Наш птах повинен бути із зубами

Що допоможе лісівникам зберегти й зміцнити довіру суспільства до своєї роботи.

Музей Тараса Шевченка, той, що біля київського Майдану, для виставки відомої художниці Марії Примаченко відібрав картини, на яких зображені звірі з крилами. Тепер діти, що приходять з батьками, поринають у «Таємниці птахів Марії Примаченко». В екскурсії-грі малеча захоплено розмальовує ексклюзивні трафарети з картин художниці: лебеді, чайки, папуги, страуси в оточенні казкових дубів, на яких жолуді ростуть гронами.

Генії працюють на сьогодення

Є культові твори – однаково цікаві малим дітям, малим дорослим та теоретикам із квантової фізики й філософам із політологами. Серед них: «Аліса в Країні чудес» Льюїса Керрола, «Мандри Гуллівера» Джонатана Свіфта. Кумиром відомого українського карикатуриста Юрія Кособукіна був Буратіно…

Поряд з ними наша Марія і її «Павичка жде свого із космосу чоловічка». Для дітей її чоловік – космонавт, для старших – це символ кохання, для Марії – найтрагічніший сенс: чекала все життя чоловіка, не вірила, що він загинув у Другу світову війну.

Коли ми бачимо її загадкову Леваху із зубами та людським оком – десь приходить розуміння, що зараз український птах таким і повинен бути.

Співзвучні нашому сьогоденню і самодостатні підписи під картинами: «Хитра лисиця ведмедику каже: «Їж кукурудзу – поправишся», – а собі курочку несе та медок п’є; в ній сила є». Але про політику не будемо. Хоча, як без неї: «Летить галка через балку і летячи кряче, Молодая Марусина ходить гаєм плаче. Десь далеко козаченько на конику скаче: «Не плач Марусино, я вернуся з війська, Буде твоя розплетена кіска».

Чи ось картина: «Мороз приїхав в Україну на санях. А на Вкраїні тепло – чорнобривці цвітуть». Нинішня зима. Нострадамус відпочиває, а ми ціпеніємо разом із патріархом лісівничої науки та провідним світовим спеціалістом із зміни клімату професором Анатолієм Швиденком. Художниця знала ще в минулому столітті про глобальне потепління, коли з хати вийти зась – снігу по саму стріху.

«Павичка жде свого із космосу чоловічка»

Пабло Пікассо, Сергій Параджанов, Микола Глущенко знімали капелюха перед Марією та її картинами. Слава, поезія барв єднає її з Катериною Білокур і Тетяною Яблонською. До речі, коли сільська дівчина отримала змогу трохи піду­читися малюнку у київських професорів, ті – забороняли їй ходити до зоопарку. Боялися, що брутальним реалізмом скалічить своїх дивних звірів.

Таємничі скрині треба відкривати

Діти згадують піратів, бо пані Ольга Карпенко, старший науковий співробітник музею, підводить до великої таємничої скрині. Відкриває – там посаг. Що воно таке – дізнаються у свій час. А зараз із подивом бачать, що вишивки на сорочках і рушниках схожі з тим, що намальовано майстринею Марією. Ось вона – мить істини: доба та світ Шевченка – ХХ століття Примаченко – та наш час, з онуками-митцями, пра­онукою Анастасією – засновницею фонду «Творча спадщина родини Марії Примаченко».

Далі розповідь про Тараса Шевченка сприймається яскравіше. Показується його мольберт, ящик з фарбами, пензлями. Брезентово-розкладний стільчик, який слугував на пленерах – це ж треба, схожий сьогодні можна купити на базарі. Інші цікавинки життя Кобзаря приводять до рішення прийти сюди ще раз, дізнатися про нього більше. Побачити знову стару шовковицю у дворі садиби часів Тараса, що пережила історичні потрясіння, і спробувати уявити цю місцину за доби Київської Русі, яка називалася Перевісищем. Предки натягували тут сіті – ловили звіра й птаха. Салют, Маріє!

Та сама Леваха із зубами

Привернути увагу людей до натхненної праці лісівників, аби показати її суспільну важливість і вагомість – є одним із пріоритетів і лісових коледжів, і вишів, і музеїв лісу.

А все, що розказано вище, може стати прикладом для колег, що опікуються своєю галуззю, у нашому випадку – лісовою.

ДОВІДКОВО:

Мирон Гордійчук, завідувач Літературно-меморіального будинку-музею Тараса Шевченка у Києві:

– На мою думку, будь-який музей – то святиня, але там повинно бути людно та гамірно. Треба експериментувати, створювати продукт, який би об’єднував базову експозицію та міждисциплінарні дослідження, залучав те, що привертає увагу суспільства. Диво-птахи Примаченко привели в наш музей стільки дітей-дорослих у січні, що нас самих здивувало – більше за деякі традиційно «шевченківські березні». Десь вісімдесят відсотків побували в Музеї Шевченка вперше. Цей захід та, наприклад, екскурсія «Рослини у творчості Тараса Шевченка» – розширюють аудиторію й підводять до розмови суттєвої – за життя, працю, прагнення, об’єднуючу силу Кобзаря.

Віктор ПОДЕНКО,
фото автора,
Газета “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top