Ефективність у цифрах

Країни ЄС, як взірець ведення мисливського господарства.

Найкращим показником роботи підприємства або господарства, як відомо, є бухгалтерія –дебіт та кредит, надходження та витрати, рівень зарплат працівників і, нарешті, прибуток. Є прибуток – значить господарство розвивається, воно життєздатне, працює ефективно й у нього є майбутнє. В мисливському господарстві головний показник – це дичина, якщо вона і є гарний господар, то буде і прибуток, і майбутнє.

У країнах Європейського Союзу, на які ми нині тримаємо курс, є чому повчитись і це не тільки традиції та культура, а й засади економіки та політики, які є рушійними силами розвитку цих країн. Це стосується й мисливського господарства, яке, як відомо, у ЄС відіграє значну роль у економіці країни.

Аналізуючи мисливське господарство Євросоюзу, в кожній країні можна знайти свої родзинки в традиціях, у підходах ефективного ведення мисливського господарства, але головне це те, що важливість мисливства та його роль розуміє і влада, і суспільство, а це значно полегшує роботу, в тому числі, щодо вдосконалення законодавства. В Україні справи з мисливством, м’яко кажучи, не дуже. Маємо нерозуміння суспільством того, чим займаються мисливці, їхнього права та впливу на природу, іноді й самі мисливці цього не розуміють. Тому багато чому треба вчитись самим та навчати інших.

Ми підготували для наших читачів невеликий огляд мисливського господарства ЄС та порівняли його з нашим – українським. Маємо надію, що для тих, хто займається мисливським господарством він стане джерелом натхнення та прагнення досягти нових звершень, а для когось він відкриє очі, що мисливці – це не вбивці, а мисливська галузь може відігравати не меншу роль у країні, ніж аграрна.

Отже, як не дивно, але в країнах Євросоюзу мисливські господарства, зазвичай, користуються податковими пільгами або ж не оподатковуються взагалі. Наприклад, мисливське господарство Чехії отримує дотації від міністерства сільського господарства і державних лісів, а також спонсорується виробниками мисливської зброї та спорядження. До речі, перерахування певного відсотка від виробництва зброї та набоїв у фонд на охорону та відтворення диких тварин є звичайна практика як в Європі, так і в США.

Але повернемось до України. Площа наших мисливських угідь у 1,5 рази більша, ніж у Німеччині, у сім разів більша, ніж в Австрії та Чехії, у десять разів – ніж у Словаччині та Угорщині, і в 20 разів більша, ніж у Сербії. А за якістю наші мисливські угіддя нічим їм не поступаються.

У мисливській галузі Німеччини загальний річний товарообіг становить 750 млн євро, а сума інвестицій у розвиток мисливського господарства сягає понад 1,5 млрд євро на рік.

У 2017 р. надходження від ведення мисливського господарства у Словаччині становили – 16 млн, видатки – 15 млн, чистий прибуток – 1 млн євро. Достатньо не поганий показник, порівнюючи з Україною, яка працює у цьому напрямку тільки у мінус. Найбільші надходження словацькі мисливці отримують від мисливського туризму, за продаж дичини мисливцям на власні потреби та спеціалізованим фірмам. А в Угорщині користувачі мисливських угідь, основні надходження (до 80%) отримують від ведення мисливського господарства, членські внески становлять лише 20%.

Багато хто нарікає, мовляв, нині в Україні розвелося більше тисячі користувачів, які не можуть дати толку мисливським угіддям, що потрібен один власник чи, у крайньому випадку, з десяток. Але зарубіжна практика демонструє зворотне. Так кількість користувачів мисливських угідь в Австрії у 10 разів більша, ніж в Україні, в Чехії у п’ять разів, у Словаччині майже в два рази і в 1,5 рази в Угорщині. Порівняно з Україною на одного користувача в Австрії приходиться у 63 рази, а у Чехії у 35 разів менше мисливських угідь.

А тепер пропонуємо коротко познайомитись із особливостями ведення мисливського господарства деяких країн Євросоюзу, їхніми досягненнями і порівняти їх з нашими, українськими.

Австрія

Ця країна має площу мисливських угідь у сім разів меншу за Україну, натомість щорічно там добувають у 144 рази більше оленя, у 50 разів більше козулі та у майже 10 разів більше кабанів.

