Зберегти та відновити

Про Міжнародну науково-практичну конференцію «Відновлення, охорона й збереження рослинного світу лісів України в умовах техногенного навантаження та змін клімату».

Як зберегти та відновити рослинний покрив України – таке питання вирішувала Міжнародна науково-практична конференція, що проходила під гаслом «Відновлення, охорона й збереження рослинного світу лісів України в умовах техногенного навантаження та змін клімату» 15–16 жовтня на теренах НУБіП. Адже на збереження його впливають, загалом, суб’єктивні причини – техногенне навантаження людини на довкілля, оскільки ті ж зміни клімату викликані, у свою чергу, її ж діяльністю. Роздуми науковців на Міжнародній науково-практичній конференції над цим замкненим колом визначилися за двома глобальними напрямками.

За останні сто років Україна розвивається, загалом, не за рахунок нових технологій, а використовуючи природні ресурси. Які, у свою чергу, фактично вичерпані. Тому такий стан справ не може довго тривати. Оскільки ліс є визначальним чинником збереження рослинного світу, то нові підходи до ведення лісового господарства мають враховувати і зростаючі інтереси бізнесу, який сьогодні більше розглядає вартість самої землі, ніж те, що на ній зростає.

Левова частка виступів стосувалася найболючішого сьогодні питання для країни, про яке вже всерйоз почали говорити на рівні Кабінету Міністрів та Верхов­ної Ради. А саме: нелегальний видобуток бурштину. Якщо його сьогодні не призупинити і не поставити у цивілізоване русло, то частина країни може отримати вже завтра «місячний ландшафт».

«Це проблема сьогоднішнього дня, яку не можна розв’язати одним законом, – зазначив на конференції завідувач кафедри ботаніки, дендрології та лісової селекції ННІ ЛіСПГ, Голова Товариства лісівників України Юрій Марчук. – Перше, ми повинні чітко визначити роль громад на цих територіях і щоб вони це розуміли. Враховуючи те, що бурштин добувають кількома методами – сухим, коли копають ями, які потім легко засипати, з водою – з’явився ряд проблем, у тому числі гідрологічного режиму. І нам треба продумати, що із цим усім робити. Паралельно іде всихання сосни, клімат змінюється і стійкість певних генотипів окремих дерев, які вціліли, дуже цікава для науки. Україна у цьому значно відстала від Європи.

ЮрійМарчук

У нас є такі поняття як старовікові та історичні дерева, про які ми говоримо кількасот років, у нас є також окремі екземпляри сосни з високою смолистістю, що уражає топографа. Ці дві теми пов’язані і над ними треба працювати».

Значну увагу привернули також виступи науковців про збереження рослин у ботанічних парках та відродження рослинного і тваринного світу на землях, уражених «мирним» атомом – у Чорнобильському радіаційно-екологічному біосферному заповіднику. Друга частина конференції зацікавила найвитриваліших її учасників, оскільки проходила вона на базі ВП НУБіП «Боярська лісова дослідна станція».

Бурштин, як наріжний камінь лісів

Проблема несанкціонованого видобутку бурштину в Україні має, у першу чергу, соціальні наслідки, підкреслювали виступаючі. Адже люди змушені у копанках, нехтуючи навіть безпекою праці, заробляти на хліб.

«Переважна більшість копачів бурштину – люди, які змушені були кидати роботу в лісгоспах на цей час, – зазначив у своєму виступі доктор сільськогосподарських наук, професор Сергій Ковалевський. – Тому що велика кількість лісгоспів у той час мали проблему з працівниками – лісозаготівельниками. Відповідно і зарплату у лісгоспах не можна порівнювати з тим, що можна було заробити на ділянках.

Сергій Ковалевський

Розказати словами про колишні лісові ділянки, про які сьогодні кажуть, що це місячний пейзаж, неможливо. Треба просто там бути самому і бачити, що відбувається. Впродовж трьох років ми їздили, досліджували, головним чином по Житомирщині, у цьому році була Рівненщина та Волинь. Є що дійсно порівняти.

Але якщо в 2017 році ми заїжджали і на лісових ділянках стояла Національна гвардія, бурштин не копали. Коли ми заїжджали у 2018 році, коли проводились дослідження, копачі просто виключали помпу і в лісі з’являлося дуже багато так званих туристів, які чекали, коли ми залишимо ці ділянки. Вже навесні цього року, коли ми заїжджали до лісу, роботу копачі не призупиняли, а просто просили нас заховати мобільні телефони і не заважати працювати.

