Екологічні танці «грантоїдів»

Хто насправді охороняє, а хто завдає шкоди природі?

Уже більше десятка років гіперактивні «захисники природи» формують негативну громадську думку щодо мисливства та мисливського господарства – цілої галузі народного господарства нашої країни.

Те, що наші «зоозахисні» організації, у тому числі, незмінний «чорний месник» Володимир Борейко – керівник КЕКЦу, відверто відпрацьовують гранти міжнародних фондів, вони ніколи не заперечують. Всі їхні проекти, акції протесту, література, статті в соцмережах та закиди доходять іноді до абсурду, суть яких зводиться до одного: «…мисливці винні в усіх гріхах, вони знищують природу, знищили зубра, ведмедя, рись, лося та інших диких тварин… Мисливство треба заборонити…».

Але виникає логічне питання: «А хто ж винен у зменшенні чисельності НЕ мисливських видів диких тварин нашої країни?» На цю тему псевдоекологи воліють мовчати, бо заборонити тут нічого не можна і за це грошей не платять. А поговорити про це варто. От, до прикладу, тетерук. Чомусь його доля «природолюбів» не хвилює. А нас хвилює і ми поговоримо.

Отже, якщо простежити півстолітню динаміку його чисельності, то можна побачити наступне. У 1958 році в Україні заборонили полювання на всі види борової дичини, зокрема, і на тетерука. За даними обліків чисельність цього птаха у 1970 році становила близько 66,5 тисячі особин. У наступні роки популяція тетерука почала зменшуватись. У 1980 році тетерука налічувалося вже 20,8 тисячі, а за обліком 2007 року їх залишилося всього 13,3 тисячі. Мисливствознавці і орнітологи стверджують, що це пов’язано зі змінами біотопів тетерука та антропогенних чинників, зокрема, активної господарської діяльності – знищення боліт, проведення меліорації, інтенсивним тваринництвом тощо. Безперечно, не заперечують фахівці і вплив браконьєрства, але зрозуміло, що дії браконьєрів – епізодичні й не в змозі були завдати такої шкоди цьому птаху. В останні роки тетеруком, мабуть, перестали цікавитися і фахівці, тому що даних про його чисельність у відкритих джерелах знайти не вдається. «Пане Борейку, де Ви? Тетерук – не лось, але теж потребує Вашої допомоги, рятуйте і його…» Хоча, краще не треба, нехай цим займаються справжні науковці і фахівці.

Наведений приклад деградації популяції тетерука, стосується й інших видів диких тварин. Далеко ходити не треба. Згадайте трасу Київ–Житомир. Ще тридцять років тому вздовж дороги тяглись безкраї поля й ліси, в яких мешкали і зайці, і козулі, і олені й лосі, не кажучи про безліч видів птахів. Нині, крім суцільної забудови, нічого не видно.

Недалеко від селища Колонщина якось розгорнули будівництво гідропарку, який повинен був зайняти досить велику територію. Роботи почали, але не закінчили, проте поверхня ландшафту в цьому місці була зруйнована разом із місцями існування дичини. А на що нині перетворилися заболочені заплави річок Козинка і Стугна – колишні місця гніздування водно-болотних птахів?

Якщо заглянути в минуле, то мисливці старшого покоління пам’ятають, якої шкоди природі України і її диким мешканцям завдала Друга світова війна. Різко скоротилася чисельність цінних видів мисливської фауни, серед яких виявилися такі тварини як: благородний олень, дикий кабан, лось тощо. Причиною були не тільки військові дії, а й важкі післявоєнні роки, коли мисливський прес на природу зріс. Заради виживання багато хто схилявся до браконьєрства, а мисливське законодавство виявилося для того часу досить лояльним, і те, що зараз вважається браконьєрством, до такого не належало.

