Незапитаний ресурс

Деревні пелети: європейський і український ринки.

Ще десять років тому українські виробники пелет майже повністю були орієнтовані на експорт. Політика ЄС щодо використання альтернативного палива забезпечувала стабільний попит і привабливі ціни на українську продукцію в Європі. Однак сьогодні європейці не тільки стали найбільшими виробниками пелет, але й висувають жорсткіші вимоги до їх експортерів. За таких обставин українським виробникам доводиться шукати нові ринки збуту й переорієнтовуватися на внутрішнє споживання.

Як там у Європі?

На європейському ринку побутового та промислового палива пелети займають чи не перше місце завдяки таким їх характеристикам, як:

відносно низька вартість, екологічність;
ефективність та комфортність експлуатації пелетних енергозбережних теплогенераторів (котлів);
легкість транспортування і завантаження складу (бункера);
економія на складських витратах – обсяг складу для зберігання пелет у 5–7 разів менше у порівнянні з дров’яним.

На сьогодні Євросоюз є світовим лідером із виробництва пелет, потіснивши Північну Америку. Так, за 2017 рік сукупне виробництво пелет у країнах ЄС становило 15,1 млн тонн гранул, що сягнуло трохи більше 50% їх світового виробництва. Трійку найбільших виробників минулого року складають ФРН (2,3 млн тонн), Латвія (1,65 млн тонн) і Швеція (1,55 млн тонн). На початку 2018 року індекс цін на пелети – PIX Pellet Continental збільшився на 3,12% і досяг 215,78 євро за тонну гранул.

Втім, ЄС став не лише найбільшим виробником пелет, а й їх споживачем. Так, якщо у 2016 році там було спожито близько 22,2 млн тонн гранул, а 2017-й – 23,5 млн тонн, то на 2018 рік ця цифра наблизилась до 25 млн тонн. Як бачимо, суттєвий розрив між виробництвом і споживанням припускає його заповнен­ня імпортом із інших країн, у тому числі, й з України. Однак, на цьому шляху певною перепоною для багатьох українських виробників пелет може стати необхідність дотримання стандартів. Тобто, щоб експортувати пелети, потрібно, як правило, підтвердити відповідність продукції вимогам якості, прийнятим у Європі. Між тим, на сьогодні в ЄС немає єдиного європейського стандарту і в різних країнах-учасницях вони можуть суттєво відрізнятися. Здебільшого, вимагається дотримання стандарту ENplus для пелет побутового призначення та EN-В для пелет, які використовуються на промислових підприємствах і в комунальних котельнях.

Слід зазначити, що для українських компаній, які виробляють пелети на експорт, важливо мати відповідний сертифікат, оскільки споживачі у ЄС серйозно відносяться до дотримання екологічних норм. При цьому європейські програми сертифікації передбачають охоплення не лише процесу виробництва, але й усього, що з ним пов’язане, включаючи вимоги до персоналу, логістики і реалізації. На відміну від євроринку, для українських покупців сертифікація не має особливого значення, оскільки купівельна спроможність більшості наших співгромадян все ще низька.

За прогнозами європейський ринок пелет і в подальшому буде зростати, тому українські виробники цього виду біопалива мають перспективи і надалі нарощувати там свою присутність, дотримуючись європейських «правил гри». Однак, не менш важливо створити такий стабільний ринок і в Україні та поставляти на нього якісну сертифіковану продукцію.

Проблеми внутрішнього ринку

Україна має великий незадіяний ресурс різноманітної сировини для випуску як деревних, так і сільськогосподарських пелет. Проте, за всі роки незалежності ми так і не спромоглися на реальне впровадження інноваційних технологій в біоенергетиці на державному рівні. А тому, виробництвом різного виду біопалива в Україні займається на свій страх і ризик переважно приватний сектор. За даними Українського біопаливного порталу, у 2017 році в Україні налічувалося 319 виробників деревних пелет. Більшість пелетних виробництв (83%) розташовані в Київській, Житомирській, Чернігівській, Львівській, Дніпропетровській, Вінницькій, Закарпатській, Івано-Франківській, Волинській, Рівненській, Черкаській областях, а їх сумарний місячний потенціал у минулому році становив 113 317 тонн.