Австрія інтенсивно використовує цей ресурс і, незважаючи на це, за 120 років поголів’я оленя там збільшилося у 5,6 рази (з 11 тис. до 61,5 тис. голів), а козулі стало майже у 6 разів більше (з 50 тис. до 286 тис. голів). Натомість в Україні і донині добувають оленів у 40 разів, а козулі у 6 разів менше, ніж в Австрії ще 120 років тому.

В Австрії користувачів мисливських угідь у 10 разів більше, ніж в Україні, де на одного користувача припадає у середньому 35 тисяч га мисливських угідь. В Австрії цей показник – 560 га.

Що цікаво, в Австрії угіддя винаймає 12 тис. іноземців.

У мисливському господарстві Австрії працює 20 тисяч фахівців, у нас усього 6 тисяч. В Австрії співвідношення кількості мисливців до працівників мисливського господарства становить 7:1, у нас – 56:1.

Ефективність ведення мисливського господарства за величиною річного надходження коштів в Австрії у 50 разів вища, ніж в Україні і становить 475 млн євро. Більшу частку коштів австрійці отримують від господарської діяльності й членських внесків, а також від реклами. Деякі надходження йдуть від реалізації мисливських сувенірів, відзнак, значків, нормативно-правових актів, з видавництва спеціальних дитячих видань, мисливських часописів тощо.

Значні кошти мисливська галузь спрямовує на заробітну плату та на формування мисливського іміджу – видання часописів, інших інформаційно-рекламних матеріалів, на утримання мисливського музею (7,8% бюджету), на мисливські атрибути і капелу мисливської музики (2,2%), на огороджування лісів (9,7%), на покращення кормових і захисних властивостей мисливських угідь (8,2%), на розвиток собаківництва (2,8%). Серед статей витрати коштів привертає увагу щорічне відрахування у фонд наукових досліджень (1,9%), а також – на проведення зібрань, днів мисливства, семінарів (1,5%), на громадську роботу серед шкільної молоді (1,2%). А тепер порівняйте, скільки коштів на ці заходи витрачають наші господарства? Відповіді ви не знайдете, бо більшість вважає за непотрібне витрачати на це кошти. В результаті маємо відповідне ставлення суспільства до мисливства.

Німеччина

Вивченню досвіду цієї країни варто приділити якнайбільше уваги, бо її рівень ефективності ведення мисливського господарство може бути взірцем, навіть для більшості країн самого Євросоюзу. Отже, маючи площу країни у 357 тис. кв. км, що майже вдвічі менша, ніж в Україні, мисливські угіддя Німеччини становлять 321 тис. кв. км, а це 90% площі країни, в Україні ж цей показник – 77% (400 тис. кв. км), і більшість суспільства вважає, що це багато, а «екологи» роблять все, щоб якомога більше території нашої країни заповісти і заборонити там ведення мисливського господарства.

Разом з цим, частка мисливців відносно населення Німеччини становить всього 0,4% (340 тис. мисливці), що удвічі менше, ніж в Україні (0,8%). Але варто відзначити, що в Німеччині це реально діючі мисливці, а в Україні половина зареєстрованих мисливців – не ходить на полювання, бо частина з них отримала посвідчення мисливця, щоб просто мати дома зброю.

У Нiмеччинi, на відміну від нашої уяви, полювання – не є привілеєм заможних. Серед мисливців найбільше робітників та службовців – 47%, фермерів – 15%, мисливців, які мають свій бізнес – 27%, пенсіонерів – 6% та інші. На одного мисливця приходиться 94 га угідь проти 131 га в Україні.

Маючи меншу площу мисливських угідь, у мисливському господарстві Німеччини зайнято у вісім разів більше фахівців, ніж в Україні. Крім відповідних служб мисливської охорони та поліції, стежити за дотриманням законів про полювання зобов’язаний кожен мисливець, тому порядок там гарантовано, а за браконьєрство передбачена кримінальна відповідальність та позбавлення волі від трьох місяців до п’яти років.

Велике значення приділяється німцями і мисливському собаківництву, як невід’ємній частині мисливства, яке робить полювання якісним, а головне – зберігає традиції та культуру. Там майже у чотири рази більше мисливських собак, ніж в Україні, один собака припадає на трьох мисливців, у нас цей показник 1:12.

