Любов і бджоли

Унікальна дитяча секція діє на Поділлі.

Артем Унковський з Гайсина заснував першу у Вінницькій області у своєму роді дитячу секцію бджільництва. Він вже 16 років навчає дітей любові до природи у своєму екологічно-натуралістичному центрі.

– 2003 рік – рік народження мого улюбленого центру. Чому бджільництво? По-перше, у мене в родині є та були пасічники. З дитинства охоче займаюсь цим.

Знав, що в одній вінницькій школі та профтехучилищі були секції із бджільництва. Але ми вирішили почати на більш професійному рівні, – розповів Артем Унковський. – Спершу були акваріуми та секція птахівництва. Згодом відбулось й відкриття моєї бджолиної секції. Тоді Президентом України був Віктор Ющенко, який підтримував на найвищому рівні розвиток бджільництва в країні. Тож я влучив «у яблучко»!

Я зробив діючі макети вуликів, аби діти на власні очі бачили увесь процес «народження» меду. Але у центрі бджіл я не тримаю. Під час занять приводжу вулики з дому. А неподалік центру немає ані лип, ані посівів соняшнику, ріпаку, де бджоли можуть харчуватись. Дітям дуже подобається бджільницька справа. Сумують, коли взимку немає практичних занять. Артем Унковський займається й волонтерством. Чоловік із однодумцями збирав мед для допомоги українським воїнам. До Медового Спасу у серпні 2014 року пасічники Вінниччини та волонтери робили солодкі подарунки нашим захисникам, які лікувались та видужували після поранень у Вінницькому військовому госпіталі.

Втім, бджоли не єдина прикраса Артема Унковського. У його центрі є велика колекція витворів природи – зразків мінералів, незвичних сплетінь гілок й корінь дерев, грибів та ягід, пташині гнізда, опудала птахів та тварин, що зустрічаються на Вінниччині та Гайсинському районі, куток української народної творчості та народознавча світлиця. Більшість експонатів ентузіаст збирає сам під час мандрів природою. Деякі експонати передали друзі та однодумці зі всієї України. А ще зробив зі стовбурів та гілок й коріння висохлих дерев справжню резиденцію Лісового царя та його свити, вирізьбив й сонце, зорі, місяць та сузір’я. Аби діти вчились любові до природи у справжній казковій таємничій атмосфері…

– Свого часу я тримав у центрі 35 найрізноманітніших порід курей – від маленьких розміром з голуба, до здорових бійцівських – з гуску. Купляв їх по всій Україні. Навіть з тоді ще неокупованого Криму, Донеччини та Луганщини замовляв. Птахів привозили мені автобусами, було й серед ночі. Сам їздив за птахами за тисячі кілометрів. Колись віз декількох півнів різних порід у багажному відділенні автобуса у клітках. То птахи почали битись між собою… Але, на щастя, до Гайсина всі приїхали живі! – каже Артем Унковський. – На жаль, утримувати у центрі 300–400 курей виявилось важко. Тож частину птахів оселив вдома, а більшість, на жаль, вимушений був продати. Втім, я не полишив намірів створити «курячий» куток. Можливо, у майбутньому, повернусь до цього. А зараз тримаю папуг, канарок, перепілок. Дітям подобається доглядати їх. Є ще хом’ячки, черепахи, декоративні щури, рептилії та акваріумні рибки. Мрію про фазанів, але знову ж таки все впирається у кошти та місце утримання…

До речі, я за першою освітою – фельдшер. Колись мені друзі-мисливці принесли канюка із перебитим крилом, якого знайшли на полюванні… Я його вилікував та віддав згодом до зоопарку! Було, що лелека до мене, прилітав наче до свого друга. А ще ворона гостювала… Я навіть думав її навчити розмовляти.

Щороку в Артема Унковського займаються від 75 до 90 дітей зі шкіл міста та району. Районний відділ освіти підтримує благородну справу ентузіаста по мірі фінансових можливостей. Так само й Вінницька обласна станція юних натуралістів. До речі, багато вихованців Артема Унковського, подорослішавши, серйозно присвятили своє життя мисливській справі, захисту довкілля. Чоловік сам не мисливець, але категорично не сприймає нинішнє цькування мисливської справи в Україні:

– Я професійний педагог. Навчаю дітей не винищенню природи, а любові до тварин, рослин, навколишнього світу! Саме у цьому я бачу своє покликання. Я дуже сподіваюсь, що ситуація в країні виправиться, держава знайде більше ресурсів та можливостей та повернеться до нас обличчям. Такі центри потрібні не лише у кожному місті та районі, а й у кожному селі!

Газета “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top