Але вже в 1950-х роках почали відроджуватися мисливські господарства не тільки державної лісової галузі країни, але й громадські організації мисливців. Рядові члени цих організацій брали активну участь у становленні мисливської справи. Вони особисто брали участь у створенні основних фондів мисливських господарств, виконували біотехнічні заходи, охороняли мисливські угіддя від браконьєрів. Вони ж допомагали фахівцям-мисливствознавцям у відлові і переселенні представників дикої фауни. Завдяки такій роботі в Україні відновили популяції фазанів і цей птах став мисливським видом. Така спрямована робота допомогла значно збільшити і чисельність традиційних для нашої території видів копитних тварин, причому вона зросла до такого рівня, що працівники мисливських господарств змушені були в обов’язковому порядку вилучати деякий надлишок тварин з популяцій для збереження рівноваги між їх кількістю і можливістю кормової бази. У той час проводили промисловий відстріл копитних, а їхнє м’ясо доправлялось у торговельну мережу для реалізації. Це те, що ми нині бачимо у розвинених країнах Євросоюзу.

Фахівці – біологи і мисливствознавці – змогли акліматизувати у нас далекосхідного плямистого оленя, який добре прижився в угіддях України. Він зараз відноситься до мисливського виду.

Хтось, крім, звичайно, директора КЕКЦу, може звинуватити мисливців у зникненні якогось виду дикої тварини? Фахівці й науковці з упевненістю скажуть: «Ні!»

Але у нас є «екологи», які цілеспрямовано каламутять воду. І суспільству, абсолютно не знайомому з мисливською справою, далекому від понять екологічної рівноваги, вішають локшину на вуха, закликаючи на боротьбу з мисливцями, відволікаючи людей від більш актуальних проблем у державі (екологічних, економічних, політичних), зароб­ляючи на цьому дивіденди. Вважаю це свого роду ідеологічною та економічною диверсіями, що завдають шкоди нашій державі.

Цей «екологічний» антимисливський рух ніхто не може зупинити, ба більше, його підтримують у Верховній Раді, де з кожним разом з’являються все безглуздіші «екологічні» законопроекти, один із останніх – проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 10386, а іншими словами про повну заборону полювання. У цьому антимисливському проекті йдеться тільки про заборону і ні слова про те, як будуть охоронятись дикі тварини в умовах відсутності мисливського господарства, яке нині займається цим питанням. Зрозуміло, що заборона полювання тягне за собою знищення і мисливського господарства, і скорочення тисяч співробітників – єгерів, мисливствознавців, які займаються охороною і відтворенням популяцій диких тварин. За такі антинародні дії органи держбезпеки мусила б притягнути до відповідальності тих людей, які чинять спробу економічної диверсії в країні.

Вважаю, що антимисливці не такі й бездумні у своїх діях і цілком розуміють, що полювання ніхто не заборонить, бо і їхня годівниця на цьому теж зачиниться, тому і діють нахабно, привертаючи увагу суспільства, потроху шкодять мисливству, але заборонити відразу і повністю мисливство – це не їхня мета, бо жити за щось треба. Не буде Остап Бендер пиляти гілку, на якій сидить, якщо тільки він не знає ще з десяток інших, цілком «легальних» способів заробляння грошей.

Як автор цих рядків, який все життя, весь вільний час присвятив мисливству, маю багаторічний досвід полювання, розуміюся на мисливській культурі, тому з впевненістю можу сказати, що справжній мисливець, який душею розуміє природу, ніколи їй не завдасть шкоди, а буде її вірним слугою і помічником. Згадайте героя одного з віршів Некрасова – діда Мазая, який рятував зайців від повені. Це і є сутність правильного мисливця.

Сподіваюся, що в оновленій Верховній Раді будуть працювати люди з логічним мисленням, які вболівають за майбутнє країни, які не будуть піддаватись популістським впливам псевдонауковців та псевдоекспертів із захисту природи.

А закінчити свої думки хочу обнадійливими словами героя Кіплінга – Мауглі: «Доброго полювання вам, панове!»

Володимир УРСУЛ,
“Лісовий і мисливський журнал”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top