АЗОТське море

Проблему відходів можна вирішити.

Пов’язаний із заголовком нашого допису факт прозвучав на одному з трьох круглих столів Національного форуму «Поводження з відходами в Україні: законодавство, економіка, технології», що проходив у 2018 році у приміщенні НАН України в Києві. Десь уже наприкінці форуму пані Іванна Демчук, аспірант кафедри хімічних технологій та водоочищення Черкаського державного технологічного університету, вирішила нагадати учасникам з усіх куточків України, що до так званих небезпечних відходів належать і рідкі. А щоб проілюструвати свої тези, у доповіді «Проблеми утилізації рідких відходів хімічних підприємств виробництва мінеральних добрив для аграрного сектору», вона і навела цікаву паралель. Виявляється, ПАТ «Азот», в якому пані Іванна за сумісництвом працює провідним інженером центральної лабораторії, щороку викидає в довкілля об’єм шкідливих стоків, співставний з об’ємом … Азовського моря!

Ото вже цей Азов! Пригадую, журналісти бердянської районної газети жартували свого часу зі студентами-практикантами. Ніби ненароком «підсовували» їм «сенсацію»: до Азовського моря заплив кит! Деякі гарячі голови велися на цю качку. З огляду на факт, що буквально передував відкриттю нинішнього Національного форуму, той китовий жарт не здається таким уже й безневинним. Не в Азовському морі, а десь, напевне, на океанському узбережжі виявлено мертвого кита з мало не центнером пластику у шлунку! Чи треба чекати, що такий кит з поліетиленом у череві приб’ється до Азовського або Чорного моря, аби переконатися, що проблема, про яку йдеться, по-справжньому серйозна і по-справжньому глобальна?

За всієї «поваги» до рідких відходів доводиться констатувати, що в центрі уваги форуму були все-таки відходи тверді. Їхнє катастрофічне збільшення. Їхня агресивність. Їхня незнищенність. Цей ряд можна продовжувати і продовжувати.

Далеко не кожний форум автоматично означає дискусію – ґрунтовну, конкретну і принципову. У нашому випадку вона не могла не виникнути. Учасників форуму, який відкрили організатори – голова Всеукраїнської екологічної ліги Тетяна Тимочко і народний депутат України Олег Недава, – часом «заносило» у той чи інший бік, вони заперечували одне одному в окремих положеннях, але тут же пропонували своє, конструктивне, бачення.

Скажімо, прослухавши кілька доповідей поспіль, сторонній слухач – а автор відносить себе саме до таких – міг би зробити висновок, що треба йти виключно японським або шведським шляхом. У цих країнах майже всі тверді відходи переробляють на спеціальних підприємствах, в той час як в Україні ця галузь перебуває в зародковому стані (у столиці діє один-єдиний завод «Енергія», плюси й мінуси якого – тема для окремої розмови). Важливу роль відіграє економічний чинник. Поняття «сміття» фактично зникає. Натомість є вторсировина, яка дає і має давати доходи. З подібною ейфорією не погодились деякі учасники форуму. Треба думати, вони підійшли до питання критичніше. Ні в Японії, ні у Швеції індустрію переробки відходів не розглядають як перспективний бізнес. Основна мета переробних заводів і комбінатів – очистка довкілля від шкідливого і небезпечного бруду. І це треба розуміти.

Деякі доповідачі на солідному науковому рівні описували «принади» так званих полігонів твердих побутових відходів (ТПВ). Наголошували на істотній і принциповій різниці між оснащеними системами дегазації і фільтрування полігонами і стихійними звалищами. Безумовно, полігон – це краще, ніж просто смітник. Але «вишенькою на торті» тут недарма стала доповідь голови правління ПАТ «Київспецтранс» Андрія Грущинського «Досвід рекультивації полігона ТПВ № 5: сучасні підходи». (До речі, значна частина другого дня форуму була присвячена екскурсії на цей цікавий об’єкт під Києвом (с. Підгірці). Пан Андрій неабияким успіхом вважає проведення рекультивації частини території полігона і завершує свій виступ словами: «Полігон – це, за великим рахунком, зло, яке в перспективі має зникнути!»

У перерві автор поцікавився у Тетяни Тимочко: чи торкається все це лісу? Начебто не дуже. Та все ж деякі дотичності виявити вдалося.

Доктор геологічних наук Олександр Азімов, провідний науковий співробітник Центру аерокосмічних досліджень Землі Інституту геології НАНУ, поділився з присутніми результатами моніторингу територій полігонів ТПВ на Київщині. «Всевидяще око» охопило не тільки ті 33 об’єкти, які мають більш-менш офіційний статус і з певними застереженнями можуть вважатися полігонами, а 231(!) стихійне звалище. Так от, місця розташування останніх – переважно узлісся і лісосмуги. Під час грибного сезону авторові «пощастило» побачити одне з них прямо біля лісової дороги-ґрунтівки в районі села Ясногородка Вишгородського району. Чому вони виникають?

Сміття в Україні вивозять, а не переробляють, бо так дешевше і простіше. Вивозять на лісові галяви, а не на полігони, бо так дешевше і простіше – також. Про необхідність економічного стимулювання, а відтак, і виправлення цих неподобств говорили високоповажні чиновники профільних департаментів Олег Кострикін, Роман Марецький та інші. Але, як й у випадку з японським та шведським досвідом, чи варто переоцінювати всесильність економіки? Поки що маємо достатньо прикладів дещо протилежного характеру. Доктор біологічних наук, професор кафедри екології, технології захисту навколишнього середовища та лісового господарства Національного університету водного господарства та природокористування (м. Рівне) Ольга Бєдункова звернула увагу на різке збільшення сегменту відходів електричного та електронного обладнання і напряму пов’язала його з економікою. Виробники телевізорів, пральних машин, комп’ютерів тощо, працюючи над новими моделями, приділяють увагу дизайну, діапазонові операцій, потужності – будь-чому, що справляє враження на покупця, тільки не довговічності. Мета такої «тактики» на поверхні: хай споживач якнайшвидше шпурне ту чи іншу річ подалі і придбає новішу. У Європі та Америці знайшли оригінальний вихід. Застарілий електрично-електронний «непотріб» збирають і відправляють як гуманітарну допомогу у країни третього світу.

Ще у вступному слові Тетяна Тимочко висловила сподівання на те, що поштовх до розвитку галузі поводження з відходами дасть впроваджувана в Україні децентралізація влади. Область, район і населений пункт дістають не тільки широкі повноваження в цьому сенсі, а й кошти під них. Досвід рекультивації того самого полігона № 5 під Києвом, а також аналогічного в селі Богородичне біля Слов’янська на Донеччині переконує: проблему відходів МОЖНА ВИРІШИТИ. Це і стало лейтмотивом форуму.

Микола ЦИВІРКО,
Газета “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top