Навколо Світязя

У природі все взаємозалежне. Та парадокс у тому, що, розуміючи стійкість природних зв’язків, ми ламаємо їх, не думаючи про можливі наслідки. Погляд із 1978 року.

…Стою на березі озера Луки-Перемут. Там, де років 15–20 тому плескалась вода. Вона підступала аж до сосен, що в мене за спиною. Нині ж берег – за добрих півсотні метрів.

Проектуючи Копаївську осушувальну систему, науково-дослідний і проектно-розвідувальний інститут «УкрДІПроводгосп» визначив трасу магістрального каналу на відстані лише 70 метрів від озера. Всього кілька місяців знадобилося, щоб з водовмісних шарів ґрунту зникла волога, і голубе дзеркало почало хиріти на очах. Після невправно проведених меліоративних робіт обміліли й Світязь, Люцемир та інші водойми. Збіднів тваринний світ краю – вдвоє поменшало зайців, козуль, борсуків, більш як у сім разів – водоплавного птаства.

Останніми роками «УкрДІПроводгосп» працював над проектуванням нової меліоративної системи – у верхів’ях Прип’яті. Щоб запобігти переосушенню та ерозії ґрунтів, проект передбачав закритий дренаж і подвійне регулювання водного режиму. Та ще й роботи не почались, як вчені та господарники заговорили про недоцільність меліорації в районі. Виступаючи на науково-технічній раді Міністерства меліорації та водного господарства республіки 1976 року, голова Ради з вивчення продуктивних сил Української РСР АН УРСР академік О.М. Алимов висловив стурбованість осушенням великих болотних масивів у верхів’ях Прип’яті та на території, що прилягають до Шацьких озер. Цікаве дослідження провели працівники Інституту гідробіології В.В. Поліщук та В.С. Трав’янко. Вони довели, що в 1975–1976 роках у Світязі рівень води знизився, і це погіршило екологічну систему озера й санітарний режим.

Треба надати належне Міністерству меліорації та водного господарства республіки: воно вирішило вдруге обстежити озера й осушувальні системи. В результаті було складено довідку про гідрологічні та гідрогеологомеліоративні умови в районі Шацьких озер. Ось що записано в документі: «Побудована раніш Копаївська система і споруджувана нині Верхньоприп’ятська осушувально-зрошувальна система на водний режим групи озер, а також на хімічний та бактеріологічний склад підземних і поверхневих вод істотно не впливають».

Та цей висновок викликає сумнів у охоронців природи: його автори – лише меліоратори. А чому не залучили до роботи біологів, кліматологів, спеціалістів інших суміжних наук? Де, бодай, слово про те, як вплине осушення на рослинний світ, фауну, ліси, зоопланктон, клімат?.. Не передбачати не маємо права. Не можна допускати і найменшого втручання в навколишнє середо­вище без достатнього наукового вивчення його, без прогнозування характеру й масштабів впливу, без екологічного обґрунтування планів. Меліоратори ж, які проектували Верхньоприп’ятську осушувально-зрошувальну систему, врахували далеко не все.

– Волинське Полісся, – каже доктор біологічних наук, завідувач відділом охорони природних екосистем Львівського відділення інституту ботаніки АН УРСР С.М. Стойко, – то унікальний фізико-географічний район як на території країни, так і в центральній Європі загалом. Це величезний резервуар вологи, який формувався тисячоліттями і, по суті, є регулятором нормального гідрологічного режиму основної водної артерії республіки – Дніпра. Оскільки сьогодні гостро стоїть проблема води, цей природний резервуар треба охороняти й охороняти.

Болота в цій місцевості затримують небезпечний для гідрологічного балансу поверхневий стік, народжують і благословляють у далеку дорогу Прип’ять – другу за величиною водну артерію України. Від боліт залежить характер клімату. Тут гніздяться водоплавні птахи, ростуть вітамінні ягоди – журавлина, чорниці, лохина, морошка, червона та чорна смородина, багато лікарських рослин. Лісничий Ростанського лісництва А.Є. Леонард пригадує, що до спорудження Копаївської меліоративної системи та до початку осушення лісів на болотах збирали сотні тонн журавлини.

Тепер подивімось на проблему ще й з такого боку. В цьому районі років 10–15 тому осушили частину перезволожених земель. Що родить на них сьогодні? Разом з М.А. Дем’янчуком, головою колгоспу імені Суворова, ходили ми полями господарства. Деякі площі полями й не назвеш. Після осушення рік-другий вони давали врожаї, а на третій рік не зібрали тут і того, що посіяли. Донині марнуються сто гектарів за Красним Бором, близько трьохсот – на північ від бригади «Хлипське». Меліоративні канали замулились, заросли, щороку площі підтоплює, дика рослинність випала з обороту, а культурна у воді не росте.

Тисячі гектарів боліт і перезволожених земель у цьому куточку республіки. На численних масивах уже позначилась діяльність людини, інші чекають своєї черги, а от науково обґрунтованого прогнозу про доцільність осушення тієї чи тієї площі немає. Як не маємо й прогнозів щодо самих наслідків меліоративних робіт. Проектанти «УкрДІПроводгоспу» працюють, не враховуючи результатів екологічних, кліматологічних, агрономічних, гідрологічних, економічних досліджень.

– У своїй роботі ми керуємося лише технічними нормативами, – визнає заступник головного інженера відділу осушення «УкрДІПроводгоспу» П.М. Клочко. – Екологічних нормативів науковці досі не склали. От і діємо часом наосліп.

– Звичайно, осушення верхових боліт вплине на навколишнє середо­вище, – це вже Т.Г. Корнійчук, начальник відділу водних ресурсів Волинського обласного управління меліорації та водного господарства. – А от як саме зміниться клімат, якою мірою порушаться екологічні зв’язки, шкідливі такі зміни чи ні, – про це можна тільки гадати. Бракує наукових передбачень, які ґрунтуються на всебічному дослідженні. Науковці мають наперед давати рекомендації щодо екологічного обґрунтування проектів меліорації, а не критикувати нас тоді, коли певна система вже діє. Тоді ми й самі бачимо, де «наламали дров»…

Як видно, академічні інститути республіки зобов’язані безпосередньо піклуватися про це, ще мало вивчають можливі негативні наслідки гідротехнічного втручання в природу, несміливо висувають пропозиції щодо їх запобігання.

1977 року Академія наук УРСР затвердила цільові програми по республіці, в тому числі, й з раціонального використання та охорони природних ресурсів Полісся в зв’язку з осушувальною меліорацією. В плані наукових досліджень передбачено економічне обґрунтування системи та способів землеробства на осушених землях, вивчення закономірностей зміни рослинного й тваринного світу Полісся під впливом меліорації, дослідження природно-територіальних комплексів заплав річок району Київської агромеліорації. А чому випали з поля зору верхів’я Прип’яті, Шацькі озера? Адже саме тут розпочали великі меліоративні роботи, не маючи чіткого уявлення про їхні наслідки.

Сподіваємось, вчені повернуться до унікального куточка. Не відкладаючи справи в «довгу скриньку», доцільно було б створити авторитетну комісію, яка б на основі фундаментальних досліджень і вивчення району склала сучасну схему комплексного використання та охорони водних і земельних ресурсів верхів’я та й усього басейну Прип’яті.

…Світязь! Який ти будеш за сто, двісті років? Чи ж милуватиме краса твоя зір тих, хто прийде тоді на ці береги?

Журнал «Україна», № 50, грудень 1978 р.
Микола ПУГОВИЦЯ,
Волинь–Київ,
фото автора
1978–2019 рр.,
Газета “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top