Закони, що блукають лісом

Чи скоро вітчизняне лісове законодавство адаптується до європейського?

Лісове законодавство є одним із напрямків права, які підлягають адаптації із законодавством Європейського Союзу. Попри тривалий час, на сьогодні національне законодавство України в цілому, і лісове, зокрема, все ще не відповідають критеріям, які висуваються до держав, які мають намір вступити до ЄС.

На принципах субсидіарності

Успадкувавши традиційну радянську систему лісогосподарювання, Україна з великими потугами формує нову, що відповідає європейським стандартам та принципам сталого управління лісами, які вже тривалий час успішно застосовуються у низці країн ЄС. На сьогодні правову основу приведення лісового законодавства Україні до вимог ЄС становить Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 18 березня 2004 року № 1629-IV (далі – Програма адаптації).

Слід зазначити, що якогось окремого переліку законів, пов’язаних із лісовим господарством, що мають бути адаптовані чи розроблені та прийняті країнами-кандидатами до того, як вони приєднаються до ЄС, не існує. Як відомо, в ЄС відсутнє єдине лісове законодавство, а тому кожна із країн-учасниць визначає власну національну компетенцію, орієнтуючись на Лісову стратегію ЄС 2013 року та низку євродиректив за напрямками лісокористування. Крім того, документи щодо управління лісами є складовою нормативно-правових баз декількох спільних політик ЄС, зокрема, сільськогосподарської політики та розвитку сільських територій, екологічної, енергетичної політики, розвитку внутрішнього ринку тощо.

Лісова Стратегія 2013 року визначає, що сфера лісової політики відноситься до компетенції країн-членів, а ЄС може зробити внесок до запровадження сталого лісового менеджменту через спільні політики, засновані на принципі субсидіарності та концепції розподіленої відповідальності. Відповідно до принципу субсидіарності, країни-члени є відповідальними за планування та впровадження національних лісових програм. Майже всі країни ЄС, включаючи нові країни-члени, підготували та прийняли національні лісові програми чи їх еквіваленти, а також розробили загальний механізм та підходи до процесу підготовки лісової політики.

Топтання на місці

Незважаючи на більш як 15-річне існування Програми адаптації, з принципових питань, що стосуються сталого користування лісовими ресурсами, Україна мало просунулася. Протягом тривалого часу гармонізація національного законодавства із законодавством ЄС не розглядалася державними органами як першочергове завдання, за невиконання яких можуть настати певні наслідки. Здебільшого, така владна позиція зумовлювалася загальнодержавною політикою багатовекторності та переконанням, що на практиці при веденні лісового господарства Україна вже використовує європейські підходи та методику. В певній частині (сертифікація, моніторинг, захист від шкідників та пожеж) це відповідає дійсності, але щодо розробки та впровадження нового, адаптованого до європейських стандартів лісового законодавства – тут особливих успіхів не відзначається.

У зв’язку з підписанням у 2014 році Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, умови і ставлення до завдання гармонізації законодавств повинні були істотно змінитися. Але вирішальним чинником успішної діяльності з адаптації законодавства, як і раніше, залишається політична воля та готовність нести певні витрати: як показав досвід країн Східної Європи, вони можуть бути досить суттєвими.

Між тим, положення Угоди та затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 жовтня 2017 р. № 1106 План заходів щодо її виконання зобов’язують відповідні державні органи підготувати адаптовану до вимог законодавства ЄС нормативну базу для досягнення цілей гармонізації лісового законодавства стосовно:

ринку лісопродукції (оновлення стандартів);
лісової статистики (обліку лісів);
охорони та захисту лісів (Natura 2000).

Однак, з різних причин дієвого механізму для комплексної адаптації лісового законодавства до правової системи ЄС досі не існує.

Чекатимемо до 2030-го?

Аналіз сучасного лісового законодавства ЄС показує, що для виконання вимог нормативних актів ЄС одночасно за всіма тематичними напрямками його Лісової політики необхідне значне розширення нормативної діяльності з гармонізації національного законодавства. В той же час, визначений Угодою про асоціацію перелік заходів з адаптації екологічного законодавства та лісової статистики, хоча й пов’язані з лісовим господарством, однак є лише необхідним набором першочергових дій для досягнення відповідності національного лісового законодавства нормам ЄС.

