Лосю не судилося…

2 жовтня у Верховному Суді України відбулося засідання стосовно правомірності та занесення лося до Червоної книги. У сохатого з’явився шанс, але…

Напередодні вирішального судового засідання з «лосиної справи», в Укрінформі Всеукраїнська мисливська спілка організувала відкритий круглий стіл на тему: «Лось європейський – «яблуко розбрату» українського суспільства». На жаль, на цей захід не з’явився жоден із представників, як-то кажуть «природозахисників», і не висловив своєї позиції, хоча вона й так усім відома: «Рятуйте лося та інших диких тварин від мисливців, які їх знищують…».

А от представники громадських мисливських організацій, які займаються не популізмом, а господарською діяльністю, охороною та відтворенням дичини, висловили свою точку зору. Вони стверджують, що, ухвалюючи рішення про внесення лося до Червоної книги, Мінприроди не дослідило ґрунтовно обставини справи. Зокрема останнє дослідження з лося відбулося ще у 2009 році. При цьому результати дослідження показали, що чисельність лося європейського на території України перебуває на рівні понад 4 тис. особин, що не становить загрози для популяції.

При цьому учасники круглого столу назвали науково не обґрунтованою й вигаданою інформацію науковця Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена – професора Сергія Межжеріна, який стверджував, що популяція лося в Україні становить 1–2 тис. особин. Ця інформація стала головним «доказом», на якому ґрунтувалися всі звинувачення мисливців і причиною появи всіх Наказів Мінприроди стосовно заборони полювання на лося. Крім того, учасники круглого столу, а це фахівці та науковці, переконують, що саме за роки мораторію на полювання лося, який діяв з 1996 до 2006 р., популяція цих тварин в Україні скоротилася майже вдвічі – з 8 тис. особин до 4 тис., а після скасування мораторію почала зростати.

Круглий стіл на тему: «Лось європейський – «яблуко розбрату» українського суспільства». «Укрінформ»

До речі, Україна є стороною Бернської конвенції і має зважати на положення Європейської Хартії полювання та біорізноманіття, яке було розроблене за ініціативи Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЕ). Основною місією Хартії є пропагування серед органів держ­управління та місцевого самоврядування європейських країн сталого мисливсько-господарського користування задля охорони і невиснажливої експлуатації навколишнього природного середовища.

Сергій Андросюк, голова Всеукраїнської мисливської спілки:

Сергій Андросюк

– Найцікавіше, про що ніколи не згадують ні Мінприроди, ні зоо­захисники – процедура внесення будь-якого виду до Червоної книги, тим більше лося, передбачає проведення повноцінного наукового дослідження цього виду і тільки за його результатами, у разі загрози зникнення, вид заносять до списку заповідних. І хоча про це йшлося на закритому засіданні Нацкомісії з Червоної книги, Мінприроди про науку «забуло».

Інакше як пояснити таку ситуацію. Кабінет Міністрів видав Постанову № 474 від 04.07. 2017 р., якою із держбюджету було передбачено фінансування Мінприроди на природоохоронні заходи у розмірі 200 млн грн. З них 600 тис. грн призначалось на проведення дослідження щодо оцінки стану популяції лося в Україні. Але дослідженню так і не судилося відбутись, адже єдиний переможець тендеру – Інститут зоології, відмовився виконувати завдання, бо умови Мінприроди виявились не під силу науковцям закладу. Разом з тим, цією ж Постановою ще передбачалося 2,3 мільйона гривень на розробку і друк поліграфічної продукції та екологічну підготовку спеціалістів та ще 1,9 мільйона гривень на розроблення веб-порталу з питань екологічної освіти, які було благополучно «освоєно». Рахункова палата після перевірки зробила висновок, що ці кошти було витрачено неефективно, а тендер проводився з порушеннями та зловживаннями під конкретну, нікому не відому, громадську організацію  – Інститут екологічного управління.

Тож можна припустити, що всю цю гру навколо лося було сплановано, тільки щоб отримати кошти з держбюджету та їх роздерибанити. Але це не наша компетенція і цим питанням повинні займатися відповідні правоохоронні органи та НАБУ.

Ігор Шейгас, завідувач сектору мисливствознавства ДП «Степовий філіал УкрНДІЛГА»:

Ігор Шейгас

– Я не проти Червоної книги, це єдине місце, де можуть заховатись рідкісні види, але Книга має й інший бік – це відповідальність за охорону виду, яка від користувача переноситься на державу. А це потребує великих коштів, які не передбачені у держбюджеті. До того ж, щоб вид занести до цього списку, потрібно обов’язково провести наукове дослідження. І, повірте, це не так просто. Потрібно не тільки порахувати чисельність, а й врахувати статеву структуру, вивчити ареали мешкання по всій країні тощо. Можете уявити, скільки на таке дослідження, якщо його робити за наукою, необхідно коштів та часу.

