Священні гаї

Ліс у житті та побуті українського народу.

Кожна суспільно-економічна епоха в житті людей ставила до лісу свої вимоги і лишила в ньому певні сліди. Вплив людини на ліси з кожним тисячоліттям, згодом століттям, а тепер і десятиліттям посилювався. Десятки і навіть сотні тисяч років пращури знаходили в коморах природи все те, що їм потрібно було для життя, тобто займалися простим збиральництвом дарів природи. Деревина – перший матеріал, який людина поставила собі на службу.

З давніх часів у Лісостеповій і особливо Степовій зоні ліс був для українців захисником і другом. Саме завдяки лісам, зокрема, в Лісостепу, наші предки змогли заселити і закріпити за собою ті землі, які й зараз входять до складу нашої держави.

Люди одухотворяли природу і наділяли звірів та багатовікові дерева людськими якостями, поклонялися Сонцю, Грому, Блискавці, Місяцю, Вогню, Воді, Вітру та іншим силам природи. Так поступово виникли релігійні уявлення і вірування.

Кожне слов’янське плем’я мало серед звірів, стихійних природних сил і навіть дерев – тотема-покровителя, якого вважали своїм предком-родоначальником. Пращури мали також священних тварин, окремі старезні дерева і гаї. Священні гаї суворо охоронялися. За їх охороною стежили волхви. Отже, першоджерелом охорони лісів було їх обожнювання та релігійні уявлення праукраїнців. Пізніше на певному етапі історичного розвитку суспільства виникають ідеї охорони лісів, пов’язані з обороною країни та економічними проблемами, необхідністю збереження окремих об’єктів природи, тварин та рослин, щоб не підірвати здатності до їх відтворення.

Поступово серед населення складаються звичаї та усні правила користування лісами. З часом вони ставали традиційними і люди виконували їх добровільно. У зв’язку з релігійними віруваннями, господарськими і традиційними правилами, виникають свята і обряди, тісно пов’язані з природою, побутом народу і його господарською діяльністю. Обож­нюючи природу, насамперед, багатовікові ліси, пращури намагалися вести себе так, щоб не завдавати їм шкоди. Така поведінка була характерною не лише в період природо- та ідолопоклонництва, коли наші предки вірили в багатьох богів, а й у перші століття після прийняття християнства. Після його введення, обожнювання природи поступово змінилося вірою в єдиного бога-творця всього сущого на землі і навколо неї.

Наші далекі предки також досконало знали природу і у пошуках цілющих рослин мали такі ж здібності, як і дикі тварини. Вони були переконані, що дерева заряджають людину енергією, знімають втому, допомагають у лікуванні хвороб, позитивно впливають на самопочуття, посилюють захисні функції організму.

При тій чи іншій хворобі настає полегшення, якщо на деякий час притулитися до якоїсь певної деревної породи. Найвищу ефективність у цьому плані має дуб. Недаремно старовинна назва його – кверкус – означала «здоровий», «міцний». В народі завжди говорили «здоровий та міцний, як дуб». Отже, й тепер можна йти по здоров’я до дуба, притулитися до нього чолом, долонями або потилицею і вже через кілька хвилин людина відчуває полегшення, приплив життєвих сил.

Старезні дуби-гіганти ніби підпирають небо ї вважаються в українців царями серед дерев, як лев серед звірів. Дуб – символ могутності, величної краси, сили. Дуб і зараз є символом слави, невмирущості і волелюбності нашого народу, вірності в коханні і любові до Батьківщини. Недаремно цій породі присвячено багато чудових пісень і віршів.

З часів, які навіть не можна назвати сивою давниною, дійшли до нас чарівні і зворушливі ліричні пісні – одне з найбільших національних надбань, щедрий внесок українців у вселюдську культуру. В них дуже часто згадуються дуб, калина, вишня, береза, явір, верба… Саме серед могутніх багатовікових дібров могли народитися пісні, в яких дуб виступає як символ сили і незламності народу, зокрема, козацького духу.

«Віє вітер, віє вітер,
Дуба нахиляє,
Сидить козак на могилі
Та й вітру питає:
Скажи, скажи, вітре буйний,
Де козацька доля?
Де фортуна і надія,
Де слава і воля?»

