Глобальна лісова подія

У Бразилії відбувся конгрес єдиного у світі міжнародного союзу, який об’єднує всі дослідницькі лісові організації.

У місті Курітіба, що на півдні Бразилії, з 25 вересня по 5 жовтня проходив 25-й Все­світній конгрес IUFRO 2019 «Лісові дослідження та співробітництво для сталого розвитку». Про цю подію – визначну для довкілля, особливо для лісового покриву планети – розмова з представником української делегації, керівником Регіонального східноєвропейського центру моніторингу пожеж, професором кафедри лісівництва НУБіП України, доктором сільськогосподарських наук Сергієм Зібцевим.

– Сергію Вікторовичу, спершу кілька слів власне про саму організацію IUFRO, адже вона єдина у світі, котра досліджує ліси та поєднує суміжні з ними науки.

IUFRO – Міжнародний союз організацій лісових досліджень, своєрідна міжнародна мережа співпраці у галузі лісової науки, об’єднує понад 15 000 вчених із майже 700 організацій-членів по всьому світу. Союз, у свою чергу, є членом ICSU, тобто Міжнародної Наукової Ради. Всесвітній конгрес IUFRO проводиться через кожні 5 років і є однією з найбільших глобальних лісових подій. Цього року взяло участь понад 2000 учасників – вчених та зацікавлених сторін з усіх куточків світу. Національний університет біоресурсів та природокористування України є повноправним членом цієї міжнародної спільноти з 2001 року. Проте тільки зараз змогла достойно бути представлена на світовому конгресі. Основна ідея ювілейного 25 конгресу – взаємозв’язок лісових наук та людей – розподілилася за 5-ма дослідницькими напрямками: ліси для людей; ліси та зміни клімату; продукти лісу для зеленого майбутнього; біорізноманіття, екосистемні сервіси та біологічні інвазії, та останній напрямок – взаємодія лісів, ґрунтів та води.

– Бразилія – друга у світі країна за лісовими ресурсами, площа лісів тут понад 400 мільйонів га, отже, не випадково, що саме тут проводився 25-й конгрес союзу?

– Я додам, що власне і сама назва міста Курітіба перекладається як «багато сосен». Вибір правильний, оскільки нам є чому повчитися в управлінні лісами у цій країні. І це один із головних висновків для української делегації. Ситуація загалом різна в Україні й у Бразилії. Тут дуже потужний приватний сектор на ліси. Відповідно приватний власник на свій розсуд веде господарство, хоча і є рамкові обмеження державою. Наприклад, в Амазонії, де багато приватних земель, якщо приватний власник має тропічні приамазонські ліси, які ми вважаємо легенями планети, він має право 20% цього лісу переформатувати під інше призначення, наприклад, під сільгоспугіддя. Найчастіше, це плантації евкаліпту. Проте лісовий сектор тут із лісових плантацій отримує від 30 до 45 кубометрів на рік! В Україні ж приріст вважається загальноприйнятим 4–5 кубометрів, у Карпатах більше, на півдні менше. Але цей 8-разовий приріст деревини – на сучасних лісових плантаціях, із застосуванням найсучасніших технологій, приміром, як пшениця чи соняшник. Площа їх може бути до кількох тисяч гектарів, стоять щільно, як брати-клони. І обіг рубки 15–20 років. Підрахуймо – 45 кубометрів за 10 років – це вже 450 кубів на гектар! То ж, для України це шанс повчитися, тому що бразильський уряд вирішив: деревину на потреби деревопереробної та інших галузей отримувати лише з плантацій. Така політика приводить до зменшення рубок, приміром, у тій же Амазонії. І амазонські ліси знаходяться у первозданному вигляді.

Протягом останніх століть Бразилія втратила більше 70% свого лісового покриву через зростаюче будівництво, Україна – із 44% отримала сьогодні 17,6%, загалом у світі лісистість скоротилася із 60% до 33%! Отже, найголовніше, чому можна повчитися у бразильців – не намагатися з однієї сіянки і зберігати біорізноманіття – птахів, тварин, рослин, і вирощувати деревину, а розподілити на промислове вирощування деревини і збереження довкілля. Адже тут на лісових плантаціях ніяких птахів там немає, це своєрідне сільське лісове господарство.