Головним чином видобуток бурштину ведеться не тільки у трьох областях нашого Полісся. Це Волинь, Рівненщина і Житомирщина. Але найінтенсивніше відбувається він на Житомирщині і на Вінниччині. Проблеми, з якими стикаються виробничники, були надзвичайно потужними до 2017 року. Навіть на окремих ділянках починали проводити рекультивацію земель з метою сприяння природному поновленню та створенню штучних лісових насаджень. Але у 2018 році на ці ділянки знову зайшли так звані старателі і почали інтенсивно їх розробляти.

Проблема полягає в тому, що на ділянках, де до цього часу видобувався бурштин не санкціоновано, його видобуто лише не більше 20% від тих покладів, які там знаходяться. Тому сьогодні говорити, що почали проводити рекультивацію і відтворювати насадження, дуже складно, бо їх надалі знову почали знищувати. Знову ж таки, скажімо, по лісгоспах Житомирщини є різні підприємства – Білокоровичі, де понад 300 га знищено, Словечно, де лише 2,5 га. Тобто тут не питання наскільки активно працювали лісівники і їм вдалося не допустити туди старателів. Це лише завдяки нашій співпраці зі Службою безпеки, Національною гвардією та поліцією вдалося своєчасно зупинити копачів.

Але знову ж, це не основна проблема. Основна проблема – чи була поруч вода, тобто, чи було чим працювати копачам. У тих місцях, де немає достатньої кількості води для роботи помп, то поступово видобуток бурштину призупинявся. А там, де є великі запаси води, проблема загострювалася. Оскільки навіть були випадки, коли змінювали русла річок для того, щоб можна було працювати.

Щоб зрозуміти, чому близькість води є більшою проблемою, треба знати про видобуток бурштину. Він поділяється на два способи. На початку суто механічний спосіб, коли просто копають землю. Це головним чином – Волинь, де бурштин залягає близько до поверхні – до 5–6 метрів. Чим далі на схід до Київщини, там залягання бурштину стає глибшим. Тому почали використовувати і зараз використовується масово гідромеханічний спосіб, коли помпами видобувають бурштин до глибини 15–16 метрів. Тут найбільша проблема у тому, що порушується повністю гідрологічний режим земель: закачується вода з інших водойм, але при цьому переміщуються всі ґрунтові шари. Уражаюча ситуація у багатьох випадках у тому, що хоч видобуток і призупинився, скажімо, у 2016 році, але вже упродовж 4-х років на цих землях немає ніякого природного поновлення. Тобто на місці не ростуть жодні, навіть прості рослини. Коли ми почали заміряти кислотність ґрунту, то на багатьох ділянках, де видобувався бурштин гідромеханічним способом, кислотність становила 2,5 і нижче. То ж, на місці копанок ґрунти настільки кислі, що спочатку тут треба проводити звичайну технічну меліорацію, розкислення ґрунтів, а вже далі можемо говорити чи про створення лісових культур, чи про сприяння природному поновленню.

Але, на жаль, на тих ділянках, де зараз відбувається видобуток гідропомпами, сьогодні ми можемо говорити лише про первинну сукцесію, де повністю змінився видовий склад рослинності і трав’яної, і деревної. Ми не можемо також говорити, що на цих ділянках зможе відбуватися природне поновлення основних лісових видів. На превеликий жаль, якщо відбувається поновлення лише в тих місцях, де кислотність від 4,5 до 5, то головним чином не лісопильних, а супутніх видів деревних рослин. Знову ж таки існує певна проблема внаслідок видобутку бурштину помпами через те, що пульпа з водою заходить на сусідні ділянки. І знищуються деревні види рослин поряд. Бо найбільша проблема при видобутку бурштину це не те, що знищуються деревні види рослин, а тому, що вони заважають видобутку бурштину. Їх просто знищують, спалюють, заливають пульпою через те, що потрібно видобути корисні копалини, які там знаходяться.

Сьогодні в Україні є єдина організація, яка на Рівненщині видобуває бурштин і має на це ліцензію. «Бурштин України» має так званий пілотний проект до 2021 року. Згідно з ним, території мають після видобутку залісити. Але сьогодні рекультивація так і не проводиться. Розмова про дендрорекультивацію взагалі не ведеться. Натомість заявляється про те, що вже цілий ряд підприємств та приватних фірм готові отримати ліцензію і купувати ділянки для видобутку бурштину, але чи буде така ділянка потім залісена, залишається відкритим питанням. І чи буде це, хоча б прописано у договорах, які вони будуть отримувати на видобуток і розробку корисних копалин?»

