Проба пера і …

Про природу речей та творчу натуру.

Викладачка біології, колекціонер пір’я, мандрівниця Яна Ясунас із недавніх пір об’єднала всі свої хобі й професійні здібності. У результаті цього симбіозу з-під її «пера» стали виходити дивовижні витвори мистецтва.

Якщо пір’я екзотичних птахів від природи красиве, то прикрашене яскравими малюнками – ще більше тішить око. Інше – розпис на черепах тварин, він викликає різну реакцію. Хоча, поза сумнівом, і те й інше зроблене талановито, тому заслуговує на увагу. Про творчість, про життя і трохи не про життя розповідає автор цих витворів Яна Ясунас:

– На виставці екзотичних тварин, де я працюю, представлена велика кількість різноманітних тропічних птахів. Вони періодично скидають пір’я, яке являє собою предмет мистецтва, що створене природою. Малюнки на ньому схожі на часточки веселки і викидати його просто рука не підіймалась. Так я почала збирати екзотичне пір’я, сортуючи його за кольорами і створюючи свою колекцію. Батько у мене художник, і я з дитинства цікавилася більше за інших пензликом та фарбами, але ніколи не думала, що живопис згодом стане моїм захопленням.

Якось товариш розповів мені про живопис на пір’ї. Прийшовши додому, я одразу ж кинулася шукати що-небудь про цей екзотичний розпис. І коли побачила всю цю красу, зупинити мене вже було неможливо. Тепер, чим більше мої підопічні скидають пір’я, тим більше у мене матеріалу для творчості. Вже випробувала оперення папуги ари, жако, какаду, африканської зозулі, сови. Найважче працювати з пером цесарки, оскільки воно дуже ніжне. Перо чаплі, наприклад, дуже тонке і при нанесенні фарб, його нитки починають відшаровуватися один від одного.

Що до черепів, то «дружу» я з ними ще зі студентської лави. Я вчилася на біологічному факультеті Запорізького державного університету, тому стикалася з ними не раз. Зараз на кафедрі працюють друзі, колеги, які періодично надають мені матеріали для творчості. Студенти-мисливствознавці привозять мені різні екземпляри черепів з місць своєї практики.

Почала я з розпису черепа маленької мавпочки. Це була моя проба пера. Перший «здобутий» мною самостійно трофей, я знайшла просто в полі. Зараз два моїх черепно-пір’яних напрямки розвиваються паралельно. Якщо джерело пір’яних матеріалів я вже знайшла, то з черепами складніше. Найчастіше мені попадаються черепи корів, були черепи козулі, лані, лисиці, вовка. Хотілося б попрацювати з яким-небудь екзотичним черепом. Але привезти його із-за кордону практично неможливо. Мій чоловік, подорожуючи Еквадором, придбав реліквії одного з місцевих племен – якісні копії черепів – ворогів цього племені. Раніше воїни цих племен носили у себе на поясі черепи переможених ними ворогів. На митниці йому довго довелося пояснювати, що це туристичні сувеніри, а не справжні голови.

Одного разу, у Мелітополі, попросила у своєї знайомої, яка працювала на стайні, пошукати мені череп коня. Вона звернулася до хлопців, які подорожують по місцевих просторах. Через два дні до моїх ніг «впало» три мішки із черепами різних тварин. У мене був легкий шок, але дарунок оцінила. Все, звичайно, не взяла, але з деякими екземплярами черепів була дуже цікава робота. Не всі розуміють моє захоплення, але у мене біофаківський гарт і я зовсім спокійно відношуся до різного роду кісток. Але, погодьтеся, розпис на черепах дуже естетично виглядає.

Зрозуміло, що розмальовувати черепи я ніде не вчилася. Якийсь поштовх до такого виду творчості я отримала, коли відвідала Мексику. Народ цієї країни досить спокійно та іронічно сприймає як черепи та кістки померлих, так і смерть загалом. Є у них навіть свято День Мертвих, на яке вони виготовляють всіляке печиво, цукерки, пироги у вигляді черепів та скелетів. Самі ж мексиканці на це свято одягаються у костюми смерті. Цим вони демонструють свою повагу до мертвих. Зрозуміло, що там продається дуже багато різної атрибутики, пов’язаної зі святом, зокрема, розписні, барвисті черепи зроблені з різних матеріалів. Вони мене дуже вразили. Взагалі для мене Мексика – «моя країна», відчувала себе там, як вдома. Закохалася у неї назавжди, мрію туди поверну­тися.

Моя улюблена художниця – мексиканка Фріда Кало. Неординарна особистість, ні на кого не схожа у своїй творчості, яка ніколи не боялася бути незрозумілою. Адже деякі її роботи дуже дивні, не кожен зрозуміє і оцінить їх. Ось і мої черепи багатьох відштовхують. Фріда – людина сильної волі, отримавши серйозну травму, яка майже повністю паралізувала її, не впала духом і продовжувала займатися творчістю. Усе життя, пересилюючи біль, вона створювала свої шедеври, які зараз продають за великі гроші.

Починаючи роботу над розписом, я, подібно до Шекспірівського героя, залишаюся наодинці з черепом. Заздалегідь у мене немає жодних ідей як він виглядатиме. Але, взявши черепа до рук, я бачу тріщинки на кістках, шорсткості, рельєф. Вони і підказують мені сюжет для розпису. Я лише веду пензлем лініями, що залишила природа і повністю імпровізую. Це не банальна дитяча розмальовка, а копітке оформлення кожної тріщинки, яке і веде мене до досить цікавих сюжетів. Це якийсь симбіоз природи та моїх асоціацій.

З пір’ям по-іншому, зазвичай я підглядаю десь цікавий сюжет і переношу його на пір’я з потрібним фоном і структурою. Інколи буває, що важко зупинитися в процесі і сюжет розростається. Доводиться вписувати його в декілька пір’їн, додаючи поодинці, доки композиція не матиме завершеного вигляду. Дуже подобається поєднувати непоєднуване. Наприклад, сову сипуху я змалювала на білому пері, не дивлячись на те, що вона теж біла. Строкатий дятел у мене гарно прижився на строкатому пері цесарки. Це дозволяє перу не просто бути основою для картинки, а брати безпосередню участь у реалізації сюжету.

Над застосовуванням своєї творчості з прагматичною метою поки що не думала. Зараз я цілком занурена у творчий процес, ще не реалізувала себе повністю, займаюся цим всього лише рік. Хоча одну виставку черепів і пір’я вже провела. Друзям подарувала декілька композицій на пір’ї, а ось черепів якось стороняться. Наш менталітет відмінний від мексиканського і люди побоюються, окрім мисливців, прикрашати черепами свій інтер’єр, незважаючи на те, що мої роботи достатньо живописні й неодмінно претендують на предмет мистецтва природи і людини.

Олег ЛОКТЄВ,
“Лісовий і мисливський журнал”

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top