Псевдогуманізм чи геноцид нації

Про легалізацію права на носіння та застосування короткоствольної зброї в Україні.

Однією з перших Петицій до Президента України після Революції гідності, яка набрала більше 25 000 голосів у рекордно короткі терміни, була про те, щоб дозволити цивільному населенню нашої країни законно купувати, носити та застосовувати при необхідності самооборони короткоствольну зброю, тобто пістолет. Однак влада тоді, в черговий раз, проігнорувала волю та бажання простого народу, залишивши цю можливість за привілейованими обранцями. Навіть зброя несмертельної дії – травматична, – доступна обмеженому колу.

З приходом нової влади, на яку покладено безліч надій, ситуація, на жаль, не змінилась.

І найдивніше те, що не тільки влада проти так званого «вільного» продажу зброї, але й значна частина простих людей.

Позиція влади цілком зрозуміла. Українські правителі успадкували від радянських попередників страх перед озброєним народом. МВС прогнозує та боїться сплеску злочинності й переконують у цьому всіх. Але чого бояться пересічні українці, чому не відстоюють право мати можливість самому захистити себе, свою родину, майно?

Чому частина українців проти легалізації короткоствольної зброї

Основна причина, за якою частина наших співгромадян виступає категорично проти зброї у руках цивільних – це боязнь самої зброї. Багато років тому один літній чоловік пояснив мені свій страх і неприйняття зброї тим, що в молодості йому довелося бачити труп людини, яка застрелилася з пістолета. Зброя лежала поруч. Неприємне видовище, а також усвідомлення того, що смерть принесла саме зброя, вплинули на його психіку, викликавши фобію на все життя.

Ще люди бояться зберігати зброю вдома, наприклад, тому, що діти можуть її дістатися (якщо не дотримуватися правил, то звичайно!) і накоїти лиха.

Наступна причина криється у тому, що багато громадян побоюються, що вони або їхні рідні стануть жертвою озброєного злочинця. До речі, вельми поширена фобія – захищати самого себе. Причому вона може зустрічатися у людей різної статі та віку. При вмілому підході таку людину можна переконати, навчити чинити опір усвідомлено, адекватно, без страху і сумнівів. Але на практиці маємо іншу ситуацію – люди отримують таку інформацію, яка лише посилює неприйняття зброї.

Ще одна причина криється, як це не сумно, в самому українському народові. Рівень агресії і нетерпимості один до одного у населення нашої країни надзвичайно високий. Зараз складно сказати, чи було так завжди, або це тенденція останніх років. Факт залишається фактом: у кримінальних хроніках кожен день з’являються повідомлення про побутові розбірки з фатальним кінцем, різанину на вулиці чи то замовні вбивства. Тому вельми поширеною є думка, що наш народ морально ще не готовий до «масового озброєння». І така думка, до речі, поширена навіть серед мисливців. Тобто серед тих, хто вже володіє зброєю.

Олександр ШИДО, журналіст, кореспондент газети «Пульс»

– Олександре, як Ви ставитесь до «легалізації зброї» для населення України?

– Поки в Україні відсутнє законодавство про зброю, його легальне використання з метою того ж самозахисту, неможливо. Нещодавно, нарешті, заговорили про законопроект, який повинен врегулювати всі питання, пов’язані зі зброєю. Знову ж, як саме все «врегулює» майбутній закон, можна тільки здогадуватися. Але було б непогано, якби він дозволив припинити незаконний обіг зброї і в ньому було б чітко прописано, хто і з якою метою може мати короткоствольну зброю.

– Чи вважаєте Ви, що якщо будь-який громадянин України отримає можливість легально придбати пістолет, у нашій країні почнеться різанина?

– На мою думку, якщо буде таке право, то це може призвести до непередбачених наслідків. Тому важливо всі деталі врегулювати на законодавчому рівні. Ну, уявіть, школяр пішов до магазину, купив пістолет і розправився зі своїми кривдниками або ненависним учителем.

– Сьогодні, наприклад у журналістів є можливість купувати травматичну зброю, чи не хотіли б Ви мати справжній пістолет?