– Повертаючись до засідання конгресу IUFRO, які наголоси він робив у лісовій політиці держав?

– По-перше, ці конгреси до цього часу не мали такої ваги серед урядів. Оскільки раніше лісове господарство вважалося однією з галузей народного господарства, яка забезпечувала країну деревиною. Сьогодні ж більшість політиків та міжнародних організацій єднає думка, що ліси, це не тільки деревина, але й екологічні сервіси для населення, що проживає поряд – поглинання вуглецю, виробництво кисню, біорізноманіття, збереження ґрунту, води.

Через надмірне антропогенне навантаження людство вступило у нову фазу: з одного боку, усвідомлення важливості лісів не тільки для економіки, але й для довкілля, власного виживання, з іншого боку – ці ж ліси почали масово гинути в усіх країнах. Це і шкідники, і вітровали, і пожежі. І масштаб цього лиха суттєво зріс. Тому, значення цього саме конгресу полягало не в тому, аби задовольнити те, чим IUFRO і раніше займалося – покращення сортиментної структури, а розглядалося це сьогодні у глобальному контексті: люди, зміни клімату і ліс. Тобто мова вже йде про перехід на зелену економіку, на яку зараз Європа активно переходить.

Оскільки площу лісів у світі суттєво не збільшити і тому є ряд вагомих причин, мова на конгресі йшла у іншому напрямку – звернути увагу на якість лісів. Низькопродуктивні ліси, які не дають ані продукції, ані екологічного вирішення, зараз є об’єктом прискіпливої уваги вчених.

Другий напрямок конгресу вчених – кожна лісова ділянка має стати предметом уваги вчених, і вони мають розробити алгоритм досягнення екологічних та економічних цілей на цих ділянках. Наприклад, ми були недалеко від Курітіби, там багато гірських лісів – нічого не можна зробити, це просто хащі, гарний природний ліс, який виконує екологічні цілі. Але там, де може заїхати техніка, повинна бути покращена якість лісових ресурсів для того, щоб ліс відповідав сучасним вимогам. Але, скажімо, в Україні запас за статистикою – у віці головного користування, нижчий, ніж може бути. Наша кафедра таксації розробила, і у нас є моделі, є параметри вирощування еталонних насаджень, і ми знаємо, що в еталонному насадженні повинно бути запасу 500–600 кубометрів. Тільки окремі підприємства у нас досягають цього значення. А це і означає якість лісових ресурсів.

– Як загалом була сприйнята українська делегація на конгресі і що Україна може почерпнути із цього форуму?

Сергій Зібцев, Петро Лакида та Анатолій Швиденко на конгресі IUFRO-2019

– Українська делегація була представлена Петром Лакидою – директором нашого інституту, Павлом Кравцем – доцентом кафедри лісового менеджменту і таксації лісу, Володимир Кравець був від Міжнародної асоціації лісових студентів і я, як професор кафедри лісівництва, у кожного з нас була своя функція і кожен виступав і доповідав про те, що відбувається в Україні. Загалом, ми доповідями вразили учасників своєю кваліфікацією у справі. Приміром, коли виступав після мене представник Лісової служби США, то сказав: «Я хочу подякувати попередньому доповідачу, що він добре ввів аудиторію в тему, і мені не треба буде ще раз повторювати, фактично цю роботу зроблено в Україні і Білорусі. Ми просто покажемо приклад з Монтани». Позитивний відгук був і по сертифікації лісів за наслідками круглого столу відповідно. І українська філія Асоціації лісових студентів теж була добре представлена Україною. Саме звідси ми винесли урок на майбутнє: залучати ширше студентів до таких наукових зустрічей. Оскільки вони мало їздять. Наступний конгрес відбудеться у Швеції і ми вже почали відбір таких робіт, аби вони теж були залучені. Це зараз наша мета – ініціювати, щоб студенти більше їздили і розуміли глобальний контекст лісового господарства. Ніколи ще в конгресі не брала участі така кількість представників з України, зокрема, з однієї організації. Я думаю, що це наш успіх. І будемо працювати над тим, щоб збільшувати представництво України. З багатих країн – Японії, США – по кілька десятків чоловік було представлено. Вони працюють над проектами і у них є для цього кошти.