За німецькими законами фізична особа не може мати у користуванні більше 1000 га угідь (за виключенням гірської місцевості – 2000 га), але при цьому площа індивідуальної мисливської ділянки не може бути меншою за 75 га, а колективної – 150 га. Також за німецьким законодавством, якщо власник землі не є мисливцем і не веде на ній мисливське господарство, то він зобов’язаний надати угіддя у користування іншому мисливцю чи колективу терміном до 9 років. Угоди на користування колективних мисливських ділянок укладаються після проведення тендеру. Якщо власник землі мисливець і має площу більше 1000 га, наприклад, 1500 га, то він зобов’язаний здати в мисливське користування 500 га. Це передбачено антимонопольним законодавством. У результаті цього незрозумілого для нас користування угіддями, німці добувають більше у 600 разів ланей, у 200 разів сарни, у 185 разів оленів, у 91 раз кабанів, у більше 5 разів фазанів і більше, ніж 2 рази зайців, ніж в Україні.

За кількістю добутих особин сарни на 100 га угідь Німеччина посідає перше місце у Європі – 3 голови, що у 300 разів більше, ніж в Україні. Це вражає, враховуючи те, що чисельність дичини там з кожним роком зростає. Для порівняння, цей показник для Угорщини становить 0,8 голів, 0,6 голів у Польщі, 0,5 – у Словаччині і лише 0,01 в Україні.

Велика щільність дичини у Німеччині призводить й до певних негативних наслідків та витрачання коштів на запобігання. Багаточисельні автобани Німеччини огороджені вольєрною сіткою, щоб тварини не вибігали на дороги і не створювали ДТП. У деяких місцях побудовані спеціальні переходи через траси для тварин. Загальна протяжність захисних парканів уздовж шляхів транспорту дорівнює двом екваторам, тобто близько 80 тисячам кілометрів. Незважаючи на це, у Німеччині щорічно у ДТП за участю диких тварин гине понад 40 людей. Водій, який потрапив у таке ДТП, зобов’язаний викликати поліцію і єгеря. Спроба втекти може коштувати водієві позбавлення водійських прав.

Ведення мисливського господарства за німецьким зразком дозволило б Україні щорічно добувати козулі 2–3 мільйони голів, кабана – 1–1,5 мільйона, оленів – 100–150 тис., лані – 90–120 тис., зайця – 0,7–1 мільйон голів і фазана до 1 мільйона голів. Чи можливо це? Вважаємо так, але для цього потрібно проробити колосальну роботу з удосконалення мисливського законодавства та реформувати мисливську галузь, створити умови для розвитку мисливського господарства та самим господарствам наполегливо працювати не один рік, щоб зробити господарювання ефективним.

Звичайно, не малу роль відіграє і рівень загальної економіки країни та добробут населення, бо якщо мисливці не будуть витрачати кошти на полювання, мисливське господарство не буде розвиватись. Наприклад, у Німеччині загальна сума витрат німецьких мисливців на полювання становить понад 750 млн євро. Ці витрати включають: податок на полювання – 66 млн євро, збір за мисливську ліцензію – 18 млн євро, плата за користування угіддями – 340 млн євро, послуги єгерів – 31 млн євро, утримання собак – 37 млн євро. Також мисливці витрачають значні кошти на зброю, набої, спорядження тощо.

Вартість користування угіддями становить від 7 тис. і до кількох сотень тисяч євро на рік. В угіддях обов’язково повинен працювати професійний єгер.

Щодо щорічних членських внесків, то вони становлять від 50 до 150 євро на рік. Крім витрат на полювання, німецькі мисливці щорічно роблять внески на охорону тварин і мисливських угідь у сумі понад 1 мільярд євро. Мисливці Німеччини проводять більше 70 тис. заходів з охорони довкілля щороку і витрачають на це майже 40 млн євро.

Керівництво мисливським господарством покладене на лісове відомство, а контроль – на мисливські інспекції при окружних і крайових органах виконавчої влади у складі 2–3 осіб при кожному окрузі та краї. При всіх органах мисливського контролю, зокрема, при лісовому відомстві, організовано дорадчі ради, громадські органи, які допомагають в організації мисливського господарства.

Для кожної мисливської ділянки (ревіру) існують науково обґрунтовані норми добування дичини – ліміт і список заходів з біотехнії, на базі яких розробляється так званий Менеджмент-план по кожному окремому виду дичини, за винятком кабана, відстріл якого не регулюється.

