Воля-неволя

У 10 лісгоспах Вінниччини створено вольєри для напіввільного утримання мисливських тварин.

Розведення диких тварин у напіввільних умовах – вольєрах – стає все популярнішим в Україні. Цей вид розведення дичини є перспективним і це вже давно довели у мисливських господарствах західних країн.

На жаль, наше мисливське законодавство ще не достатньо адаптоване для ведення вольєрного господарства, але ті користувачі, які зрозуміли, що це перспективно, активно почали будувати вольєри та розводити там дичину. Мова йде, в першу чергу, про розведення копитних тварин, адже пернатих, зокрема фазана, ми успішно розводили ще у минулому столітті.

Одна з областей, де налагодили цей вид господарювання – Він­ницька, де лісівники, маючи в користуванні 257 тис. га мисливських угідь, а це 12% від усіх угідь області, у 10-ти лісгоспах створили вольєри для напіввільного утримання мисливських тварин загальною площею більше 800 га.

Начальник облуправління лісового та мисливського господарства Анатолій Бондар переконаний, що в Україні внаслідок посиленого антропогенного тиску віддача мисливського господарства значно нижча, ніж у сусідніх європейських державах: «Лісівники Вінниччини намагаються підвищувати ефективність ведення мисливського господарства, активно борються з браконьєрством, виховують у мисливців культуру полювання, тому, незважаючи на негативні природні чинники, сьогодні держліспідприємства області демонструють позитивну динаміку в мисливському господарстві. Держлісгоспи добре розуміють, що мисливське господарство – невід’ємна ланка лісового господарства і шукають альтернативні шляхи розвитку цієї галуз», – розповідає очільник облуправління.

Флагманом у веденні мисливського господарства області, в тому числі, створення вольєрів для напіввільного утримання мисливських тварин є ДП «Дашівське досвідне лісомисливське господарство», яким керує Заслужений лісівник України Валентин Кавуненко. Саме на цьому підприємстві у 2011 році побудовано перший вольєр площею 200 га.

З того часу вольєри почали створювати і в інших держлісгоспах. Саме завдяки цим вольєрам лісівники значно збільшили чисельність та видове різноманіття мисливської фауни. У вольєрах утримують не лише «корінних» для лісів Вінниччини диких кабанів, туди завезли і оленів плямистих, і акліматизованих для місцевих умов муфлонів та ланей. Наприклад, муфлон європейський, близький родич домашньої вівці, є цінним мисливським видом. Його в свій час завезли в Україну мисливці, спочатку він з’явився на Півдні, а тепер утримується і в Жмеринському, Бершадському та Могилів-Подільському держлісгоспах Вінницької області .

Вольєри для напіввільного утримання диких тварин – це по суті обгороджені ділянки природних угідь для перебування тварин у штучно створених умовах. По периметру вольєри загороджуються сіткою рабицею, 30 см якої запускають углиб ґрунту, аби тварини не змогли підривати огорожу. Слід зауважити, що звірі у вольєрі живляться переважно природними кормами.

Вольєр у Жмеринському лісгоспі має площу 51 га, створено його недавно, у 2015 році. На початку створення вольєра в ньому планувалось утримання та розведення дикого кабана, але у зв’язку з епідемією африканської чуми свиней господарства переорієнтовуються на інші види дичини. Тож жмеринські лісівники на початку минулого року заселили у вольєр нових мешканців.

– Два муфлони та шість ланей були завезені від наших колег із Скадовського досвідного державного лісомисливського господарства. Наша мета розвести тварин у напіввільних умовах для того, щоб у майбутньому випустити їх у мисливські угіддя, – розповідає головний лісничий Жмеринського держлісгоспу Сергій Мацюк.

Лісівники Гайсинського держлісгоспу вже другий рік розводять ланей у вольєрі площею 57 га. Завезли туди 25 ланей з приватного мисливського господарства «Вепр», що розташований в їхньому ж районі.

