просвіт кишечника, де вже за годину активно проникають до слизової оболонки. За декілька діб після зараження, самки паразитів починають народжувати живих личинок. Цей процес може тривати від 10 до 30 діб. Одна самка паразита народжує близько двох тисяч личинок. Вони проникають у кровоносну систему та розносяться по всьому організму. Втім, подальший розвиток трихінел стається лише у поперечно­смугастих м’язах, де вже за три тижні від зараження нові личинки стають інвазійними, а їх хазяїн – небезпечним резервуаром інвазії для інших особин.

Trichinella Sp. життєвий цикл

(А) Основні джерела трихінельозу для людини (у тому числі, свиней, коней, кабанів, собак, моржів, песців і ведмедів).
(В) Цикл розвитку трихінельозу в тілі господаря. (1) Вжите м’ясо зараженої тварини перетравлюється у шлунку і личинки звільняються; (2) личинки проникають у слизову оболонку тонкого кишечника і досягають дорослої стадії протягом 48 год.; (3) самки черв’яка народжують личинок у лімфатичних судинах; (4) новонароджені личинки потрапляють до поперечно-смугастих м’язів і активно проникають у м’язові клітини;
(5) личинка вироста до інвазійної стадії; (6) згодом відбувається процес кальцінації личинки (у такому стані вона може перебувати в організмі роками).

Таке значне спрощення життєвого циклу робить можливим широке розповсюдження трихінел – паразити зареєстровані на всіх континентах. Більш того, паразити адаптовані до надзвичайно широкого кола хазяїв. Сприйнятливими є більше 70 видів ссавців, а також окремі види рептилій та птахи.

Патогенний вплив трихінел на організм хазяїна обумовлений шкідливою дією продуктів метаболізму, симбіонтами та супутньою мікрофлорою. Клінічна картина захворювання людей характеризується проявами лихоманки (до 40° С), набряків, м’язового болю, нудоти, блювання, запору, що змінюється проносом, іноді з домішками крові. У людей можуть бути ускладнення у вигляді пневмонії, міокардитів та менінгоенцефаліту – можливі летальні наслідки.

Личинки трихінел у м’язовій тканині вовка (1), домашньої свині (2) та після перетравлення у шлунковому сокові (3)

Лікування захворювання досі залишається проблемним. Для лікування трихінельозу у людей на ранніх етапах зараження застосовують антигельмінтні препарати у великих дозах у комплексі зі стероїдними гормонами. Однак у процесі лікування у пацієнтів нерідко підсилюються токсико-алергічні реакції, порушуються антиоксидантні процеси в крові, що може спровокувати гемоліз (руйнування еритроцитів крові), порушення мікроциркуляції та погіршення клініки інвазії. Лікування трихінельозу у тварин взагалі не розроблено. Економічні збитки від трихінельозу домашніх тварин значні як в Україні, так й в усьому світі.

Поширення трихінел серед диких тварин в Україні

В Україні джерелом інвазії людей є м’ясо домашніх свиней та дичини, що не пройшло дослідження на трихінельоз. За даними Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи, за останні 20 років виявлено більше 1000 домашніх свиней, уражених личинками трихінел. За офіційними даними СЕС України, за останні 30 років у країні захворіли на трихінельоз більше 1500 людей. Це є надзвичайно небезпечним сигналом. За результатами досліджень, проведених в Інституті зоології НАН України в 2002–2013 рр., природні осередки трихінельозної інвазії виявлені в усіх областях України. Трихінели були виявлені у 3% диких кабанів, 15,4% вовків, 15,8% лисиць, 12% куниць, 10% борсуків та 20% єнотоподібних собак. Екстенсивність інвазії диких копитних становить 3%, а хижих ссавців – 15%. Інтенсивність інвазії хижих ссавців коливається у межах від 50 до 300 личинок/г м’язової тканини. Ці показники є дуже високими, крім того, встановлено тенденцію до збільшення екстенсивності інвазії хижих ссавців в Україні за останні 30 років: від 3,5% у дослідженнях І.А. Кондрат’єва (1972–1976 рр.), 8,8% у Н.А. Куликової (1986–1987 рр.), до 15% у наш час.

Як уникнути зараження?

У більшості країн Європейського Союзу трихінельоз визнано захворюванням, що потребує постійного моніторингу. Виявлені випадки широко висвітлюються та обов’язково проводяться всі необхідні заходи для запобігання розповсюдженню зараження. На превеликий жаль, у сьогоднішніх реаліях нашої країни кожна людина, яка має у своєму раціоні м’ясо, має потурбуватися про власне здоров’я самостійно. Радісним моментом є те, що трихінели не мають жодної стадії розвитку в зовнішньому середовищі. Отже, зараження можливе лише через м’ясо або м’ясопродукти, що включає інвазійні личинки трихінел та не пройшло відповідний контроль. Обов’язковому дослідженню (ветеринарно-санітарній експертизі, трихінельоскопії) на наявність трихінел підлягає м’ясо домашніх свиней, коней, диких кабанів, ведмедів, лисиць, єнотоподібних собак, борсуків та нутрій. У жодному випадку не вживайте м’ясо або м’ясопродукти без попереднього дослідження на наявність трихінел – потурбуйтесь про здоров’я ваших родин.

Юлія ДІДИК,
Інститут зоології
ім. І.І. Шмальгаузена НАН України,
“Лісовий і мисливський журнал”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top