Гуманний постріл

Куди потрібно цілити мисливцеві, щоб позбавити тварину страждань.

Багато мисливців обговорюють, куди ж краще цілитися та якою кулею стріляти, щоб гарантовано «покласти» звіра. Але мало хто при цьому приходить до якогось єдиного висновку.

ЗАБІЙНІ МІСЦЯ ОЛЕНЯЧИХ:

1. Постріл смертельний, але добір може виявитися довгим.
2. Вірний постріл, після якого звір, зазвичай, не йде далеко.
3. Потрапляння в ногу – часта причина болісних доборів.
4. Постріл по дотичній, після якого звір найчастіше йде неушкодженим.
5. Постріл смертельний, але тварина навряд чи ляже на місці. Козуля часто доходить на місці. Влучання у більш велику дичину може призвести до подальших її пошуків. При застосуванні недостатньо потужних калібрів підранка і зовсім може бути втрачено.
6. При такому потраплянні звір навряд чи помре миттєво, але, якщо кістки будуть роздроблені, не втече далеко.
7. Звір залишиться на місці, але його потрібно добирати.
8. Постріл навряд чи принесе вам трофей. А в літню спеку, коли активні комахи, тварина може отримати зараження, від якого згодом загине.
9. Таке потрапляння призводить до миттєвої смерті тварини.

Варто зауважити, що культура полювання в Україні поступово зростає. Гуманність до диких тварин стоїть на першому місці в мисливській культурі країн ЄС. Там, перед тим, як видати мисливський квиток і дозвіл на зброю, кандидат у мисливці повинен до двох років проходити теоретичне та практичне навчання, а потім скласти іспити експертній комісії. Основна увага під час навчань приділяється знанням анатомії та фізіології тварин, а також вмінню влучно стріляти.

Наші ж мисливці після «навчання» і отримання мисливського посвідчення, вважають, що їх карабін звалить будь-якого звіра за будь-яких обставин, при цьому вони не мають жодних понять а ні про балістику зброї, а ні про анатомію звірів.

Бувалі мисливці часто розходяться у думці, який постріл надійніше: постріл по легенях, який викликає шок, або постріл точно під лопатку в ділянку серця. Інші переконані, що стріляти слід не під лопатку, а по лопатці. Є й переконані прихильники гуманного, але часом важкоздійсненного пострілу в шию або голову, в результаті якого тварина не тільки падає на місці, але і її туша залишається найменш пошкодженою.

До речі, в країнах ЄС, ціна м’яса копитних, якого там добувають декілька тисяч тонн за сезон, залежить від місця поранення. Більш дороге, незіпсоване кулею м’ясо, відправляють на експорт, решта реалізується всередині країни. Нам поки що про цей бік медалі говорити рано, а от завдати тварині під час добування найменших страждань – це головне завдання мисливця. Для того, щоб мисливець був цивілізованим, з європейським мисленням і культурою, необхідно досконало знати анатомію та фізіологію тварин, а також отримати знання про боєприпаси і хоча б періодично відвідувати тир та стрілецький стенд. Якщо на тир і стенд у вас немає коштів або часу, то ці навички можна отримати в домашніх умовах, за допомогою постійних вправ імітації пострілу та стріляючи по мішенях з пневматичної рушниці, але це, звичайно, ніколи не замінить реальних тренувань з вашим мисливським карабіном.

Постріл у голову

Той, хто говорить: «Я стріляю виключно в голову!» – Або хвалько (частіше), або дуже вмілий, упевнений у собі стрілок, з відповідною зброєю, який полює в угіддях багатих на дичину, що зустрічається у нас вкрай рідко. Таку розкіш, як стрільба в голову, можуть собі дозволити одиниці, адже невеличке відхилення від точки прицілювання і… куля не потрапить точно у мозок. У цьому випадку тварина буде приречена на страждання, а невдаха-мисливець – на тривалий добір підранка.

Єгерям часто доводиться добирати тварин з пораненнями щелепи чи глотки «майстрами точного пострілу».

Той, хто приймає рішення стріляти в серце, стоїть на правильному шляху, але йому необхідно мати хоча б елементарні уявлення про анатомію дичини, щоб здійснити гуманний постріл.

Постріл у серце

У великої дичини серце розташовано дуже низько і може бути уражено лише при пострілі в нижню третину або навіть чверть корпуса під лопаткою. Невелика похибка у виборі точки прицілювання, в оцінці та дистанції – і постріл прийдеться вище серця, або, що набагато гірше, куля потрапить у ногу. У тому випадку, коли дичина стоїть до вас боком, цілити необхідно під суглоб перед­ньої ноги.