– Дійсно, травматична зброя сьогодні дозволена певним категоріям, зокрема, й журналістам. Для когось із них, напевно, в цьому є певний сенс. Недарма ж наша професія у списку одних із найнебезпечніших. Що ж стосується особисто мене, то для себе таку можливість поки не розглядав. Можливо, тому що за своєю натурою пацифіст, та й у своїй повсякденній роботі з прямими погрозами життю майже не стикався. Правда, якщо не брати до уваги один епізод. Але там би і пістолет не допоміг.

Олександр ОЛЕШКО, лейтенант оперативного резерву ЗСУ, голова ГО «Товариство учасників бойових дій» Спас-Україна

– Олександре, як Ви вважаєте, чи потрібна короткоствольна зброя громадянам України?

– Право громадян на самозахист і володіння зброєю – одне з базових демократичних прав. Як казав один з батьків-засновників США Бенджамін Франклін: «Демократія – це можливість домовитись стосовно правил поведінки між добре озброєними джентльменами».

Озброєність громадян – це не лише запобіжник для узурпації влади та тиранії, це одна з категорій, що визначає свободу. Людина, яка не має можливостей (а тим більше права) для захисту власного життя, здоров’я та приватної власності, не може вважатися вільною, бо не лише свобода, а й її існування залежить від волі «третіх осіб», яким вона делегує права і можливості для свого захисту. Чомусь про такі базові світоглядні речі противники зброї в нашій країні і закордоном згадувати не бажають.

І я б не став звужувати тему лише до короткоствольної вогнепальної зброї. Громадяни повинні мати право захищати себе і своїх близьких та використовувати для цього будь-яку зброю, дозволену для цивільного продажу, а вимоги до такої продукції давно відпрацьовані у країнах, що мають відповідне законодавство і ринок цивільної зброї. Якщо злочинці будуть розуміти, що «потенційні жертви» можуть застосувати проти них навіть холодну зброю, ситуація вже буде виглядати зовсім по-іншому.

На мій погляд, абсолютно невиправданою є ситуація, коли вся доступна для громадян зброя продається лише як мисливська. Це просто привід для маніпуляцій. Очевидно, що більшість громадян купує «цивільні версії» штурмових гвинтівок чи помпові рушниці з «тактичним обвісом» зовсім не для полювання. Але правомірність застосування цієї зброї для самозахисту з точки зору закону перебуває під великим питанням. Проблема вже давно назріла і потребує вирішення.

– Чи почнеться стрілянина на вулицях, як це прогнозують представники влади?

– Наша країна зараз, що є цілком зрозумілим в умовах війни, просто переповнена нелегальною зброєю. Як показує практика останнього часу, злочинці мають можливості придбати навіть крупнокаліберні кулемети та гранатомети, а нас намагаються лякати тим, що громадяни зможуть купувати пістолети.

Достатньо поглянути на досвід Молдови, яка ще в 1994 році дозволила громадянам зброю для самозахисту. Всі дослідження показують там зменшення рівня злочинності. Невже українці гірші?

Все це виглядає як недовіра і страх перед власними громадянами. Уряд Молдови ще 25 років тому, усвідомивши небезпеку сусідства з Придністров’ям, надав своїм громадянам права і можливості для самозахисту, а у нас після всіх трагічних подій та за умов винятково низької довіри до правоохоронних органів продовжується демагогія і залякування суспільства.

– З Вашого досвіду, на війні зустрічалися серед бійців мисливці і наскільки відрізнялися їх навички поводження зі зброєю? Тобто чи дійсно володіння зброєю у цивільному житті готує до бойових дій?

– Так, мисливці були і серед бійців мого взводу. І їх культура поводження зі зброєю, стрілецькі навички та вміння приховано пересуватись достатньо сильно виділялись на фоні вмінь та навичок людей, що не стикались у своєму житті зі зброєю та не проходили системний бойовий вишкіл. Мисливці були одними з тих, на кого можна було покластися у виконанні відповідальних та небезпечних завдань. Цінність мисливства, як комплексу практичних навичок, є очевидною для людини, яка стикається з бойовими ситуаціями, навіть враховуючи специфіку військової справи.