Ще років із п’ять тому практично весь обсяг українського пелетного ринку (до 90–95%) йшов на експорт до країн ЄС. Однак, за останні кілька років ситуація поступово змінюється. Незважаючи на зростаючий попит на пелети, конкуренція на євроринку з боку самих євровиробників та вже згадані вище вимоги до стандартизації можуть витіснити звідти немало українських компаній, особливо невеликих. Можливо, цей фактор деякою мірою сприятиме підйому на внутрішньому ринку біопалива, який все ще перебуває на стадії активного формування. Втім, для формування повноцінного ринку деревних пелет є кілька серйозних перепон.

Основними споживачами пелет в Україні є невеликі виробництва, які переробляють в енергію власні відходи. Це, зокрема, лісозаготівельні та деревообробні підприємства, компанії з переробки сільськогосподарської продукції тощо. Певну кількість використовують численні котеджні містечка та незначна, порівняно з Європою, кількість споживачів-«індивідуалів». Про масове переведення котелень ЖКГ міст і селищ на біопаливо поки що немає й мови. За прогнозами Українського біопаливного порталу, сумарна кількість використання деревних гранул у 2018 році не перевищить 1,4 млн тонн.

Сьогодні на ринку представлено кілька видів деревно-паливних гранул. Основною відмінністю між ними є відсоток вмісту кори в початковій сировині. Чим темніші гранули, тим вищий вміст кори. Зазвичай пелети біло-жовтого кольору виготовляються з відходів меблевого виробництва, пелети з додаванням коричневих вкраплень виробляються з сировини з додаванням кори. Безумовними перевагами пелет є висока теплотворна здатність, низька зольність (до 0,5%), екологічність, висока насипна щільність (650–700 кг/м куб.). Але така велика кількість переваг тягне за собою один суттєвий недолік — висока, як для пересічного українського споживача, ціна. Сьогодні діапазон цін на ринку деревних пелет коливається, в залежності від виробника і сировини, від 3200 до 4500 грн/тонна. Скоріше всього, сподіватися на зниження вартості не доводиться, зважаючи на постійне зростання собівартості через підвищення цін на сировину й електроенергію.

У підсумку сьогодні у більш виграшній ситуації опиняються ті підприємства, для яких біопаливний бізнес є додатковим і опирається на власну сировинну базу.

Необхідний стимул

За деякими оцінками, процес повноцінного формування ринку внутрішнього споживання може зайняти ще не один рік. Можливо, анонсоване підвищення до 2020 року ціни на природний газ підштовхне споживачів теплової енергії на активніше освоєння альтернативних джерел, зокрема, й деревних пелет.

Втім, зростанню інтересу українців до деревних пелет може сприяти не лише подорожчання традиційних джерел енергії. Перш за все, це має бути цілеспрямована державна політика щодо створення повноцінного внутрішнього ринку твердого біопалива. І придумувати тут «велосипед» не потрібно – варто просто вивчити європейську практику, яка передбачає надання субсидій та преференцій громадянам та підприємствам, які встановлюватимуть теплогенератори на твердому біопаливі.

Європейці, хоча й переймаються енергозбереженням, мають при цьому й практичний інтерес. Наприклад, німецька сім’я, яка встановлює котел, що працює на паливних гранулах, отримує від держави дотацію в розмірі від 500 до 2500 євро, в залежності від потужності, комплектації і типу котла. З ініціативи держави до проектів альтернативної енергетики підключається банківський сектор, який стимулюють надавати довгострокові кредити на 15–30 років під низькі відсотки. Паралельно проводиться цілеспрямована інформаційна і маркетингова кампанія як з боку держави, так і виробників біотоплива і котлів для нього.

А поки подібного цьому не буде зроблено в Україні, ринок деревних пелет розвиватиметься самопливом, незважаючи на значні переваги цього виду палива перед традиційними дровами.

Олександр КОЗКА,
Газета “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top