Чорний демон Дніпра

Шкідливий, «сміттєвий» чи мисливський птах прийшов з півдня.

Років так п’ять тому, відпочиваючи з приятелями після полювання в околицях містечка Любеч, що на Чернігівщині, посеред спекотного дня, з боку Дніпра в небі пропливли три силуети гусей. Потім ще п’ятірка. Немало здивувавшись появі обережних птахів у цю пору року, які відкрито дефілювали (що їм абсолютно не властиво) я заявив компанії: «Дивіться – гуси!». На що отримав пораду від колег сховатися від спеки в тінь та остудити голову. Так вперше вдома я побачив представників південних широт – бакланів. У польоті вони дійсно нагадують гусей. А так як великого баклана у нас на Чернігівщині зроду не бувало, то я прийняв їх за гусей. Помилитися було дуже легко. Зараз вздовж Дніпра поблизу Любеча досить велика колонія баклана. Вони постійно літають великою зграєю понад річкою і мало кого вже дивують. З відкриттям мисливського сезону по перу виникає питання – це дичина чи «сміттєвий» птах? Добувати баклана чи ні? В деяких країнах великий баклан звичний об’єкт полювання. Більш того. Про необхідність знищення великого баклана шляхом інтенсивного полювання багато говориться як у нас в Україні, так і в Польщі та Естонії. Так що ж це за зло таке – великий баклан? І чи дійсно його треба винищувати всіма можливими методами?

Груповий рибалка

Ось портрет цього «суперечливого» птаха. Суперечливого в сенсі – полювати на нього мисливцю-аматору чи ні?

Великий баклан завбільшки з гусака. Досягає ваги трьох кілограмів. Голос – грубе глухе каркання. Довгий дзьоб із гачком на кінці, лапи з перетинками. Загальне забарвлення чорне, на спині з бронзовим блиском. Боки голови і плями на боках під крилами білі. Шкіра близько дзьоба та воло голі, жовтого кольору. Перелітний птах. По Дніпру, як я вже зазначив, дібрався вже до півночі Чернігівської області. Тримається баклан зграями. Гніздиться колоніями. Гніздо будує на дереві або землі. У кладці до 5 голубуватих або зеленуватих яєць. У польоті має характерну хрестоподібну форму, так як витягує довгу шию, ноги і хвіст. Сидить вертикально – часто з розкритими крилами – на дереві або на корчі серед води. Добре плаває та пірнає. Харчується виключно рибою, якою і вигодовує пташенят. Орнітологи поки не прийшли до спільного висновку, скільки риби з’їдає один баклан. Цифри різняться від 300 г до 2 кг на добу. Наприклад, фахівці Дніпропетровської області підрахували, що один баклан за добу з’їдає приблизно 700–750 г. За сім місяців, що проводить баклан на Дніпрі та водосховищах, у раціон іде 150–160 кг риби. Немає також спільної думки з питання видового складу риби, яку знищує баклан.

У місцях гніздування баклана бачимо мертві крони могутніх дерев, без листя та кори. Це його справа. Саме на них селиться птах, на захист якого важко знайти добрі слова. До загибелі дерев призводить саме послід бакланів і інших рибоїдних птахів. Азоту в ньому в 33 рази більше, ніж у звичайному гної. Орнітологи й інші фахівці доводять, що там, де багато баклана, ці «рибалки» конкурують з промисловим виловом риби.

Баклани відомі як спеціалісти колективної риболовлі, полюючи всією колонією. Прилетівши, сідають на воду широкою дугою, охопивши косяк риби. Потім, гучно ляскаючи крилами, з криками і плескотом заганяють перелякану рибу на мілководдя та починають «свято живота». По черзі пірнають та ловлять рибу. Піймавши, з’являються на поверхні з «уловом». Їх відразу змінюють «колеги» з колонії. Так триває до тих пір, поки всі не наситяться. Якщо ж баклани занадилися на рибогосподарські водойми, то спустошать їх у дуже короткий час.

Не здобич, а мисливець

А ось в Японії баклан не сумнівний мисливський трофей, а національна цінність і одна з головних визначних пам’яток. Японський баклан, він же баклан Теммінка, він же Phalacrocorax capillatus, він же «уми-у» – це не тільки 80 см і 3 кг чорного пір’я, а й рибальська снасть, і приманка для туристів. «Укаї» тобто риболовля бакланом, на Японських островах практикується 13 століть як мінімум, так що це найдавнішє значення слова «баклан». У місцевих у ходу інші фразеологізми – «Уном» – «ковтати як баклан» тобто все цілком без розбору. Саме слово «Укаї» стало означати ще й нахабну експлуатацію працівників начальством. Перші вірші, присвячені Укаї, написані в поетичній збірці «Манйосю» у восьмому столітті.

Раніше рибалки жили з улову. Зараз господарі бакланів отримують зарплату від туристичного відомства за влаштовані видовища. Очевидці запевняють, що видовище дійсно феєричне, особливо вночі. Рибу баклани ловлять не будь-яку, а тільки Айю (ayu, Plecoglossus altivelis), яка є далеким родичем корюшці та лососеві. Її м’ясо має солодкуватий смак і вважається делікатесом. Делікатес у довжину досягає 20–30 см і живе тільки один рік, за що її також називають «ненгё» – «риба-однолітка». Як і лососі, Айю мешкає в морі, але метати ікру обов’язково повертається в рідну річку. Там її й очікують «бакланщики». Проковтнути велику рибину, яка годиться людині, птаху заважає надягнуте на горло мотузяне кільце «кубіюі», а всіляка мілкота прослизає до вола. В цілому, в одного баклана влазить до шести великих рибин. Як тільки рибалка помічає, що воло птаха роздулося, він витягує баклана з води, а рибу – з баклана, і запускає живу снасть по-новому. У Китаї ж підхід до процесу дещо інший. Там бакланів пестять, плекають та шанують як найближчих родичів, та щоб не ображати пташку якимись мотузками та кільцями, навчають бакланів так, щоб ті самі рибу до човна доставляли і випльовували.

У нас такий симбіоз людини та дикого птаха, на жаль, поки що не практикується і тому баклан став часто потрапляти під постріл мисливців. Вполювавши цього великого та цікавого птаха, вони його просто кидають. А даремно. У свідомості більшості мисливців живуть міфи про те, що м’ясо баклана, як гагари, поганки та інших рибоядних птахів для їжі непридатне – сильно пахне рибою.

Чесно кажучи, я не знаю, як відноситись до появи цієї цікавої птиці у нас на півночі України. З одного боку, баклан завдає шкоди рибним запасам і пригнічує берегову рослинність. Але з іншого боку, при відсутності дичини, може виявитися досить цікавим об’єктом полювання. Так що, побакланим?

Ігор ТЮТЬКАЛО,
Газета “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top