У нас в Україні склалася абсолютно незрозуміла ситуація, коли всупереч гіркому досвіду участі у бойових діях недостатньо підготовлених людей, продовжується така собі політика демілітаризації та пацифікації широких мас. Людей «годують» міфами про контрактну армію, яка вирішить усі проблеми та водночас на рівні громадянського суспільства продовжується типова ліволіберальна пропаганда боротьби з насильством, «мовою ненависті», традиційними суспільними цінностями. Будь-який спеціаліст скаже, що Україна не може собі дозволити повноцінну контрактну армію, яка повинна становити не менше 400 тисяч військових для розмірів нашої території та кількості населення. Зменшення витрат на контрактні армії країн-членів – це одна з причин виникнення військових блоків, у тому числі, НАТО. А для таких позаблокових країн, як Україна, давно створена та реалізована в багатьох державах Концепція – невелика професійна армія, плюс сили територіальної оборони, тобто озброєні громадяни-резервісти, які проходять періодичний бойовий вишкіл і готові у випадку загрози стати на захист своєї держави. Тим більше, що у нашого народу є відповідна традиція козаччини, воїна-трударя, що захищає свою землю. На жаль, війна продовжує бути суворою реальністю сучасного світу і нікуди не зникне в найближчій перспективі, тому наша держава начебто повинна бути зацікавлена у посиленні готовності та здатності громадян до її захисту.

Натомість відбуваються постійні спроби відвернутися від військової загрози, апелювати до псевдогуманістичних ідей, від яких вже відмовляються навіть на Заході – це загрожує створенням у населення небезпечної ілюзії, що матиме трагічні наслідки у майбутньому для нас і наших дітей.

Псевдогуманізм та роззброєння

Вище були наведені думки абсолютно різних за родом занять та життєвими позиціями людей. Але тут є спільна думка, що необхідно чітке законодавче врегулювання питання. Без політичної волі досягти цього неможливо. А більшість політиків сьогодні, на жаль, люблять популізм і йдуть на поводу «прогресивної» молоді. Тієї самої, яка відповідає приказці: «Зараз модно виглядати як дроворуб, який не рубає дерева, а кожен день доглядає за собою, щоб сподобатися іншим дроворубам».

За іронією долі саме цей прошарок суспільства намагається на кожному розі кричати про «європейські цінності», про які вони, до речі, мало що знають. І однією з таких «цінностей» є гуманізм. У їхньому розумінні це чомусь відмова від м’яса і, само собою, від полювання. При цьому вони явно не в курсі, що в Європі полювання не тільки існує в більшості країн, а процвітає, захищене законом і всіляко популяризується.

Ви запитаєте, який зв’язок між проблемами з легалізацією короткоствольної зброї, неприйняттям полювання та політиками-популістами? А ось який.

Оскільки в нашій країні основними споживачами зброї і боєприпасів є саме мисливці (спортинг і практична стрільба поки поступаються полюванню в популярності), то заборона полювання може призвести до добровільно-примусового роззброєння сотень тисяч наших громадян. Привід може бути досить безглуздим і в той же час вагомим: «Навіщо вам зброя, якщо ви не полюєте?». І почнуть нас роззброювати в цьому випадку під виглядом боротьби з браконьєрством.

У підсумку можна отримати ситуацію, коли у людей не буде можливості купувати не тільки пістолети, але й мисливську гладкоствольну і нарізну зброю. Беззбройне населення легко поневолити. Адже недарма в давнину зброю заборонялося мати тільки рабам. А в тому, що полювання намагаються поступово заборонити, у розсудливих людей не залишилося жодного сумніву. Це підтверджується постійними заборонами та притисненнями полювання, намірами (за інформацією з неофіційних джерел) закрити полювання на пернату дичину тощо.

Так що, як зараз модно говорити, «думай ТЕ» і боріться за свої права. Заборона полювання, спроби роззброєння, прищеплення псевдогуманізму, популяризація ідеї веганства – все це цілеспрямовані спроби геноциду української нації.

Андрій АБІН,
“Лісовий і мисливський журнал”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top