В минулому році, я у складі невеличкої групи науковців, провели авіаобліки лося у семи мисливських господарствах на Житомирщині, в якій сконцентрована третина всієї популяції. Ми порівняли наші результати з даними обліків звітності «2-ТП» мисливських господарств і, загалом, вони підтвердились, а десь навіть перебільшували показники держзвітності, що говорить про її відповідність. Натомість, природозахисники це заперечують, зменшуючи чисельність у своїх звітах утричі, не провівши при цьому жодного обліку.

Отже, починати треба саме з наукових досліджень. Необхідно провести повноцінні обліки всією країною, а для цього потрібно визначитись із методикою та знайти фінансування. А поки що, на сьогодні, ми маємо єдині офіційні дані – це щорічна статистика «2-ТП (мисливство)» і будь-які інші заяви, прогнози чи припущення не є науковими і на них не можна покладатись і, тим більше, змінювати статус тварини.

– Стосовно статистичних даних по мисливських тваринах, якими маніпулюють наші опоненти, то як вже говорилось, єдиним офіційним джерелом є держзвітність 2-ТП (мисливство). До того ж, коли зоо­захисники та екологи посилаються на зменшення чисельності лося, порівнюючи її з 1990 р., вони вводять суспільство в оману, адже за цей час наша країна втратила контроль над частиною своєї території, відповідно зменшилась і територія мисливських угідь з 51,8 млн га до 38,8 млн га, тобто на 25%. Крім того, на території природно-заповідного фонду (ПЗФ), а це ще близько 6% площі країни, раніше було дозволено полювання і там проводились обліки мисливських тварин та заносились до держзвітності. Нині ж дані з ПЗФ і непідконтрольних територій не потрапляють до звіту, що значно вплинуло на показники поголів’я диких тварин, – зазначила Тетяна Теличко, директор Асоціації користувачів мисливських та рибальських господарств.

Микола Стеценко, президент Асоціації природоохоронних територій України вважає, що занесення тварини мисливського виду, зокрема лося, це тупиковий шлях, який не рятує ситуації. За його словами, в останні 20 років відсутня будь-яка співпраця між Мінприроди і Національною академією наук України, яка відповідає за наукову частину рослинного і тваринного світу, у тому числі, його використання. Кошти Фонду охорони навколишнього природного середовища, який контролюється Мінприроди, на його думку, банально розкрадаються і не використовуються за призначенням, а за них можна було б якраз провести наукове дослідження популяції лося, розробити Програму відновлення виду і надати мисливським господарствам кошти з Фонду на її реалізацію.

– Всі ці кошти йдуть через тендери своїм «конторам» на свої «справи». До того ж у нас, як вже капіталістичної країни, такої ж як Німеччина, де добувається на рік 1 млн голів козуль, немає досі Стратегії розвитку мисливського господарства. Тому і маємо занепад у цій галузі, – зазначив Микола Стеценко.

Анатолій Голубченко, президент Федерації мисливського собаківництва України переконаний, що відбувається свідоме, цілеспрямоване, тотальне знищення мисливської галузі. Про це свідчить постійна поява відповідних Законопроектів, заборона популяризації мисливства в закладах освіти, ліквідація спеціальності «Мисливствознавство», поява радикальних антимисливських рухів, підтримка їх владою країни тощо.

Анатолій Голубченко

– Сьогодні в нашій країні розвивається тільки аграрний бізнес і лобіюється тема продажу землі, все інше в занепаді. Але треба довести владі, що ми не можемо бути ситі «полем єдиним», що необхідно розвивати й інші галузі, зокрема, мисливську, як це роблять в усій цивілізованій Європі. Раніше Україна мала стільки лося, що відправляла його на експорт, наприклад, до Фінляндії, а тепер вона має одну з найбільших популяцій цього виду і розселює лося по всьому світу. А заборони, як свідчить практика, ні до чого позитивного не призводять. Україна, відповідно останнім Лімітам, добувала 135 голів – це мізер – порівняно навіть з тим, скільки гине лосів під час повеней, пожеж, від голоду, від зубів вовка, якого захищають природозахисники, – запевнив президент Федерації.

Ігор Артеменко, заступник голови президії Українського товариства охорони природи зауважив, що у витоків природоохоронних рухів стояли саме мисливці, а нинішня ситуація – наслідок кадрової політики, коли на державні посади призначаються некомпетентні в галузі люди. Він запропонував чітко сформулювати всі проблеми мисливського господарства і звернутись із відповідним листом до нового Уряду країни.