Регіон самовідтворення природи

Дайте природі шанс і вона сама відтвориться на уражених людською діяльністю ділянках, – споконвічна теза захисників довкілля підтверджується тим, що сьогодні відбувається на території Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника, який створено на місці аварії через 30 років на площі понад 226 тис га.

«Із самого початку створення заповідника була внесена пропозиція створити не просто біосферний заповідник, а радіаційно-екологічний, якого немає в категоріях природно-заповідного фонду, що призвело до великої проблеми, – зазначив під час виступу кандидат біологічних наук, доцент, заступник директора Ботанічного саду ім. О.В. Фоміна КНУ ім. Тараса Шевченка Віталій Коломійчук. – Адже територія заповідника величезна і неповоротка. Ведуться розмови щодо об’єднання з Білоруським біосферним резерватом. І в цьому плані у білорусів є чому повчитися. Друге. Зараз заповідник упродовж останнього року активно починає розвивати питання еколого-просвітньої роботи. Але для того треба людей туди завести і показати. Куди вони повернуться, і чи повернуться? Тобто уся проблематика відновлення місцевого населення і потім розвитку цих сталих поселень у складі заповідника також актуальна і зараз вона на слуху.

Віталій Коломійчук

Ще до створення заповідника на цих територіях було створено кілька об’єктів природно-заповідного фонду, були розроблені рекомендації науковців НАН України, які пропонували, що треба туди включити великі листяні масиви, луки, природні для басейну Прип’яті та Ужа, місця зростання рідкісних видів рослин, тварин, концентрації прольотних птахів, ті ділянки, які раніше інтенсивно використовувалися у сільському господарстві, які перейшли у стадію перелогів, і радіоактивні гарячі точки. Також були розроблені схожі рекомендації і Чорнобильського наукового центру.

І на цій основі був створений величезний природоохоронний об’єкт. Оскільки зонування виявилося недосконалим, до його розробки долучилися науковці НУБіПУ, заповідника і проектанти. Треба було вирішити ряд проблем, зокрема, і вирішення питань з територіями, які у 2016–17 роках підпали під великомасштабні пожежі. Якщо порівнювати з іншими об’єктами ПЗФ, досить велика частина заповідної зони – до 30%, а якщо залучити ще й зону регульованого використання, то це вже майже 50% охоронюваних територій заповідника.

Разом з тим, є дуже великі наукові здобутки і перспективи, щоб дослідити вплив тваринного компоненту на відновлення лісів. Але для нас дуже дивним стало те, що зараз реалізується проект під егідою WWF, до якого увійшли всі наші лісові заповідники Полісся, разом з тим, не включили туди Чорнобильський радіологічний. Чи бояться цього, чи є інша думка з впровадження цих стратегій розвитку – питання відкрите, але напрацювання у цьому плані є.

Отже, науковцями тут встановлено присутність 23 наземних і 7 водних екосистем. Для цієї території характерне високе біотичне різноманіття. Ще до створення заповідника науковцями тут нараховано 1256 видів судинних рослин – досить велика цифра для Поліського регіону, зокрема, більше 60 видів є рідкісними та зникаючими видами, які охороняються на державному та європейському рівнях. Зона відчуження лежить у межах поліської низовини, для якої характерні зандрові і моренозандрові рівнини, моренні гряди, річкові долини.

Територія заповідника розташована у зоні широколистяних лісів, але через те, що тут переважали льодовикові піщані відгули, торфовища, то тут основні – це дубово-соснові та соснові ліси, зустрічаються також тополево-вербові. Після аварії частина покинутих сільськогосподарських угідь спонтанно заросла, тому лісистість території зараз доходить до 60%. За основними породами тут переважала сосна звичайна, береза, вільха і дуб звичайний. На сьогодні у заповіднику сформувалися соснові бори, на бідних піщаних ґрунтах похідні березняки становлять до 30% лісовкритої площі, дубово-соснові субори та похідні березняки – майже половина площі, сосново-дубові субори 13%, і найбагатші тіньові широколистяні ліси – досить дрібні території у складі заповідника. Велику природоохоронну цінність мають також заплавні дубові ліси – тут відзначена ціла низка рідкісних рослин.