– А хто ж фінансував віт­чизняних науковців?

– У кожного з нас були свої донори. І це одна з наших проблем. У мене, приміром, виступив Інститут лісових досліджень і лісових продуктів, що у місті Цукуба на півдні Японії, відоме як «наукове місто». Я представляв на конгресі роботу Українського інституту сільськогосподарської радіології НУБіП, яку виконано під керівництвом старшого наукового співробітника Дмитра Голяки, а також доповідав по пожежах. Відповідно за доповідь по радіоекології за участь заплатила японська сторона. Від Уряду України, на жаль, нікого не було.

Що ще Україна почерпнула з форуму? Ми зараз у Чорнобилі будемо робити те, що запровадили американці по всіх штатах – стратегічне розміщення протипожежних бар’єрів. Це гарна ідея, і нам треба робити це. Методологічно ми вже готові. Мова іде про розподіл на зони ризику пожеж. У Білорусії, скажімо, виділено пожежні регіони, у Швеції, Польщі. Тобто уся країна ділиться на регіони з різним ризиком пожеж. Скажімо, усі знають, що у нас проблемний південь – але який саме південь? Адже нічого чіткого нормативного немає. Можна було б поділити і фінансувати протипожежну охорону відповідно до ризиків. І нам конче треба це робити.

По радіації – уряд Японії має на меті, щоб люди, які виїхали із зон забруднення, повернулися туди. У них така парадигма – ніякого відчуження, ніякого переселення, вони повинні ці землі повернути в господарський обіг. І ми теж це робимо. Фахівці Інституту сільськогосподарської радіоекології обґрунтовують зниження зон. Справді, можна поступово зменшувати зони радіаційного забруднення, зараз відмовилися від четвертої.

Цікавий для нас і досвід європейців, які потужно використовують лісову біомасу для енергетичних потреб. Скажімо, для цього створена національна інфраструктура в Австрії, Німеччині. У нас нібито теж виготовляють і пелети, і біомасу. Але немає у кожному районі такого котла, куди б лісгосп міг би регулярно завозити пелети тощо, оскільки це питання регулярності. Необхідно, щоб ціна пелет у найближчому котлі чи у місці прийому пелет, була нижчою, ніж, скажімо, мазут чи вугілля, тоді це вигідно. Тоді лісгоспи можуть казати, що не лише деревину можуть заготовляти, а ще й робити біомасу. Рубку провели, кругляк, скажімо, в один бік, біомасу в інший. Головна ж проблема – немає доріг і регулярного попиту. І дослідження кафедри таксації лісу і лісового менеджменту під керівництвом професора Василишина Р.Д., яку представив доцент Лакида І.П. по енергетичному потенціалу лісу у Карпатах тому приклад. Адже там справді великий потенціал є. Отже, Уряд має інвестувати у створення мережі таких котелень. Якщо ж повністю переходити на біомасу, мають бути і стратегічні запаси її, аби забезпечувати безперебійність подачі тепла і енергії. По лісовій біомасі такої системи у нас не розроблено – де її зберігати, сушити, переробляти.

Також ми зрозуміли, що потрібно більше представництво студентів та молодих науковців на таких конгресах. І тепер ми будемо працювати над цим наступні чотири роки.

У світі, якщо розробляють будь-який менеджмент-план, він має ґрунтуватися на наукових дослідженнях. І ми відчули, що лісовому господарству України корисно буде вести лісове господарство на науковій основі. Раніше – у 70–80 роках таке було. Зараз про це трохи забули. Лісгоспи мають Ліспроект, який визначає їм заходи, але цілісної системи немає. Ось такі загальні уроки конгресу для нас.

Україна вперше звернула увагу на світовий лісовий конгрес. Зараз обрано нового президента IUFRO, який тривалий час був координатором напрямку цієї організації з ведення лісівництва – Джон Паротта. Й інтеграція українських лісівників до Міжнародного союзу не лише підвищить увагу до цієї професії, але й зміцнить їх позиції у нашому суспільстві.

Віталій ГОПКАЛО,
Газета “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top