Проблеми переселення лісового населення

Значення розведення та штучне розселення тварин для збільшення продуктивності мисливських угідь.

Проблема переселення диких мисливських тварин в Україні нині навіть не обговорюється. Спробуйте пошукати в інтернеті і ви не знайдете жодної публікації чи наукової роботи на цю тему. Але ж це одна з найважливіших складових ефективного ведення мисливського господарства.

У цьому мисливському сезоні Міністерству агрополітики України запропоновано затвердити Ліміти використання мисливських тварин державного мисливського фонду, де передбачено відловити для переселення: оленя європейського – 78 голів, плямистого – 95, козулі – 25, кабана – 117 і бабака – 34 голови. Це, переважно, тварини мисливських господарств Держлісагентства у Вінницькій, Волинській та Сумській областях. Для такої території мисливських угідь, які є в Україні – це мізерна кількість. Тим більше, що це тільки цифри, а скільки насправді тварин переїде у «нові помешкання» ніхто не знає.

Упродовж ХХ ст. в Україні було розселено понад 58 тис. ссавців та ще більше птахів (бородата та сіра куріпки, фазан, кеклик, дикі качки тощо). Попри деякі помилки, ця робота мала системний характер та глибоке наукове обґрунтування, а її наслідком стало відновлення ареалів деяких видів, створення нових популяцій та зміцнення генофонду диких мисливських тварин. Натомість нині ця робота майже повністю припинена, а та, що проводиться, не враховує значення природного добору та набутих попередніми поколіннями знань, деякі користувачі мисливських угідь стали розселяти у своїх угіддях диких тварин сумнівної якості, особливо це стосується дикого кабана. Деякі мисливські господарства переселяють плямистого оленя в місця мешкання благородного, що неминуче призведе до формування плодючих гібридів, деградації тварин та знецінить їх трофеї. Дотепер ми не маємо жодного розплідника цих звірів на тлі зростання попиту на диких копитних та наявності великої площі незаселених угідь, де вони мешкали в історичні часи.

Розселення мисливських тварин – це важлива, але й надто складна робота. Плануючи розселення, потрібно знати, що це цілий цикл відповідальних і недешевих заходів. У нього входить, перш за все, обстеження угідь для визначення їх придатності й перспективності для розведення тварин-новоселів. Другим етапом повинна бути підготовка до прийому дичини, перевезення її і перетримка у вольєрах або загонах. А сам випуск тварин в угіддя аж ніяк не є остаточним етапом роботи. Навпаки, тут починається найвідповідальніший її період. Адже випущених тварин потрібно утримувати на новому місці підгодівлею та, звичайно, охороною, створюючи для них найкращі умови. Крім того, потрібно забезпечити повсякденне спостереження за новоселами, щоб дізнатися причини успіху або невдач. Якщо господарство не може забезпечити всіх цих умов, планувати випуск не можна.

Відомо багато випадків, коли дорогі тварини, а вартість, наприклад, кабана, може сягати 150–200 дол., а оленя – 500 дол., залишені без нагляду людини, гинули ще в дорозі або ж у перші дні випуску ставали жертвами хижаків та браконьєрів.

Начальник управління мисливського господарства Держлісагентства Іван Шеремет:

– Кількість тварин, яка пропонується користувачами мисливських угідь для переселення, можна побачити у лімітах у графі відлов для розселення, які затверджує Мінекології та Мінагрополітики. Проблем із переселенням диких мисливських тварин на сьогодні я не бачу. Наприклад, із переселення оленя плямистого в системі Держлісагентства гарну пропозицію має ДП «МГ Звірівське», по кабану та оленю плямистому ДП «Дашівське ДЛМГ». Інше питання знайти гарного самця для відтворення, бо не кожне господарство захоче віддати такого. У будь-якому випадку необхідно аналізувати пропозиції та безпосередньо зв’язуватися з користувачем, який має ліміти потрібного вам виду.

Набагато складніша ситуація з відловом необхідної тварини. Раніше в Україні користувачі для цієї мети використовували кулю Комарова виробництва Росії. У середині цієї кулі знаходиться імобілізуючий препарат дітілін, який в організмі розпадається на холін і янтарну кислоту, присипляючи тварину. До куль були інструкції із застосування, бо кожен вид мав свою дозу препарату. Зараз ситуація ускладнилась тому, що ці набої ввійшли до списку заборонених.

Інші способи відлову набагато важчі, наприклад, оленя європейського заманити у пастку майже неможливо. А от олень плямистий доступніший для відлову та переселення, бо прив’язаний до певної території та спокійніший вид.

Базових мисливських господарств, які б спеціалізувалися на відлові та переселенні диких тварин – немає, та й фахівців, які якісно та професійно займаються цією роботою, – дуже мало.

У країнах ЄС ситуація краща, бо там розвиваються фермерські господарства з вирощування дичини. Там можна замовити особин на будь-який смак. Наприклад, з Угорщини з таких ферм до України легально завозять диких копитних з високими трофейними якостями, але у більшості це молодняк.

В Україні я знаю людину, яка в домашніх умовах вирощує глушня і тетерука. Він пропонує розвести і випустити у мисливські угіддя будь-яку потрібну кількість цих видів птахів. Але тут виникає запитання: кому з користувачів цікаво вкладати кошти у вид, на який заборонено полювання.

Чому б користувачу мисливських угідь не дозволити полювання на ці види за умови випуску їх в угіддя. Навіть за умови відстрілу 10%, у природі все одно буде залишатись більшість цих птахів. Така практика існує і в Білорусі, і в Польщі… І це стосується не тільки заборонених до полювання птахів. Потрібна державна програма з відновлення зникаючих видів і реалізувати її можуть саме мисливські господарства. Можна відродити того самого глушня у Карпатах, на Поліссі, але треба зацікавити мисливське господарство, щоб вони мали можливість використовувати частину поголів’я.

Підсумовуючи, скажу, що переселення диких тварин – складна, копітка та дорога справа, але реалізувати її можна, головне – бажання користувача займатись цим.

Голова Всеукраїнської ради УТМР Микола Шуляр:

– В Україні створено природно-заповідний фонд, де відбувається охорона та відтворення дикої фауни і заборонено будь-яке полювання. Тому, вони є природними резерватами диких тварин і саме ці території можуть бути постачальниками, наприклад, диких копитних для переселення у мисливські господарства. Таким чином заповідники отримують кошти на свою охоронну діяльність, а користувач – «свіжу кров».

Наприклад, у біосферному заповіднику Асканія-Нова ми колись замовляли для переселення оленя плямистого, також там є багато ланей, благородного оленя. Азово-Сиваський національний природний парк теж має що запропонувати для переселення.

Що стосується нашого Товариства, то ми не маємо такої чисельності поголів’я оленячих, щоб інтенсивно займатися цією діяльністю та й самі наші господарства не зацікавлені віддавати з господарств кращих особин, бо саме вони користуються попитом.

З кабаном інша проблема – депопуляція у багатьох господарствах з причини розповсюдження африканської чуми свиней. Поки ситуація з хворобою не стабілізується, будь-яке переселення цього виду небажане і нерентабельне. Нещодавно в одне з приватних господарств, де було проведено депопуляцію кабана, завезли нових тварин, але з часом вони всі загинули, тому треба зачекати з його розселенням в Україні.

Підготував
Іван РОМАНІВ,
“Лісовий і мисливський журнал”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top