Придбати мисливську зброю та полювати у власних угіддях можна тільки маючи діючу ліцензію на полювання. Вартість такої ліцензії залежить від виду, терміну дії та регіону. Зокрема, ліцензія на один рік (Jahresjagdschein) коштує 20–80 євро, а на три роки – 60–200 євро. Добова ліцензія на полювання, яка діє впродовж чотирнадцяти днів (Tagesjagdschein), обійдеться від 10 до 77 євро. Річна ліцензія на полювання для молоді (Jugendjagdschein) – дешевша і коштує 10–50 євро. Соколятникам річна ліцензія для полювання з ловчими птахами (Falknerjahresjagdschein) обходиться у 10–80 євро. А от іноземцям прийдеться розкошелитись, для них ліцензія (Auslanderjagdschein) коштуватиме від 10 до 150 євро – добова і 25–205 євро – річна. Іноземці та місцеві мисливці, що полюють в чужих угіддях (звісно з дозволом і запрошенням від власника угідь) окремо оплачують вартість добутої дичини – трофея та м’яса.

Обов’язковою для кожного мисливця у Німеччині є наявність страховки на суму 500 тис. євро у разі заподіяння шкоди здоров’ю і на 50 тис. євро у разі матеріальних збитків.

Німецька громадськість, на відміну від української, підтримує мисливців і вважає, що вони роблять дуже багато задля збереження довкілля та його диких мешканців. Понад 80% німців переконані, що полювання необхідне для регулювання популяцій диких тварин i запобігання нанесенню шкоди дичиною у лісах i на полях, а 90% впевнені, що мисливці, підгодовуючи диких тварин, рятують їх від загибелі взимку. На відміну від України, німецька мисливська громада витрачає на свій імідж багато сил та коштів. Мисливці Німеччини організовують курси, навчальні класи, екскурсії та фестивалі для дітей та молоді, видають просвітницьку літературу, залучають до мисливського життя громадськість.

У середньому, кожен німецький мисливець витрачає понад 4 тис. євро на рік на своє захоплення полюванням. З яких 1500 євро – користування угіддями, 900 євро – на транспорт, 500 євро – на бiотехнiю, 400 євро йде на зброю та набої, 300 євро – на екіпірування, 270 євро – на збитки, заподіяні дичиною (потравами) i 180 євро на рік – на утримання собаки.

Загальний, річний товаро­обіг мисливської галузі становить 750 млн євро, а сума інвестицій у розвиток мисливського господарства сягає 1,6 млрд євро на рік. Це колосальні кошти для української економіки, враховуючи, що у нас у мисливське господарство вкладається близько 7–8 млн євро на рік, а надходження від мисливства i ще менше – 3–4 млн євро, принаймні це офіційні дані Держстатистики.

Угорщина

Ця країна у 6,5 рази менша за Україну, але разом з цим площа мисливських угідь у нас у 4,5 рази менша. Пересічно – 6,6 тис. га угідь припадає на одного користувача, в Україні ж у 5 разів більше (35 тисяч га). Мінімальна площа, що надається у користування угорцям, становить – 3000 га. Винятком є окреме державне лісомисливське господарство в якого в підпорядкуванні 103 тис. га мисливських угідь. Всі угіддя надаються у користування на 10 років. Користування мисливськими угіддями, як у більшості країн ЄС – платне, але за домовленістю із землекористувачем і становить у середньому – 0,5–1 євро за га. Іноді користувачі домовляються про безоплатне користування або компенсують свою діяльність дичиною.

Законом передбачено покарання за несумлінне виконання вимог щодо ведення мисливського господарства, за його порушення користувач може бути оштрафований державою на суму від 3 до 300 тис. євро.

Основні надходження користувачі мисливських угідь отримують від ведення мисливського господарства – до 95%, а членські внески становлять лише 5–20%. В Угорщині розповсюджене трофейне полювання, тому до 80–100% прибутків мисливські господарства отримують саме за рахунок такого полювання. Особливо популярне полювання на самців козулі європейської.

Кількість користувачів мисливських угідь в Угорщині становить 1400, що в 1,3 рази більше, ніж в Україні (1113). Мисливців налічується 58 тис. – це у шість разів менше, ніж у нас, і кількість єгерів у два рази менше, але ж при цьому площа угідь у 6,5 рази більша.