Соснові ліси за своєю природою є пірогенними і тому горять з періодичністю 50–250 років, що є характерним для їх природного режиму. Більша частина природних соснових лісів – згарища на певному етапі сукцесії, але також вони дуже цінні, оскільки зберігають цілу низку рідкісних і зникаючих видів рослин, зокрема, смілка литовська, декілька видів роду сон тощо. Важливими і цінними у заповіднику є пухнасто-березово-соснові, сфагнові болота, з пухівкою, багном, андромедою, а також тополево-вербові ліси, які поширені у заплавах і слугують осередками збереження також цілої низки рослин.

Основні загрози і проблеми – кліматогенні зміни, про які постійно говорять, першопричина всихання соснових лісів, підвищення пожежної небезпеки, поширення адвентивних рослин. За таких змін ґрунтово-гідрологічного режиму змінюються типи рослинних умов.

За умов кліматогенної трансформації лісів значна частина гігрофільних і медофільних видів має тенденцію до зниження життєвості і рясності і поступово відповідно зникає. Із 1200 видів судинних рослин, 758 видів, які входять до синантропної фракції флори, тобто майже половина видів заповідника є бур’янами. Це дуже високий відсоток. Крім того, поширюються і утримуються в поселеннях цілий ряд видів, які також мають тенденцію до подальшого поширення.

Зараз проблемою для заповідника є поширення кількох видів, які ідуть із лісових розсадників територій колишніх лісництв, і цілий ряд нових видів, які раніше не відзначалися. Великою проблемою для заповідника є лісові пожежі. Зафіксовано за невеликий проміжок часу 1566 випадків пожеж, уже у 2019 році близько 50 випадків. Вони пошкоджують і знищують великі площі природних екосистем, і через це є великою проблемою.

Ведуться роботи із удосконалення системи охорони лісів. Необхідно розробити стратегію, і зараз вона розробляється, до цього залучаються науковці НУБіП під керівництвом професора Зібцева. Ще однією проблемою є шкідники та хвороби: поширюються і соснові шовкопряди, і верхівкові короїди. Також велике пошкодження лісів грибковими захворюваннями на значних площах. Це виникає і через створення великих площ монокультур сосни, заборони хімічного обробітку, у свою чергу, це викликає певні ризики і небезпеку пожеж у пошкоджених лісах, радіаційну небезпека під час рубок.

Тобто необхідно проводити подальше дослідження стосовно управління пошкодженими лісами на території заповідника. Безперечно, і лісогосподарська діяльність – лісовідновлення шляхом створення монокультур не приводить до збільшення різноманіття. А пошкодження верхніх шарів ґрунту під час рубок і лісовідновлення великих площ – також певна проблема. Тут слід розробити і запровадити раціональні радіаційно безпечні способи і методи лісовідновлення для створення стійких лісів і врахування заповідності території.

Із 2017 року у заповіднику працює науковий відділ. У 2018 році ЧРБЗ залучився до виконання низки наукових проектів, зібрана велика популяція інтродукованих тварин, є великі цікаві дослідження ратичних і хижих тварин. Тобто заповідник працює».

Секційне засідання у Боярській ЛДС

Боярська лісова дослідна станція, яка прийняла учасників конференції, наступного року відзначає 95 років. Вона є Відокремленим підрозділом НУБіП України. «Але до двох проблем збереження лісів України, які відзначали на конференції, – бурштин та пісок, я б додав третю – нашу станцію, – так почав розмову її керівник, доктор економічних наук, професор Анатолій Карпук. – Вже 10 років очолюю цей підрозділ. І кожного разу, коли міняються голови облдерж­адміністрацій, то вимагають 300–400 гектарів віддати. Тому ведемо війну з владою. Особливо останні 5 років. «Проблемні» гектари, зазвичай, розташовані у напрямку столиці – Буча, Гостомель, Ірпінь».

Анатолій Карпук

Саме з боку столиці наступає основний «головний біль» станції. Оскільки розташоване Боярське лісництво на території міста Київ та Києво-Святошинського і Макарівського адміністративних районів, територія Боярського лісництва піддається значному так званому рекреаційному навантаженню місцевого населення та жителів Києва. Підвищеному режиму рекреації сприяє наявність на території лісництва мальовничих галявин, природних та штучних водойм, місць збирання грибів та ягід. Аби якось зменшити цей тиск, окремі особливо популярні у населення місця – Боярське джерело, Йосипівський став – облаштовані місцями відпочинку, столами, накриттями. І докучає сміття, яким люди намагаються засмітити геть усе, куди ступає їхня нога».

