Бекасина дуель

З настанням весни у тваринному світі починається пора кохання і таїнства продовження роду.

Звірі і птахи намагаються знайти собі гідного супутника і продовжувача роду. Для цього природа одних наділила неперевершеним кольором оперення та чудовим мелодійним співом, від якого неможливо втриматися самичці. Інші доводять свою перевагу у весняних двобоях та турнірах. Найсильніший отримує право продовження роду з уподобаною подругою. Майже всі мисливці бачили або знають про весняні токовища глухарів та тетеруків, про несамовиті ігрища турухтанів, рознаряджених так, що й годі знайти двох однакових, та перепелині падьпадьомкання від зорі і до зорі. Дупелині ігрища вночі та бійки на току мало хто бачив чи вже, мабуть, і не чув про такі, бо мало залишилось у нас цього чудового мисливського птаха. Про бекаса, «молодшого брата» дупеля, знають багато мисливців. Особливо власники лягавих собак. І, напевне, чули по весні його шлюбну пісню. Власне не пісню, а звук, який він здатен видавати хвостовим оперенням, спочатку підіймаючись по спіралі вгору, а потім стрімко падаючи. Під час падіння пір’я вібрує, і виходить звук, віддалено схожий на бекання баранчика. Повторюю віддалено, бо це треба почути. Чесно кажучи, цей звук ні з чим зрівняти – це просто пісня токуючого бекаса. Покружлявши отак і вволю намилувавшись своїми здібностями пілота і співака водночас, бекас спускається до подруги, яка чекає його на землі десь під болотняною купиною. Далі здійснюється те, що й повинно статися, – згодом бекасиха мостить гніздо.

Це все так повинно бути в ідеалі. В багатьох мисливських книгах описано і токування бекаса, і все його нехитре життя-буття. Але навіть життя такої маленької пташки, як бекас, не втиснеш в просту схему: народження-ріст-розмноження. І в цьому житті є свої таємниці, взаємовідносини, трагедії і фарс. Одну історію з бекасиних «пристрастей» мені довелося спостерігати.

Трапилося це у травні минулого року. Я ходив по заплавах та заливних луках уздовж річки Десни в пошуках бекасиних місць для того, щоб у другій половині червня натаскувати по молодих бекасах свого лягавого собаку, курцхара Азу, якій сповнився рік. О цій порі токовища вже в основному скінчилися, і бекасихи давно сиділи на гніздах, а у деяких, мабуть, вже з’явилися пташенята. Тому мою увагу привернув характерний звук токуючого бекаса, і невдовзі я його побачив. Він робив все, як і належить. Крутий по спіралі підйом – і кидок донизу з бряжчанням хвоста. Не встиг він зробити і двох таких «піке», як з другого кінця лугу піднявся другий бекас і стрімко кинувся до нього. Він прогнав «токувальника» низько над землею два кола по периметру лугу, і вони удвох упали у траву. Тоді знову піднялися і ще пролетіли коло. Летіли мовчки, швидко і низько над землею. Знову впали в мокру лугову траву метрів за десять від мене. Я закляк на місці і спостерігав, що буде далі.

А далі бекаси стали один проти одного і почали хитати головами вверх-вниз. Тоді розійшлися на чотири-п’ять (бекасиних) кроки і кинулися один на одного, б’ючи ногами і дзьобами, немов шпагами. Я такого зроду не бачив та й не чекав від сумирної, на перший погляд, пташки. Дуель тривала за всіма правилами. Спочатку переговори, кивки головами, відхід до «бар’єру» і атака. Та ось вони мене угледіли і вмить, як і належить бекасам, припали до землі. Я загубив їх з поля зору. Роблю ще крок вперед, і бекаси обоє зриваються з характерним «к-хе» і стрімко з викрутасами летять далі шукати спокійніше місце без глядачів, щоб продовжити свій поєдинок. Що їх спонукало до таких дій, не знаю. Маю тільки припущення. Самець бекаса участі у вирощуванні молодняка не бере. Але завжди перебуває поблизу гнізда, де бекасиха висиджує яйця. Побачивши і почувши «нахабу», який на його території надумав залицятися до його благовірної, відразу кинувся в атаку, щоб провчити бідолаху, якому, мабуть, не пощастило знайти собі подругу.

От такі майже шекспірівські пристрасті.

Ігор ТЮТЬКАЛО,
Газета “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top