Біоенергетика і подолання енергозалежності

Державне регулювання необхідне.

Загрози, які несуть глобальне потепління, зменшення викопних ресурсів та енергетична залежність, змушують країни ЄС змінювати структуру енергетичного сектору. З цією метою були розроблені та реалізуються плани та стратегії щодо скорочення загального енергоспоживання за рахунок впровадження енергоефективних технологій та заміщення традиційних енергоносіїв відновлюваними джерелами енергії (ВДЕ).

Енергозалежна Європа

За оцінками Єврокомісії, середній показник імпортозалежності країн-членів ЄС у паливних ресурсах перевищує 50%. Як прогнозує Міжнародне енергетичне агентство (ІЕА), до 2030 року потреба в енергоресурсах щорічно зростатиме в середньому на 1,7% і досягне 15,3 млрд т нафтового еквіваленту (н. е.). Нагадаємо, за класифікацією ІЕА 1 т н.е. становить 41,868 ГДж або 11,63 МВт/год. Вуглеводні види енергоносіїв залишаються головним джерелом енергії для країн ЄС. Попри це, в окремих країнах має місце зниження енергоспоживання вуглеводнів, а лідирують у цьому показнику країни Прибалтики. В ЄС намагаються всіляко знижувати енергозалежність від експортерів енергоносіїв, зокрема, і шляхом використання альтернативних джерел енергії, а також знизити її споживання в цілому. Попри це, за даними звіту Eurostat «Energy from renewable sources» поки що залежність від імпорту органічних енергоносіїв має тенденцію до збільшення.

Слід відзначити, що імпортозалежність країн ЄС в енергоносіях є різною як щодо обсягу, так і виду палива. Так, деякі країни є повністю залежними від його імпорту (Мальта, Кіпр), у інших (Іспанія, Португалія, Італія) доля імпорту становить від 80% до 90%. Між тим, окремі країни ЄС за останні чверть століття значно наростили свою залежність від імпорту вуглеводів, наприклад, Польща – з 1% до 32%, Чехія – з 17% до 47%. Найбільш енергетично незалежними на сьогодні є Франція, яка отримує 75% енергії від АЕС та Великобританія, яка має власні родовища нафти та газу, розташовані у Північному морі, що забезпечують близько 70% внутрішнього попиту.

Стратегії та довгострокові програми ЄС щодо досягнення його країнами-членами енергетичної безпеки передбачають поступовий перехід на низьковуглецеві технології, розвиток ВДЕ, створення впровадження інноваційних технологій для підвищення енергоефективності, енергозбереження як у промисловості, так і в приватному секторі. В результаті, ці заходи повинні суттєво знизити рівень залежності від імпорту в ЄС нафти та газу.

За оцінкою ІЕА, біоенергетика, відповідно до Паризької Угоди, як одна із складових ВДЕ, є високо­ефективним і перспективним видом енергетичного забезпечення, яка, крім того, є ще й нешкідливою для навколишнього середовища.

ВДЕ проти викопних

За останні 10 років темпи виробництва та споживання ВДЕ в ЄС значно зросли. Великою мірою це зумовлено обов’язковим для країн-членів виконанням Енергетичної Стратегії ЄС до 2020 року. Нагадаємо, вона передбачає збільшення частки ВДЕ в кінцевому споживанні до 20%. Слід відзначити, що більшість країн-членів ЄС мають шанси досягти цього показника, однак деяким із них потрібно буде докласти додаткових зусиль для виконання своїх зобов’язань щодо частки ВДЕ.

За даними Eurostat (станом на серпень 2019 року) вже 17 країн ЄС перевищили запланований показник у 20%. При цьому в середньому по ЄС частка ВДЕ становить 17,5%.

Згідно з даними Eurostat, деревна біомаса стає одним із основних ВДЕ в ЄС. В якості біопалива біомаса широко використовується для виробництва теплової енергії – на сьогодні з неї виробляють понад 15% загального обсягу теплової енергії. Між тим, низка країн вже значно випередили загальноєвропейські показники.

