Сила первинного колективу

Про проблеми та перспективи мисливства в Україні.

Надання фінансової свободи та юридичного статусу користувача угідь, мисливським колективам – дасть поштовх до розвитку мисливського господарства.

Колектив мисливців із села Черниші

Для багатьох прибічників Діани, справжнім святом, пов’язаним з їх захопленням, є день відкриття полювання на пернату водоплавну дичину. Саме цей день колись був початком мисливського сезону, що тривав півроку. Він закінчувався у лютому, коли залишалося дозволеним тільки полювання на лисицю. Традиції, а це відомо усім, досить стійка річ. Незважаючи на те, що в наші дні з 1-го травня можна брати участь в індивідуальному полюванні на рогачів копитного звіра, з липня відстрілювати самців дикого кабана, саме відкриття полювання на пернату водоплавну дичину продовжує залишатися справжнім святом. Цей день знаменує для нас входження у довгоочікуваний усіма мисливцями час, коли з однодумцями по захопленню, узявши в руки рушниці, можна вийти в поля, щоб добути свій заповітний трофей.

Я, як мисливець, ні в чому не відрізняюся від більшості моїх колег по захопленню, тому щороку, впродовж сорока п’яти років, з нетерпінням чекаю на цей день. Місце, де мені цього року належало почати черговий мисливський сезон, було визначене заздалегідь, це угіддя колективу сільських мисливців біля села Черниші, що в Канівському районі Черкаської області. Я із задоволенням прийняв запрошення зустріти разом наше загальне свято.

Пріоритетними видами мисливської фауни в їх суходільних угіддях є кабани і косулі, а водойми і болота – швидше виняток. Водоплавної дичини у них мало, тому день відкриття, який випав цього року на 13 серпня, не обіцяв великих трофеїв. Але для місцевих мисливців, для яких полювання стало невід’ємною часткою життя, це день обов’язкових загальних зборів колективу, коли планується увесь майбутній сезон, намічається уся подальша робота, обговорюються насущні питання, пов’язані з полюванням як на місцевому рівні, так і по країні в цілому.

Вже позаду ускладнений (завдяки польовій дорозі, що розкиснула після грози) під’їзд до місця полювання. Незмінний ритуал виписування головою місцевого колективу В. Власенком карток відстрілу пернатої дичини багато часу не відняв. Невеликий колектив зайняв місця в яру навколо болота, яке обмежується з двох протилежних боків посадками, а з двох інших – греблею і досить крутим схилом. Рівень води у цьому невеличкому болоті, розташованому нижче греблі ставу, підтримується бобровою сім’єю, чию хатку видно серед водної рослинності. Саме тут і влаштовують свої гнізда одна або дві пари крижнів, спокій яких, як дбайливі хазяї, місцеві мисливці бережуть до початку сезону.

У такому полюванні кожен прагне зайняти місце так, щоб не створювати незручностей сусідам, і щоби ніхто не заважав самому мисливцеві в його діях. Сівши у високій траві на краю болота, я завмер в очікуванні можливості виконати свій постріл по дичині.

Перша пара качок, піднята з болота молодими мисливцями, пролетіла від мене позадосяжністю пострілу. Але я зміг собі уявити почуття цих хлопців у той момент, адже вони заздалегідь готувалися до нього, про що мені розповідав аксакал цього колективу, що стояв у витоків його створення В. Побигай. Адже ще ранньої весни в цьому болоті були встановлені штучні гнізда, платформи яких підняті над водою на висоту, що виключає можливість підібратися лисиці або єнотоподібному собаці до качиного гнізда.

Але хіба тільки штучними гніздами місцеві мисливці займаються у своїх угіддях? Вони приділяють увагу усім диким підо­пічним, намагаючись притягнути їх до своїх місць. Мисливці прекрасно розуміють, що успіх у полі це не лише вдалий постріл і отримання від процесу полювання свого трофея. Передусім, це робота упродовж усього року, що створює сприятливі умови для комфортного існування представників мисливських видів фауни у місцях, визначених, як мисливські угіддя колективу. Сюди входять і біотехнічні заходи (заготівля кормів, облаштування підкормових майданчиків і годівниць та солонців). Стежать вони за порядком на своїй території, забезпечуючи спокій диким тваринам поза сезону полювання, ведуть боротьбу з браконьєрами різного напрямку, одним словом – охороняють. Мені можуть не повірити, скажуть, хто зараз витрачає час на таке? Але все, тільки що наведене, повною мірою присутнє у роботі колективу мисливців села Черниші, і я неод­норазово був свідком цієї роботи. Така копітка турбота дає свої позитивні результати, «місцевий мисливський клуб» (як я для себе називаю цей колектив) реалізує в сезон декілька ліцензій на копитних, кількість яких визначається результатами таксації, що проводиться щорічно в їх угіддях.

Якщо таким колективам, як цей, надати фінансово-економічну свободу, юридично закріпити за ними угіддя, багато що змінилося б і в українському полюванні. Деякі напрацювання в нашій країні в цьому напрямку вже є. Одним з прикладів тому може бути ВТ «Поліське товариство мисливців і рибалок» у Брусилівському районі Житомирської області. Є й інші подібні господарства, які ведуть успішну госпрозрахункову діяльність, збільшуючи популяції мисливської фауни, підтримуючи при цьому розумну щільність видів різної дичини у своїх угіддях. Такі господарства наочно демонструють неправильний шлях централізації влади, по якому ще за радянських часів партійне керівництво України направило УТМР. Цими неправильними діями більше тридцяти років тому усі районні ради цієї громадської організації були змушені ліквідувати свої розрахункові рахунки, тобто позбавили самостійної фінансової діяльності місцеві осередки УТМР. Що поставило їх у ще більшу залежність від центральної Республіканської Ради УТМР. Здається, це і стало початком поступового занепаду найчисленнішого Товариства мисливців в України.