Дубові ліси – діброви з давніх-давен давали нашим предкам притулок, захист від ворогів і їжу. Українців полонила велична краса і довговічність кремезних дубів-гігантів, що зростали у похмурій лісовій тиші, в таємничій зеленій напівтемряві. Їх вражала стійкість старезних дубів проти стихійних сил природи.

Предки помітили, що у найвищі і найбільш кряжисті дуби-велетні блискавка вдаряє частіше, ніж у інші дерева. Ці гіганти ніби притягують до себе блискавки. Така уразливість дуба пов’язана з тим, що він високо підіймається над іншими деревами, має надзвичайно глибоке коріння і служить провідником електричних розрядів з атмосфери в землю.

Пращури не знали причин появи гроз, грому та блискавки і, спостерігаючи як вона вражає дуб, вважали його священним деревом, житлом і храмом головного бога Перуна, володаря грому і блискавки. Вважалося, що в шелесті листя дуба проявляється воля Перуна, яку вміли читати лише волхви.

Перунові дуби були розкидані по всій території України. До прийняття християнства українці не будували храмів. Їх заміняли кряжисті тисячолітні дуби-гіганти, заповідні багатовікові гаї, де людина відчувала найбільший вплив природи, подих її цілющої і таємничої сили. Після прийняття християнства в глухих лісових пущах люди шукали спасіння душі й засновували монастирі. Вони йшли в темні ліси для духовного очищення і заспокоєння душі. Тут, вірили люди, ніяка земна сила вже не мала над ними влади. В часи язичництва з дубових колод виготовляли зображення богів, насамперед, Перуна і ставили їх на капищах і перехрестях доріг.

Після прийняття християнства українці продовжували шанувати багатовікові дуби і діброви, влаштовували під ними народні гуляння, проводили віча і військові ради. Тут засідали старійшини і розглядали різні громадські та інші справи. Особливою популярністю на Русі користувався дуб на Хортиці, про який писав візантійський імператор Костянтин Порфірородний /945–959/. Вже тоді дубу було понад 1000 років. Жив він ще дев’ять століть і загинув у 1871 році. Великою популярністю користувався цей патріарх у запорізьких козаків.

В Україні ще й тепер є чимало дубів-довгожителів, які «пам’ятають» Київську Русь та її князів, навалу монголо-татар, «бачили» під своїми крислатими кронами козацьких гетьманів, вождів народних повстань проти гнобителів, видатних державних діячів, письменників. Кожне з цих дерев-довгожителів – жива книга, цікава легенда. Якби вони вміли говорити, то могли б розповісти нам дуже багато цікавого і повчального.

Крім дуба, священними в українців були також верба і калина. Недаремно вважається, що без верби і калини нема нашої України.

Верба – вісниця весни, ніжне дерево, миле й дороге серцю українця. Воно з прадавніх часів тісно пов’язане з його життям та побутом, оспіване в ліричних піснях і думах. З усіх деревних порід, які ростуть в Україні, мабуть, після калини найбільше пісень складено про вербу.

Верба – символ самої України, її чарівної природи і трагічної долі. З особливою шаною і теплотою оспівував вербу і великий син українського народу Т.Г. Шевченко. У далекому казахському степу вона нагадувала йому рідну Україну.

«…Реве та стогне Дніпр
широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилі підійма…»

Великий Кобзар, відбуваючи заслання, направлявся з Орської фортеці у Ново-Петровське укріплення. По дорозі на пристані у м. Гур’єві Тарас Григорович знайшов гілку верби і взяв її з собою. Прибувши за призначення, він посадив її у безводному казахському степу на півострові Мангишлак. Вона прийнялася і за сотню з лишнім років, всупереч спекотному диханню пустині, перетворилася у могутнє дерево.