«У 1933 році перші студенти інституту вже проходили практику у нас у Дзвінковому, – продовжив розповідь начальник наукової частини Олександр Мельник. – За весь період роботи близько 2 тисяч стаціонарів тут закладено. На сьогодні маємо 1,2 млн грн бюджетного фінансування. Безпосередні тематики робіт виконуємо ми спільно з інститутом. Крім наукової діяльності, чим ми можемо пишатися, – це наша науково-дослідна лабораторія біотехнології.

І третій, один із основних видів діяльності, – навчання. Того року 620 студентів на базі Дзвінкового проходили практику з травня по вересень. Щодо еколого-просвітницької діяльності, то торік лише через Боярську лісову досліду станцію пройшло майже 850 осіб, з яких 60% дітей від першого класу. Всі просяться на екскурсію, возимо на розсадники, їм цікаво. І ще. Боярська ЛДС повністю бере на себе утримання баз, і покриває всі витрати, стосовно практики студентів».

Науковцями та інженерно-технічними працівниками станції опрацьовано та успішно впроваджується у виробництво більше 50 різних розробок із проблем лісового і сільського господарства та охорони природи. Науково-дослідна лабораторія біотехнології рослин, яку відвідали учасники конференції, створена для вирішення питань, пов’язаних із масовим отриманням високо­якісних рослин із використанням методів культури ізольованих клітин, тканин та органів in vitro, цебто у пробірках.

«Рослини, отримані у нашій лабораторії in vitro здорові, безвірусні і генетично-однорідні, – зазначила завідувачка лабораторії Оксана Чорнобров. – На основі власних біотехнологій ми створили цілу колекцію рослин in vitro. Це не тільки лісотвірні рослини, але й декоративні, призначені для озеленення населених пунктів та житлових приміщень, швидкорослі види деревних рослин для біоенергетики, ягідні види рослин та рідкісні і зникаючі види рослин, занесені до Червоної книги України. Тобто ці рослини можна використовувати не лише для лісовідновлення та лісорозведення, але й для комерційної реалізації у контейнерах, плантаційного вирощування, отримання біомаси тощо – дуже широкий і спеціалізований спектр використання результатів наших біотехнологій».

Оксана Чорнобров розповідає про лабораторію, якою вона завідує, і про створену ними колекцію рослин in vitro

Учасники секційного засідання мали змогу ознайомитись і з діяльністю структурних підрозділів ЛДС та побувати на території науково-дослідних об’єктів, подивилися наукову частину, дослідну станцію, яка є базовою.

Особливу зацікавленість викликала протипожежна охорона лісів, організована на станції.

«Те, що ви бачите зараз, є три таких пожежних станції, – зазначив начальник відділу лісового господарства Роман Сова. – Ми розташовані у Боярці, друга у Дзвінковому, третю ви побачите із спостережної вежі. Усі три станції у нас забезпечені всюдиходами на базі ЗІЛ-131 тримостових, тобто заїжджаємо у будь-які місця лісу. Це не є автомобіль, як у ДСНС, а пристосований до гасіння саме лісових пожеж. Якщо ДСНСівський ЗІЛ бере із собою 2,8 куба води, наш везе на собі 5 кубів. Ми взяли конверсійний ЗІЛ, переробили у спеціально зручний для нас». Він докладно розповів про організацію протипожежної охорони, комп’ютерне оснащення станції, аби вчасно виявити, локалізувати та знешкодити вогонь у лісах.

Роман Сова демонструє роботу системи відеонагляду за лісом та раннього виявлення пожеж

Щодо об’єктів природно-заповідного фонду, особливо цінних та наукових лісів на території Боярського лісництва. Це – Орнітологічний заказник, Парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва, Ходосіївський дуб, генетичні резервати, постійні та тимчасові пробні площі науковців Навчально-наукового інституту лісового і садово-паркового господарства НУБіП України.

Основною лісотвірною породою Боярського лісництва є сосна звичайна, хоча на сході та заході значну частину його території займають дубові деревостани. В пониззях та на заболочених територіях зростають насадження вільхи чорної. Супутніми деревними породами тут є береза звичайна, липа, клен, явір, дуб, акація біла, черешня, черемха, осика.

Секційне засідання конференції завершилося підбиттям підсумків роботи у Дзвінківському навчально-науковому виробничому центрі, де фахівці станції додатково ознайомили учасників із науковими роботами, що проводяться на станції.

Віталій ГОПКАЛО,
фото автора
та Геннадія Кушанова,
“Лісовий і мисливський журнал”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top