Мимоволі до мене завітали думки, про те, як живуть мисливці у найближчих наших зарубіжних сусідів. Колись мав можливість ознайомитися з підшивкою журналу «Lowec polski» сорокарічної давнини. Створений в 1923 році Польський Мисливський Союз, контролює роботу мисливського господарства країни і дотримання законодавства. Він об’єднує більше п’яти тисяч мисливських територій, з яких тільки 240 є державними. Інші належать клубам мисливців, які незалежно ведуть свою роботу, що стосується усіх сторін його життя (економічного і організаційного у тому числі). Тільки подумайте, наскільки велика різниця у кількості державних мисливських господарств і господарств іншої власності. Такий стан у мисливських справах Польщі впливає позитивно на кількість диких тварин на теренах держави, і нашим мисливцям можна тільки помріяти про таку щільність дичини в угіддях, як у поляків.

Сорок років тому для нас був дивовижним такий факт. У колишній ГДР упродовж усього мисливського сезону без особливих дозволів на те можна було відстрілювати підсвинків. Тільки підсвинків, не зачіпаючи репродуктивну групу популяції диких свиней. Це було викликано стримуванням стрімкого розвитку популяції, щоб утримувати оптимальну кількість тварин на певній площі угідь, тим самим зменшуючи збиток сільськогосподарським посівам, який можуть їм завдати ці тварини.

Мій батько, кадровий офіцер, перед звільненням з лав Радянської Армії у кінці своєї служби в колишній ГДР обіймав посаду коменданта міста Штральзунда, що на півночі країни в Померанії. Колективу військових мисливців радянської комендатури були виділені угіддя в районі міста Прон. У серпні 1963 року з тих місць приїхав у комендатуру голова сільського кооперативу з проханням про допомогу. На поля дозріваючої картоплі повадилася сім’я диких кабанів, щоб уникнути втрат урожаю, він просив виїхати на полювання, яке допоможе на якийсь час відвадити непрошених гостей від картопляної плантації. Четверо мисливців тоді, сховавшись у вечірніх сутінках засідками, змогли зупинити трьох кабанів, і на декілька днів, до початку викопування картоплі, звірі городину не чіпали.

Схожа система ведення мисливської галузі характерна для багатьох наших західних сусідів. Про це багато розповідалося на сторінках нашого часопису. Добре б переймати у них позитивний досвід, організацію структури галузі, у тому числі, і впроваджувати його у себе.

Як колишньому членові Товариства військових мисливців, гірко усвідомлювати, що ТВМР України перебуває в ще більшому занепаді, ніж УТМР. Провиною в цьому частково є шлях фактичного знищення Збройних Сил України. Але головною серед них залишаються неправомірні дії (а може, і якась особиста зацікавленість) голови ЦР ТВМР Миколи Гуріна, що не врахував у своїй діяльності запитів і бажань членів громадської організації, не виправдав довіри тих, хто обрав його на цю посаду, тобто колег мисливців. Позбавивши військових мисливців Київської області приписних господарств (пороздававши їх комерсантам і олігархам), він тим самим благословив відтік мисливців з ТВМР, поставивши цю громадську організацію на межу існування.

Але все ж таки деякі дії в реорганізації і покращенні роботи мисливської галузі країни роб­ляться. Група народних депутатів у складі: В.П. Яницького, І.П. Рибалки, Б.В. Дубневича, О.В. Дехтярука, П.В. Дзюблика подала на розгляд Верховної Ради проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України про мисливське господарство і полювання», до яких відносяться: Кодекс України про адміністративні правопорушення; Кримінальний кодекс України; Закон України «Про тваринний світ»; Закон України «Про захист тварин від жорстокого поводження»; Закон України «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності»; Декрет Кабінету Міністрів України «Про державне мито». У запропонованих змінах, поза сумнівом, піднімаються, зокрема, необхідні, насущні й наболілі питання, що вимагають невідкладного вирішення. Але, як на мій особистий погляд, більша частина цих змін торкається лінгвістики, впорядкування фразеології і інших не основоположних напрямків. Серйозних пропозицій з перебудови мисливської галузі нашої країни вони у собі не містять. Що мені нагадує усунення недоліків ліжка, пов’язаних із скрипом його каркаса і незручностями матраца, за допомогою заміни тільки одного старого простирадла на нове.

Але мої сумні думки відійшли убік, коли у сутінках, зібравшись групою, мисливці повертались до табору. Обмін враженнями, жарти, незмінні трофеї в руках, а головне, оптимістичний настрій колективу відносно перспектив майбутнього сезону, плани наступного дня, вселили і в мене надію, що народне полювання в Україні розвиватиметься в кращому напрямку, воно знайде свій правильний шлях за допомогою таких людей, які оточували мене у той момент. Слава справжнім шанувальникам культу Діани, які є дійсними захисниками нашої природи і її представників – диких тварин.

Володимир УРСУЛ,
“Лісовий і мисливський журнал”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top