«…а журавлі летять у Китай»

Вірус проти браконьєрства.

…Ви, певно, чули фразеологізм: «Все трапляється колись одного разу». Так ось, саме одного разу дід Микита відмовився від браконьєрства, почувши про нову світову катастрофу – коронавірус. Як тільки він почув, що ця нова зараза має певне відношення до полювання, – найчастіше убивчі мікроби потрапляють в організм саме з дичини і моментально поширюються від людини до людини навіть під час спілкування, – дід відразу випустив з клітки двох зайців, які влізли в петлю по першому снігу, який не встиг розтанути. А разом з зайцями випустив на волю і п’ятьох куріпок, яких протягом десятка років ловив перевіреним способом: брав пластикову дволітрову пляшку з-під пива, вминав її в сніг, у виямок насипав калини – куріпки пурхали за поживою, а назад вилізти не могли. Так ось дід, згадавши рядки якоїсь пісні, що «…журавлі летять у Китай…», подумав, що і куріпки могли народитися в тому Китаї, тому, міркував, життя дорожче, і бозна-чим може закінчитися обід з такої куріпки, якою б жирною вона не була.

Ось саме про це і розповідав він кумові після того, як вони випили свого нормального самогону, настояного на зубрівці, і закусили смаженими карасями.

– Дякую за карасів, Михайле… Ти встиг-таки під очеретом «набомбити», поки було мінус сім, а я не встиг: сьогодні плюс сім і льоду немає. Карасі, скажу тобі, найкращі смажені в той день, коли наловиш, а поклади їх до морозильної камери, – то вже не те… А щука, скажу тобі, – то не риба для смаження: ще молоденька – куди не йшло, а стара – то не їжа, а якесь мило, а засуши ти її на тараню під пиво, то нею можна цвяхи забивати… Як був на Півночі, то ми там їли минь і таймень, а щук брали з балкону, рубали сокирою і віддавали собакам. А скоро, скажу тобі, ні риби, ні звіра – нічого не буде: від риби – бутулізм, від звіра – коронавірус, і якщо японці не знайдуть якоїсь вакцини проти коронавірусу, – вважай, що наступного року відкриття полювання пропало, а без снігу, якщо японці і врятують становище, то ніякий, навіть дурнуватий, заєць у петлю не полізе, і без риболовлі і полювання наше життя, без перебільшення, стане буденним і одноманітним.

…Вечоріло. Закінчився дощ; з півдня дмухнув по-весняному теплий вітер, і обом не вірилося, що на календарі початок лютого.

– До побачення, куме… Може, підмерзне, то вдвох сходимо на карася, а браконьєрство припиняю, бо доки японці щось придумають проти коронавірусу, можна і дуба врізати – вся дичина китайського походження, не дарма ж хтось співає «…а журавлі летять у Китай».

Підготував
Олександр ПОНОМАРЕНКО,
Газета “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top