Верба використовується в багатьох народних обрядах. Більшість обрядів – це своєрідна господарська магія, вимолювання у богів щедрого врожаю, щастя і добробуту. Народні звичаї, обряди і традиції охоплюють усі сфери життя і діяльності народу. Вони складалися протягом тисячоліть і разом з мовою є тим матеріалом, що цементує народ. З прадавніх часів наші предки вірили, що верба має чарівну силу і охороняє людей, їх житло та худобу від нечистої сили і злих духів, що прокидаються весною разом з воскресінням природи. В українців ця порода вважалася не лише священним деревом, а й символом щасливого сімейного життя, безперервності і постійності життя взагалі.

Чим же пояснити таку популярність верби? Очевидно, її красою та тією користю, яку приносить вона людям, невибагливістю до грунту, швидкістю росту і цінністю деревини. Верба – великий життєлюб і легко розмножується кілками, живцями, насінням, паростками від пеньків. Зламалася гілочка від вітру, впала на сиру землю і з часом виросло з неї нове дерево.

Більшість верб, а їх нараховується 167 видів і понад 600 гібридів та різновидностей, добре переносять довгострокове затоп­лення водою. Верба не загине й тоді, коли майже весь її стовбур занесе мулом. Всі ці властивості верби вижити і вистояти в будь-яких умовах, як і здатність до цього українського народу, ще раз свідчить, що ця порода є справжнім символом України.

З давніх часів Україна славилася народними музичними інструментами, насамперед, кобзами, бандурами. Бандура – один з найбільш улюблених інструментів. Це вона з давніх часів співала, раділа, веселила людей, плакала в часи лихоліття, піднімала дух народу і кликала його на священну боротьбу за волю і щастя. З усіх деревних порід верба була найбільш «голосиста», тому вона й використовується для виготовлення бандур.

Однією з найпопулярніших у нас деревних порід є калина – символ самої України, щирої і незрадливої дівочої любові, непорочної і цнотливої дівочої краси. У народі про дівчину кажуть – гарна, як калина. Під назвою калина червона ввійшла вона в усну народну творчість, національну символіку. Мотиви калини, калинового листя і ягід постійно використовуються в орнаментах, зокрема, у вишивках, настінних розписах сільських хат. Її ім’ям здавна називали села і урочища, а тепер клуби, ансамблі, ательє, кафе, кінотеатри.

Калина в Україні не лише символ рідної землі, а й вічної пам’яті про тих, хто у мужній борні віддав своє життя за щастя і волю народу, тому й саджають її на могилах загиблих. У народних, насамперед, патріотичних піснях-гімнах – духовних скарбах українців образ калини використовується постійно. З давніх-давен калина згадується не лише у піснях, а й у народних казках, легендах, думах, приказках і прислів’ях. Багато у нас пісень, де згадується червона калина, тому й називають її породою пісенною, королевою народних пісень, символом душевної краси людини, радості і щасливого сімейного життя. За допомогою образу калини в піснях розкривається емоційний стан людини.

Багато цілющих речовин є у плодах, корі, квітах та корінні калини. За тисячоліття вона пройшла перевірку на цілющість і тепер широко використовується в народній і науковій медицині. Надзвичайно велику цінність для харчування людини мають плоди цього диво-чагарнику.

Великою популярністю користується тополя, зокрема, пірамідальна – невід’ємний елемент українського ландшафту. Ця порода – символ жіночої долі, незрадливого, та, на жаль, часто нещасливого дівочого кохання. Тополю в Україні називають «народним деревом». Її завжди саджали по берегах річок і водойм, вздовж шляхів і в населених пунктах. І не лише саджали, а й оспівували в піснях і думах, складали про неї вірші. За здатністю виділяти фітонциди і очищати повітря від мікроорганізмів, пилюки і сажі та інших шкідливих речовин тополя займає серед деревних порід одне з провідних місць. Широко використовується тополя і з лікувальною метою.