На деревину та деревні відходи в ЄС припадає майже 50% у загальному обсязі поновлюваної енергії та близько 70% – в обсязі біоенергії, що споживається. Результати експертних оцінок і прогнозних показників розвитку європейського лісового сектору на період 2010–2030 рр. показали, що обсяг використання деревної біомаси для біоенергетики до 2030 року може збільшитися майже вдвічі – з 435 млн куб. м у 2010 році до 860 млн куб. м у 2030 році.

Для одержання теплової енергії в ЄС використовуються переважно тверді види біопалива: пелети, гранули, тріска тощо. Втім, у різних європейських країнах ситуація щодо виробництва теплової енергії досить різна. До прикладу, у Швеції, Фінляндії та Австрії більшу частку теплоенергії виробляють ТЕС, що працюють на біомасі, тоді як ТЕС на твердих побутових відходах, виробляють значно менші обсяги енергії. А у Данії, Нідерландах ТЕЦ на біомасі та на твердих побутових відходах виробляють майже однаковий обсяг теплоенергії.

Згідно з прогнозом Єврокомісії, наведеним у Дорожній карті з розвитку ВДЕ, у 2020 р. у країнах ЄС з ВДЕ буде вироблено 120 млн т н.е. теплової енергії, що становитиме близько 18% загального обсягу виробництва. З них майже 75% – з біомаси, а решта, приблизно порівну, – з геотермальної енергії (із застосуванням теплових насосів) та сонячної енергії (із застосуванням теплових колекторів).

Україна: реалізувати потенціал

За даними фахівців енергетичної галузі, сьогодні енергомісткість ВВП України вдвічі перевищує середньосвітовий показник та втричі – середньоєвропейський. В першу чергу, це зумовлено низькою ефективністю використання паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР) у технологічних процесах, незадовільним станом інфраструктури, суттєвими втратами під час перетворення, передавання та розподілення енергії, а також із недостатньою ефективністю природоохоронних засобів. Додатковим чинником, що лише підвищує рівень залежності (більше 50%) України від країн-експортерів вуглеводів є неефективне внутрішнє споживання ПЕР при нереалізованому потенціалі енергозбереження близько 48% від обсягу їх споживання.

На виконання Рішення Ради Міністрів Енергетичного Співтовариства D/2012/04/MC-EnC від 2012 року щодо впровадження Директиви 2009/28/ЕС про заохочення до використання енергії, виробленої з відновлюваних джерел, Україна взяла на себе зобов’язання до 2020 року довести рівень енергії, виробленої з ВДЕ в загальній структурі енергоспоживання до 11%. Це дасть змогу до 2020 року зменшити використання традиційних енергоресурсів в обсязі 8,6 млн т н.е. (9,2 млрд куб. м природного газу).

На сьогодні Україна володіє значним потенціалом розвитку ВДЕ. Доклавши зусиль у цьому напрямку, країна цілком могла би підвищити рівень енергетичної безпеки і знизити антропогенний вплив на навколишнє середовище.

Планом розвитку Об’єднаної енергетичної системи України на 2017–2026 роки визначено прогнозована потужність електростанцій на ВДЕ (ВЕС, СЕС, БіоЕС):

Нагадаємо, нещодавно нова Верховна Рада України підтримала низку законопроектів, спрямованих на розвиток альтернативної енергетики у 2019 році, а також збереження сприятливих умов у 2020-му. Зокрема, щодо спрощення правил виділення та користування земельними ділянками, створення податкових преференцій та введення нових і модернізації існуючих механізмів підтримки виробників електроенергії з відновлюваних джерел.

Водночас, європейський досвід свідчить, що за відсутності скоординованої національної політики і чіткого керівництва на найвищому рівні заходи з підвищення енергоефективності суттєвих результатів не приносять. Також, невідкладним завданням для України є адаптація національного законодавства, що регулює виробництво ВДЕ, до міжнародних та європейських стандартів у сфері енергозбереження та енергоефективності.

Олександр КОЗКА,
Газета “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top