– На сьогодні чисельність поголів’я лані у нашому вольєрі зросла до 35 голів, але видавати ліцензії на їхнє добування поки що рано. З часом, коли чисельність ланей доведемо до оптимальної, тварин випустимо у мисливські угіддя, – ділиться планами директор Гайсинського лісгоспу Микола Лащенко.

Вольєрні господарства створюють не лише для збільшення чисельності диких тварин у мисливських господарствах. Вольєри також необхідні для усунення такого явища як імбридинг – отримання потомства від схрещування особин, які об’єднані родинними зв’язками. Це призводить до виродження популяції, зменшення її якості та продуктивності, – запевняє завідувач сектору мисливського господарства Вінницького ОУЛМГ Василь Мельник, – у зв’язку з цим доцільно використати так званий метод «освіження крові», який виправдав себе у багатьох мисливських господарствах Західної Європи та Північної Америки. Особливо він ефективний за умови, якщо тварини, завезені у вольєр будуть із інших регіонів і кліматичних зон. Це робиться з метою поліпшення певних якостей (метизації), наприклад, для збільшення і покращення якості рогів у оленів. Але в жодному випадку недопустимо завозити у вольєр тварин із меншою продуктивністю, ніж місцеві.

За цими ж принципами працює і вольєрне господарство у Бершадському держлісгоспі. Цього року у Бершадському лісництві завершено першу чергу будівництва вольєра для диких мисливських тварин на площі 20 га, загальна ж його площа становитиме 220 га. Сюди було завезено вісім голів оленя плямистого. Цей вид не є аборигенним, але у дубових лісах Поділля він почувається комфортно. А для запобігання близькоспорідненому схрещуванню, тварин завезено з Харківської, Київської та Волинської областей. Є у господарстві й вольєр у Сумівському лісництві площею 51 га. Крім диких кабанів, тут живуть шість ланей, три муфлони, завезли трьох оленів європейських, які є аборигенним для подільських лісів видом. Всі тварини чудово адаптувалися, приводять потомство.

Оленів плямистих розводить і Він­ницький лісгосп у вольєрі Шендерівського лісництва площею
163 га. На початку цього року завезено 10 самок, які привели молодняк. А пізніше прибув і перший самець. Також тут утримується та відновлюється поголів’я дикого кабана.

– Під час завезення диких тварини у вольєрне господарство новоприбулому необхідно провести ветеринарний огляд, щоб запобігти розповсюдженню можливих захворювань, – розповідає Василь Мельник. – А загалом для успішної адаптації тварин до нових умов проживання та збільшення чисельності мисливських звірів, які утримуються у вольєрних господарствах, лісівники та єгері забезпечують створення всього комплексу біотехнічних споруд, облаштовують штучні водопої, налагоджують догляд, охорону та підгодівлю тварин тощо.

Для підгодівлі мешканців вольєрів узимку лісівники заготовляють власними силами сіно, зернові, коренеплоди, тисячі зелених кормових віників, закуповують сіль для солонців. Облаштовуються підгодівельні майданчики, піднавіси. На території вольєрів облаштовують за потреби приміщення для зберігання кормів. Догляд за тваринами здійснюється кваліфікованими спеціалістами, які в жодному разі не допускають дискомфорту, стресів та травмування тварин. Працівники стежать за тим, щоб не допустити у місцях утримання тварин накопичення паразитів та інших патогенів.

При підборі місця розташування вольєра враховують його функціональне призначення, рельєф місцевості, необхідність максимального збереження лісових насаджень. Обов’язковим є дотримання вимог санітарних, протипожежних, природоохоронних та інших норм чинного законодавства. До того ж, при вольєрному утриманні тваринам необхідно забезпечувати достатнє укриття від снігу, дощу, вітру або надмірного сонця. Для теплолюбних тварин мають бути створені відповідні закриті приміщення.

Мисливське господарство України нині переживає важкі часи. Однак мисливствознавці та єгері Він­ницького ОУЛМГ намагаються зробити все необхідне, щоб зберегти та примножити чисельність мисливської фауни, збагатити природне біорізноманіття, у тому числі, за рахунок вольєрного господарства.

Оксана НІКІТІНА,
Газета “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top