Бук міцно ввійшов у життя і побут населення Карпат та Прикарпаття. У минулому бучин було тут значно більше, ніж тепер, зокрема, в Чернівецькій області, яку називають краєм букових лісів – Буковиною. Мешканці Карпат обожнювали бук, а в деяких районах населення вважало його своїм тотемом. Їх полонила велична краса старезних буків. Бучини виділяють величезну кількість фітонцидів, вони є постійно діючим і надзвичайно ефективним фільтром і в цьому відношенні бук служить людям краще, ніж більшість інших деревних порід. Надзвичайно велику харчову і лікарську цінність мають горішки бука, з них виготовляють олію. Важко перерахувати всі користі, в тому числі, й лікувальні властивості бука, проте, насамперед, цінили люди його деревину. Скрині, комоди, столи, стільці, лави та інші вироби з неї служать по 200–300 років.

Сестрою сонця і світла називали українці білокору граціозну красуню – березу. Матінка-природа наділила її багатьма корисними властивостями. Споконвіку вона обігрівала, поїла соком і лікувала наших предків, допомагала наводити чистоту в хатах і дворах. Адже віники і мітли виготовляли з березових гілок. З молодих гілочок берези виготовляли банні віники. Всі частини берези з найдавніших часів використовуються людьми з лікувальною метою. Березовий дьоготь і березове вугілля також знаходили якнайширше застосування. З берести виготовляли кошики, шкатулки, іграшки. Береста – наш вітчизняний папірус, перший «папір», на якому писали ще в часи Київської Русі. З деревини берези виготовляли посуд, шевські цвяхи і колодки, ручки для інструментів.

Липа з прадавніх часів є однією з найулюбленіших деревних порід. Наші пращури-язичники присвячували її Ладі – богині кохання і весни. В Україні ще й тепер зустрічаються старезні липи з розлогими кронами – це той випадок, коли старість не спотворює, а прикрашає. Українці завжди намагалися наблизити цю породу до себе, а тому залюбки саджали її на подвір’ях, вулицях міст і сіл, у парках і скверах, уздовж шляхів. Липа виділяє велику кількість фітонцидів, а на її липкому листі осідає величезна кількість пилу, сажі та різних шкідливих речовин, а потім роса і дощі змивають їх на землю.

Липа – чудовий медонос. З давніх-давен липа взувала наших дідів-прадідів. Личаки /постоли/ довгий час були для бідних селян єдиним взуттям влітку і взимку. З лика виготовляли мішки, щітки, кошики, мати, рогожки, мочало, покрівлю на будівлі. З прадавніх часів липа давала матеріал для культурних потреб. На очищених шматках дуба малювали картини на теми з народного життя, звідсіля і назва лубкові картини. Славиться липа надзвичайно цінними лікарськими властивостями і легкою та дуже м’якою деревиною. Споконвіку з неї виготовляли скрині, вулики, домашній посуд, меблі, діжечки для меду і вершкового масла, високохудожні вироби та прикраси, рами для картин, іконостаси для церков.

Велику роль у житті і побуті, насамперед, населення Полісся, відігравала сосна, а Карпат – смерека /ялина/. Вже за тисячі років пращури займалися бортним промислом – добуванням меду і воску диких бджіл з дуплистих сосен. Соснову смолу використовували при будівництві човнів і кораблів, виготовляли деревне вугілля, скипидар. Сосна – унікальне дерево-аптека, невичерпне джерело лікувальних речовин, вітамінів, мікроелементів та інших корисних речовин. Отже, величезне економічне значення сосняків і смеречників не вичерпується деревиною, живицею та використанням їх для відпочинку людей. У сосняках зростає багато корисних лікарських і плодово-ягідних рослин, десятки видів грибів.

Великою популярністю в ук­ра­їнців користувалися колись і користуються тепер дикорослі плодові та ягідні породи: яблуня лісова або кислиця, груша, ірга, горобина, бузина чорна, вишня, черешня, кизил, барбарис, терен, шипшина, берека та інші види. З давніх-давен плоди вищезгаданих порід, налиті літнім сонцем і грозами, використовували у їжу, сушили, готували з них соки, смачні і поживні компоти та квас, використовували для лікування різних хвороб.

Обсяги цієї публікації не дають можливості описати значення всіх деревних порід, які зростають в Україні, але й викладений матеріал свідчить, що кожна порода – унікальне творіння природи і нема таких дерев, які б не приносили користі людині.

Павло ВАКУЛЮК,
“Лісовий і мисливський журнал”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top