Як зазначалося вище, законодавство щодо розвитку та управління лісами у ЄС є складовою нормативно-правових баз декількох спільних політик, наприклад, розвитку сільських територій, на яких розташовані значні лісові масиви. На відміну від ЄС, розвиток лісового господарства в Україні не розглядається як складова розвитку сільських територій при формуванні державної політики та складанні відповідних програм. Наприклад, із 40 пунктів Постанови Ради Європи № 1698/2005 з підтримки розвитку сільських регіонів, яка діяла з 2005 по 2013 рр., 14 безпосередньо стосувалися ведення лісового господарства, а ще 8 – були орієнтовані винятково на цю позицію і мали свій бюджет. Між тим, політика розвитку сільських територій України, яка зазначена у Концепції розвитку сільських територій, затвердженій розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2015 р. № 995-р, не містить заходів зі сталого управління лісів. Ці та інші неузгодженості свідчать про відсутність системного підходу до гармонізації національного законодавства відповідно до Програми адаптації.

Слід зазначити, що на сьогодні в Україні взагалі не існує чіткої, а головне, законодавчо визначеної лісової стратегії для розвитку лісового сектору в цілому і державного лісового господарства. Державна цільова програма «Ліси України на 2010–2015 роки» продовжена на наступний період не була в зв’язку з забороною Кабінетом Міністрів України на підготовку нових державних цільових програм або внесення змін до затверджених, що потребують додаткового фінансування з державного бюджету. Натомість, відповідно до Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо розвитку лісового господарства, раціонального природокористування та збереження об’єктів природно-заповідного фонду» від 21 листопада 2017 року № 381, Кабінету Міністрів України доручено, поміж іншого, затвердити програму «Ліси України – 2030», а також забезпечити проведення з урахуванням кращої світової практики національної інвентаризації лісового фонду України. Між тим, ніяких доручень щодо прискорення гармонізації лісового законодавства до законодавства ЄС документ також не містить.

До речі, як стверджують фахівці, відсутність актуальних статистичних даних про ліси є критичною проблемою лісової політики України. Поетапне запровадження національної інвентаризації лісів в Україні було передбачене ще у державній програмі «Ліси України» на 2010–2015 роки (захід «проведення інвентаризації лісів із використанням статистичних методів»), проте виконано не було. Тепер, як бачимо, це питання вже фігурує у вказаному вище указі як завдання для уряду у рамках забезпечення додаткових заходів щодо розвитку лісового господарства.

ВІД РЕДАКЦІЇ:

Як вже повідомляла наша газета (№ 36 від 27. 09. 2019 р.), експертами Товариства лісівників України підготовлено ряд проектів законів направлених на вдосконалення законодавчої бази ведення лісового господарства. З цими законопроектами можна ознайомитися на сайті ТЛУ.

Це, зокрема, такі проекти законів України:

«Про основні засади державної політики у сфері лісових відносин»,

«Про внесення змін до Лісового кодексу України щодо проведення національної інвентаризації лісів»,

«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо ефективного ведення лісового господарства та посилення охорони лісів»,

«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо негайного подолання кризової ситуації, що склалася у зв’язку із лісовими пожежами».

Директор Навчально-наукового інституту лісового і садово-паркового господарства НУБіП, доктор с/г наук, професор, академік Лісівничої академії наук Петро Лакида у вересні представив громадськості законопроект Національної лісової політики. Цілі національної лісової політики, котрі базуються на концепції сталого розвитку, визначені на конференції ООН з питань сталого розвитку у 2015 р. у Нью-Йорку, на засадах «зеленої» економіки, задекларованої як глобальний пріоритет на конференції з питань сталого розвитку «Ріо+20» у Ріо-де-Жанейро у 2012 р.

Національна лісова політика враховує положення Лісової стратегії ЄС 2013 р., схваленої Європейським Парламентом у 2015 р.

Суть проблем, що мають бути врегульовані в лісовому господарстві, чітко сформульовано в назвах законопроектів, які вже подані на розгляд Верховної Ради. Залишається сподіватися конструктивного розгляду і схвалення.

Газета “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top