Стріляючи з короткої дистанції, особливо мисливці-початківці відчувають спокусу влучити звіру в голову. Але досвідчені стрілки вважатимуть таке рішення не тільки самовпевненим, але й помилковим, так як більшість карабінів пристріляні на більш далекі дистанції і, відповідно, на коротких відстанях будуть значно «завищувати», що не дозволить вам уразити досить малий мозок тварини.

Якщо ж ви прийняли рішення стріляти під лопатку, то навіть невелика помилка в прицілюванні за умови використання відповідного калібру і типу кулі, може бути простим. Вітальна (життєва) зона звіра становить близько 20–35 см залежно від його розміру, і, пробивши легені, вразивши печінку або судини серця, ви з високою ймовірністю добудете трофей. Після такого поранення великий звір іноді пробігає деяку відстань, але незабаром доходить, не прирікаючи мисливця на пошуки.

Постріл спереду

Постріл спереду по грудній клітці звіра технічно часто не дуже складний, але хочеться застерегти від стародавньої омани, яка говорить, що мушку слід підводити по ногах знизу вгору, до грудини. Краще наведіть її збоку, щоб, поспішаючи, не вразити ногу, що, як ми вже згадували вище, призводить до болісних доборів підранків.

У разі, якщо тварина стоїть попереду вас, але під деяким кутом, необхідно уявити собі уявну лінію, що проходить через одну з передніх ніг і виходить через одну зі стегнових м’язів. Це правило єдине для будь-якого пострілу навскоси: куля повинна пройти крізь звіра по діагоналі, вразивши життєво важливі органи. А якщо до того ж буде роздроблена кістка ноги, то звір, швидше за все, ляже на місці, і, навіть якщо буде потрібно зробити «постріл милосердя», не потрібно буде поспішати і нервувати, цілячись у бік тварини. При пострілі спереду куля часто не проходить навиліт, навіть при застосуванні потужних калібрів, але це аж ніяк не погано, так як у цьому випадку енергія снаряда «залишається» в звірі, забезпечуючи високу вражаючу дію.

Але необхідно зауважити, що по великому звіру не слід стріляти під кутом, що перевищує 45 градусів, так як шкіра і підшкірний шар жиру можуть значно «загальмувати» кулю, і вона не зможе донести достатньо енергії для впевненого ураження життєво важливих органів. Загальновідомо, що кабан у холодну пору року вельми міцний на рану через калкан – накопичений шар жиру, що забезпечує звіру захист від морозів.

Навіть якщо ви добре стріляєте і впевнені в собі, ніколи не нехтуйте другим пострілом, який, може, прийдеться зробити по звіру. Якщо підранок тікає, навіть постріл у зад, абсолютно неприйнятний в будь-якій іншій ситуації, може врятувати або хоча б полегшити становище. Досвідчені мисливці знають, що будь-яке додаткове потрапляння в пораненого звіра послаблює його, роб­лячи наступний добір простіше.

Ідеальне влучення

Кожен правильний мисливець прагне стріляти звіра точно і гуманно, не прирікаючи його на страждання. Слабкому стрілку не варто стріляти великого звіра спереду: його забійна площа тут невелика; вдаривши побіжно по черепу або лопатці, куля легко зісковзує, не зачіпаючи внутрішніх органів звіра. Неприйнятним вважається і постріл по великому звіру ззаду: навіть будучи важко пораненим, він далеко йде, довго страждає і часто є втраченим для мисливця.

Ідеальним може вважатися постріл, що припав у ділянку серця, коли куля, увійшовши під лопатку, уразивши обидві легені, верхівку серця і плечову кістку.

Такі пошкодження і шоковий вплив високошвидкісної кулі, швидше за все, зроблять смерть тварини миттєвою і безболісною. Звичайно, частина туші буде зіпсована, але це набагато краще, ніж зробити підранка, стріляючи в голову тільки заради того, щоб отримати більше якісного м’яса. Адже сучасний мисливець повинен усвідомлювати, що мисливської етики необхідно дотримуватися, а гуманне ставлення до звіра є неодмінною її частиною. Ми живемо не в первісний період, і першочергова мета мисливця не принести якомога більше м’яса до загального багаття за всяку ціну.

Брайан МАККОМБ,
“Лісовий і мисливський журнал”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top