Ігор Артеменко, Микола Стеценко та Євгенія Яніш

Євгенія Яніш, кандидат біологічних наук, висловила наукову точку зору щодо причин коливання чисельності лося і навела практичні приклади того, як за кошти від обмеженого полювання рятують рідкісні види. Вона зазначила, що нині ядро популяції лося перебуває у Росії, бо там є найсприятливіші умови для його мешкання, Україна, разом з тим, перебуває на периферії ядра і враховуючи зміни клімату, популяція цього виду не може мати таку ж чисельність, як декілька років тому. При цьому науковець переконана, що занесення лося до Червоної книги тільки негативно відобразиться на його чисельності. Про це свідчать приклади інших країн.

– Коли чисельність маркура (винторогого козла) досягла чисельності 200 голів, влада країни не занесла його до Червонокнижних видів, а навпаки видала дозвіл на добування певної кількості. Отримані кошти йшли на охорону цього виду і місцевим громадам, які, зрозумівши вигоду, відразу ж зупинили браконьєрство і почали опікуватись твариною, чисельність маркура стрімко зросла, – розповіла науковець.

Андрій Шелепило, старший спеціаліст відділу моніторингу тваринного світу Держліс­агентства зауважив, що їхнє відомство підтримувало позицію науковців щодо проведення ретельних досліджень лося європейського перед тим, як заборонити полювання на нього, а тим більше занести цей вид до Червоної книги. Адже згідно з даними статистики, проблем із різким скороченням чисельності лося немає – вона навпаки зростає останніми роками.

– Добування лося, як будь-якого копитного мисливського виду, лімітується і становило лише 3% від загального поголів’я відповідно обліків. А на них завжди присутні й підписують їх представники Мін­природи, Держлісагентства, місцевих органів влади і мисливського господарства, тому, коли природозахисники кажуть про недостовірність статистичних даних, то вони, в першу чергу, звинувачують Мін­природи, які самі ж і підтримують. До того ж Мінприроди, разом з іншими держорганами погоджує Ліміти на добування, тобто механізм регулювання добування лося існує, але замість нього Мінприроди вирішило, що найкращим методом збереження лося є його заповідання. Всі розвинені країни світу відмовилися від цього шляху, бо зрозуміли, що управління видом – це є найефективнішим засобом відновлення виду, а Україна продовжує вперто наступати на граблі, – переконаний фахівець.

Судний день

За два дні до судового засідання у Верховному Суді на сторінці Фейсбук Мінприроди з’явилося повідомлення із закликом прийти під стіни суду та взяти участь в акції – «Захистимо лося, його суд може викинути з Червоної книги!». Цікаво, як державна установа може офіційно закликати до мітингів та акцій громадської непокори, адже це порушення закону. Але на це ніхто не звертає уваги. Головна мета – викликати суспільний резонанс. Тиск, який впродовж усієї боротьби за лося чинили зоозахисники та Мінприроди, врешті-решт зробив свою справу і вплинув на суспільну думку, ЗМІ та навіть на суддів. Головний меседж, який витав у залі суду: «Природоохоронні організації, нарешті все суспільство хоче зберегти лося і це важливіше, ніж бажання одного позивача-мисливця пополювати на лося», а сама зала перетворилась на мітинг «природолюбів», які розмахували плакатами і вигукували заклики. Результат не забарився, суддям для винесення рішення по справі вистачило лише трьох хвилин усамітнення у нарадчій кімнаті. Й вже ніхто не мав сумніву, яке буде остаточне рішення суду…

Отже, вітаємо всіх українців ще з однією червонокнижною твариною – лосем європейським і маємо надію, що з ним не станеться те, що сталось з ведмедем та зубром, коли вони потрапили до цього «рятівного» списку. А ще маємо надію, що найближчим часом за цією ж відпрацьованою схемою не вдасться завести до цієї Книги інші мисливські види тварин, а за ними й мисливці.

Нагадаємо, ще на початку 2017 року Міністр природи Остап Семерак на підставі звернення та висновків співробітника Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена Сергія Межжеріна, намагався своїм Наказом заборонити полювання на лося європейського на 25 років, але він не набув чинності, бо було порушено процедуру. Згодом, у повній таємниці, порушуючи правовий механізм, Національна комісія з Червоної книги заносить цей вид до охоронних, а Мінприроди видає відповідний Наказ, який Адміністративний суд скасовує, але з часом Апеляційний суд його поновлює. Всі ці процеси супроводжували та активно підтримували громадські зоозахисні організації: КЕКЦ, Єдина планета та UAnimals, які фінансуються різними фондами.

Не дотримання законів, відсутність здорового глузду і популізм нівелює саму суть Червоної книги, до якої тепер з легкістю можуть потрапити інші мисливські види диких тварин та й самі мисливці.

Підготував
Роман НОВІКОВ,
фото автора,
Газета “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top