Відроджений спокій

Упродовж двох років на землях Чорнобильської зони відчуження працює нова природоохоронна структура.

Від Заказника Чорнобильського спеціального (серпень 2007) до Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника – такий тернистий шлях створення найунікальнішої заповідної території планети. Впродовж 30 років після аварії наукові та урядові «списи» ламалися через панічний страх людини перед радіацією, та й через розбіжності поглядів науковців. У них переважав технічний аспект. Нівелювався біотичний аспект території, яка впливає не лише на клімат країни, а й Європи в цілому. Де-факто: 26 квітня 2016 року Указом Президента України на території Державного агентства з управління зоною відчуження понад 226 тисяч гектарів було оголошено заповідником. Тобто надано можливість фахівцям досліджувати не лише наслідки впливу радіації, а й спостерігати за самовідновленням природної місцини без втручання людей.

«За рік, який ми фактично працюємо з часу реєстрації підприємства, маємо невеликий колектив, чотири офіси і напрацьовану невелику наукову базу, – розповідає виконуючий обов’язки директора Чорнобильського заповідника Тарас Мельничук. – Провели тендери і зараз закупили техніку. У перспективі плануємо збільшити кількість персоналу до 600 осіб».

З 2017 року активно формується служба охорони Заповідника, розвивається науковий та інформаційно-просвітницький напрямки. Через велику кількість досліджень та експедицій, що тут проводяться, ЧРЕБЗ часто називають «лабораторією під відкритим небом». Крім цього, Заповідник за два роки став повноправним партнером та учасником кількох міжнародних проектів: ГЕФ-ЮНЕП «Посилення, збереження і управління запасами вуглецю і біорізноманіття у Чорнобильській зоні відчуження», японської державної програми SATREPS «Поліпшення радіаційного конт­ролю навколишнього середовища і законодавчої бази в Україні для екологічної реабілітації радіоактивно забруднених територій» та проекту iCLEAR «Вивчення наслідків тривалого забруднення після Чорнобильської катастрофи, розробка нової стратегії розвитку Зони відчуження».

Час на території Чорнобильського заповідника розділився на «до аварії» та «після». Якщо до аварії та відселення людей територія Зони вважалася одним із найінтенсивніше освоєних регіонів Українського Полісся, то після евакуації та згортання господарської діяльності довкілля почало відновлюватися. І за три десятки років колишні сільгосп­угіддя перетворилися на ліси, на покинутих меліоративних каналах утворилися болота, а колишні села та містечка поступово зруйнувалися. Через відсутність людини 90 відсотків території полегшено зітхнули і перетворилися на справжній рай для тварин та рослин.

«Природа довела, що без так званої турботи людини, здатна відновитися навіть після такого лиха, як вибух реактора, – зазначає Тарас Мельничук. – Фон упав на два-три порядки. Наслідки впливу на рослинний і тваринний світ, звичайно, є, але вони компенсуються біологічними та екологічними механізмами. Живі істоти, слабкі від народження чи з генетичними вадами, як і всюди в природі, помирають у перші ж дні. Природний відбір відбувається незалежно від впливу радіації. А фейки про двоголових сомів та зграї слоноподібних вовків у лісових нетрях, які періодично з’являються у ЗМІ, на жаль, не відлякують численних сталкерів та екстремалів. Саме тому, ми і будуємо інформаційну політику таким чином, щоб дати максимально достовірну інформацію про те, що сьогодні відбувається в Заповіднику».

А флора та фауна у зоні насправді збагатіла! За даними вчених, тут виявлено понад дві сотні видів птахів, з яких доведено гніздування 178-ми. З них червонокнижних – 31. Тварин – до 70 видів. Зафіксовано 1228 видів вищих судинних рослин. Із них 61 вид – червонокнижні.

