Літопис життя лісу

Музею тварин і птахів НУБіП – 120 років.

Знайомство з Музеєм лісових звірів та птахів імені професора Олексія Салганського починається буквально з порога, бо його експозиції розміщені практично в холі Національного університету біоресурсів та природокористування України. Річ у тім, що заклад функціонує як частинна навчально-наукового інституту лісового та садово-паркового господарства НУБіП. Завідувач музею Сергій Шевченко, який провів журналістам «Природи і суспільства» міні-екскурсію, каже, що музей працює не тільки в окремо відведеному приміщенні. Експонатів настільки багато (загалом аж 800 одиниць), що їх помістили у кілька діорам у коридорах першого навчального корпусу, а ще створили експозицію «На узліссі» між першим та другим поверхом споруди. І, звісно ж, зібрані свого часу експонати – це наочний матеріал для навчання студентів в аудиторіях. Та про все по порядку.

Заснований музей у 1898 році. Тоді при зоологічній лабораторії Київського політехнічного інституту під керівництвом професора Юлія Вагнера була створена перша експозиція. «Коли почалася війна, частина колекції, кажуть, була вивезена до Німеччини. Ще кажуть, що частина потрапила до Київського національного університету імені Тараса Шевченка, – розповідає Сергій Шевченко. – У нас є експонати, яким понад 100 років. Тут представлено 238 видів птахів та 58 видів ссавців. Після війни полонені німці добудували третій поверх до нашого корпусу, і з 1952 року музей розташований саме у цій кімнаті, що й зараз».

Учений пригадує, що до ремонту у 2011 році музейна кімната швидше нагадувала склад. Тут знайшли багато історичних речей, навіть бюст Карла Маркса. Після оновлення музею старим меблям та стендам знайшли інше використання – перенесли до сусідньої аудиторії, яка тепер має інтер’єр у ретро-стилі.

«Коли нарешті оновили меблі, придбали дошку, подіум для експонатів, це стало не тільки музеєм, а й фактично навчальною аудиторією, де проходять заняття. Тут проводяться наукові конференції, заняття зі студентами-лісівниками, студентами садово-паркового факультету, ще була спеціальність фахівців мисливського господарства, але цього року випускаємо останній випуск. Студенти роблять тут свої доповіді, запрошуються колеги з інших науково-дослідних інститутів, зоо­парків, заказників, заповідників, національних парків тощо. Є декілька колег, які були в експедиції в Антарктиді, тож про свої враження розповідають тут, – оповідає далі Сергій Шевченко. – Музей задіяний у профорієнтації, нині стоїть питання залучення абітурієнтів, випускників. Крім експозиції, є наукові фонди для вивчення поширення, забарвлення, розмірів видів, тобто це інформація для науковців. А ще є навчальні експонати, наприклад, зразки шкіри, черепи, скелети, роги, гнізда, тобто те, за чим студенти проходять навчання. До речі, останній день навчальної практики біології проходить у музеї».

Наталія Пузріна, доцент кафедри лісівництва, котра долучилася до екскурсії, пояснює, що коли проходять дні відкритих дверей, майбутнім студентам показують не лише університет, корпуси, а й музей. «Показуємо базу, на якій ми можемо навчати для дисциплін лісового профілю, зокрема, для вивчення біології лісових звірів та птахів – це одна з найкращих аудиторій. Коли проходять практичні заняття, набагато краще сприймається все через очне знайомство, ніж просто почитати літературу. Між іншим, Олексій Салганський мене ще вчив, він заводив нас у цей музей, то, звісно, зараз є з чим порівняти», – додає Наталія Пузріна.

Крім того, на базі музею працює гурток біологів-мисливствознавців, заснований ще Олексієм Салганським. Професор, доктор біологічних наук присвятив музею понад 50 років. Допомагав йому бойовий побратим, навчальний майстер Сергій Славков, з яким разом пройшли Другу світову війну. У викладачів навіть збереглися архівні фото, де за роботою у музеї Олексій Салганський зі Сергієм Славковим.

Експозиція музею досить цікава та незвична. Судячи з назви музею, тут мали б бути зібрані представники лісової фауни України. Але тигр, мавпа, носоріг чи сибірський козел свідчать про інше. Як додав завідувач музею Сергій Шевченко, географія експонатів давно вийшла за межі України. Оскільки музею вже 120 років, то починався збір колекції ще в часи Російської імперії, потім за часів Радянського Союзу, тож до рук професора Салганського потрапляли звірі та птахи з різних куточків світу.

«Музей за своєю назвою значно вужчий, ніж його наповнення, бо він вміщує представників із усіх ландшафтних та природних зон, які є в Україні. Це степи, гори, водно-болотяні угіддя, а також є екзотичні експонати», – додав Сергій Шевченко.

Гордістю музею вважається експонат, яким свого часу пишався й сам Олексій Салганський, це голова лося на медальйоні. Його професору подарував тодішній міністр лісового господарства УРСР, випускник мисливського факультету НУБіП – Олексій Солдатов. До речі, музейна колекція досить активно поповнюється і зараз. Одне з останніх надходжень – це голова козулі теж на медальйоні. Її подарували Наталії Пузріній студенти-випускники.

Музей корисний не тільки для тих, хто навчається у сусідніх з ним аудиторіях, а й усім, хто так чи інакше має справу з лісовим господарством, та й пересічним українцям теж. «Студенти та наші відвідувачі бачать кількість ссавців та птахів, які є в лісі. Вони повинні розуміти, що ліс для них – це домівка, що не можна знищувати дерева, наприклад, дуплисті, бо там живуть кажани, сови, білки тощо. Стара лісівнича школа до тварин ставиться не дуже уважно. Ми намагаємося розказати, що тварини займають певну екологічну нішу та виконують певні екологічні функції. Для працівника лісового господарства потрібне знання тварин. Не можна до них ставитися як до ворогів чи до непотребу, це те саме, що знищувати мухомори, для людини це отруйний гриб, а для лося це корм. У мене є підручник із зоології для 6 чи 7 класу ще 1960-х років. Там був заклик до школярів, щоб підгодовували синичок, а натомість боролися з мухами. Я розумію, що для людини це джерело дискомфорту, але мухи теж виконують свої функції. Тому не можна однозначно про все судити. Оце якраз і є поєднання теорії та практики, що має бути раціональне використання природних ресурсів. Усе це повинно стояти на науковій основі», – наголосила Наталія Пузріна

На перспективу науковці мріють розширити музейну площу. Була ідея створити другий поверх, щоб використати по максимуму висоту приміщення. Але експертиза показала, що стіни не витримають такого навантаження. Як додала Наталія Пузріна, хотілося б ще більше відвідувачів, адже це не просто пізнавальний, а ще й навчальний музей. Хоча екскурсій тут не бракує, їх проводять для школярів та студентів по кілька разів на тиждень. А в журналі відгуків, котрий ведеться з 1959 року, залишилось всього лиш кілька вільних сторінок. Тут є дописи різними мовами світу. Це своєрідний літопис бурхливого життя музею. Можливо, залишити свої враження захочете і ви?

Інна ПОГОРІЛА,
фото Костянтина ЄГОРОВА,
Газета “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top