Що важливо, то це те, що єгерська служба має статус поліцейських, і обліковуються вони в поліції. Єгер має посвідчення і жетон «єгерська служба», засоби зв’язку, кийок, кайданки та табельну зброю – пістолет. Єгер має право зупиняти і оглядати автомобіль з метою виявлення незаконно добутої дичини. Права та повноваження поліції дають змогу єгерям ефективно боротися з браконьєрами, чого не можна сказати про нас.

Штрафи за незаконне добування дичини від 100 до 500 євро, а за трофейну дичину від 500 до 5000 євро.

Кожен єгер забезпечується автомобілем і пальним, а площа обходу кожного єгеря не перевищує 3 тис. га польових і 0,5 тис. га лісових угідь.

Угорці достатньо ефективно ведуть мисливське господарство і це видно по показниках їхньої чисельності і добування. Чисельність оленя європейського становить 101 тис. голів, яка у 8 разів більша за українську, а його добування у 55 тис. голів переважає добування цього копитного нашими мисливцями у 188 разів. За останні 50 років чисельність оленя збільшилася в Угорщині у шість разів, а добування у 15 разів. І уявіть собі, без будь-яких заборон чи обмежень полювання.

Чисельність лані нині угорці нараховують близько 35 тис. голів, що у 27 разів, а добування (14,3 тис. голів) у 359 разів більші, ніж в Україні (1286 і 40 голів відповідно). За 50 років ланів в Угорщині збільшилось у 39 разів, а добування у 144 рази.

Кабан в Угорщині вважається шкідником і не дуже популярним видом серед мисливців, тому у прямому сенсі їх зобов’язують добувати цього звіра, регулювати його чисельність задля зменшення сільськогосподарських потрав і компенсації втрат фермерам. Поголів’я кабана тут становить 103 тис. голів, це у 2,4 рази більше, ніж у нас. Добувають на рік близько 143 тис. голів, а це у 28 разів більше, ніж в Україні. Незважаючи на це, за останні 50 років чисельність кабана в Угорщині збільшилась у 12 разів, а добування – у 37 разів.

Зрозуміло, що за іншими видами дичини спостерігається така ж тенденція і Україна за статистикою пасе задніх. Але щоб склалась повна картина цього «зоопарку», продовжимо наводити цифри. Козулі в Угорщині 362 тис. голів, добувають вони 114 тис. голів, це відповідно у 2,4 та 15 разів більше, ніж в Україні. За пів століття цього копитного збільшилось у п’ять , а добування у 30 разів.

Муфлона (12 тис. голів) у 15 разів більше, ніж у нас, а добувається у 132 рази більші. Чисельність зайця в Україні теж менша, ніж в Угорщині майже у три, а добування в 1,7 рази. Хоча за останні роки чисельність зайця в Угорщині, як і в Україні, зменшилася.

Натомість фазан розвивається, нині його в Угорщині нараховується 582 тис. голів, а це майже у два рази більше, ніж у нас, добувають угорці його ще більше, ніж ми – у 10 разів.

А от куріпки сірої в Угорщині (14,1 тис. голів) у 48 разів менше, ніж в Україні, й добувають її вони у 11 разів менше.

Зі шкідниками мисливського господарства угорці ведуть справжню війну. Лиса добувають щорічно 70 тис. голів. За кожного відстріляного лиса єгер отримує додаткову винагороду у 8 євро, а за кожну відстріляну ворону, сороку або сойку – три євро. Зважаючи на це, угорські мисливці щороку добувають 4–7 тис. голів бродячих собак та 6–9 тис. котів, а також 20–23 тис. ворон, 32–40 тис. сорок та 15–16 тис. сойок.

Цифри – вперта річ, вони говорять самі за себе, вони говорять про те, що Україні є куди рухатись і над чим працювати. Це повинні зрозуміти всі: і суспільство, і влада, і мисливські господарства, і самі мисливці. Багато над чим необхідно працювати, але результату можна буде досягнути, якщо буде розуміння, підтримка і спільна допомога.

В наступному номері нашого часопису ми продовжимо вас знайомити зі статистикою мисливського господарства інших країн ЄС. Це буде не менш цікаво та корисно.

Іван ДЕЛЕГАН (молодший),
“Лісовий і мисливський журнал”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top