«Природа не самовідновлюється, а адаптується, – поправляє кандидат біологічних наук, завідувачка відділу наукових досліджень та міжнародного співробітництва Київського зоопарку, яка з 2003 року у рамках міжнародних наукових проектів досліджує у Зоні екологію великих хижаків, Марина Шквиря. – Інше питання: чи нам сподобається результат. Приміром, щоб зупинити заростання території, запустили сюди великих копитних тварин – коня Пржевальського. Зараз, унаслідок цього невдалого експерименту, маємо штучно створену резервну популяцію цього виду. Вовки теж є, але кількість їх практично така ж, як і у 60-х роках. Міфи про зростання їх чисельності – виправдання браконьєрства і інтенсивності полювання».

Отже, крім коня, з великих тварин у заповіднику мешкають вовки, рись, олень, козуля, лось. Із Білоруської частини – з Поліського радіаційно-екологічного заповідника – зайшли зубри та ведмідь, якого після Першої світової війни повністю винищили у Поліссі.

«Кількість коней Пржевальського коливається до сотні, – продовжує керівник відділу екології флори та фауни Чорнобильського заповідника Денис Вишневський. – 7 зграй вовків, 59 видів риб, переважно озерного типу. Оскільки меліоративні канали перетворилися на озера, болота або просто висохли. На жаль, слабо вивчені у нас комахи. У цьому плані ще будемо розширюватися».

Реєструємо нові види кажанів. Переважно через те, що людина почала детальніше їх досліджувати. Крім того, внаслідок зміни ландшафту, почав змінюватися і видовий склад тваринного світу. Скажімо, пішли люди – зник білий лелека, натомість через велику кількість старого лісу з’явився червонокнижний чорний лелека.

Загалом, про Зону, як рай для тварин, з подання мас-медіа прийнятно говорити саме про білоруську частину – там немає стратегічних об’єктів, шляхів тощо. В Україні це стосується більше північно-західної частини краю. Південна та східна частина – бетонні дороги, туристи, персонал, що обслуговує об’єкти Зони відчуження…

Спостерігаючи відновлення довкілля Зони, цілком закономірно постає питання: а чи можливо повернути хоча б частину території для проживання людей? Приміром, влада Японії з квітня цього року дозволила жителям Зони відчуження поблизу постраждалої від цунамі АЕС «Фукусіма-1» повернутися в свої будинки в районі Міякодзі.

«Підходи в Японії та у нас різняться між собою, – пояснює Тарас Мельничук. – Коли сталася аварія на ЧАЕС, ми окреслили Зону, тут радіація, виселили людей, обнесли дротом й край! У Японії дуже просто, без масового відселення, головне – дати інформацію людям. А люди вже вирішують що їм робити. Проте японцям треба віддати належне у тому, що вони докладно вивчають ситуацію з радіацією і наслідками самої аварії. Тому і зацікавилися співробітництвом із заповідником.

ЧРЕБЗ включено до програми українсько-японських досліджень SATREPS, де вітчизняні фахівці спостерігатимуть за дикими мишоподібними гризунами. У перспективі – співпраця з Українським науково-дослідним інститутом сільськогосподарської радіології (структурний підрозділ Національного університету біоресурсів та природокористування) та Інститутом ядерних досліджень НАН.

І ще. Оскільки більшу частину Чорнобильської зони займають ліси, аби наводити у них лад, на території функціонує державне спеціалізоване підприємство «Північна Пуща», а це – 7 лісництв! Проте у нього відсутні права володіння і користування земельними ділянками. Оскільки де-юре право на землю з 2016 року належить заповіднику. З моменту отримання заповідником державного акта на право постійного користування землею, «Південна Пуща» втратить право постійного користувача лісу у межах Зони. Аби його діяльність залишилася у межах правового поля, зараз ведуться підготовчі роботи, щоб воно органічно влилося у загальну структуру заповідника.

У майбутньому ЧРЕБЗ готується стати фундаментом для реалізації найамбітніших проектів, зокрема, створення транскордонного біосферного резервату. Тобто об’єднати Чорнобильський (227 тисяч га), Древлянський (31 тисяч га) та Поліський (216 тисяч га) з боку Білорусі. Такий резерват (474 тисячі га!) може стати найунікальнішим у світі, оскільки створений на територіях найбільшої в історії людства аварії «мирного атома».

Віталій ГОПКАЛО,
фото Євгена ВОРОБЙОВА
та Станіслава ГУМЕНЮКА,
Газета “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top