Де бродить «квітка-олень»

Як збагатити лісові угіддя на мисливську фауну.

Близько сотні плямистих красенів з вольєра Явненського лісництва стали новоселами лісомисливських господарств багатьох областей України.

Збираючись до Баранівки, Житомирщина, я знайшов старий блокнот із записом розмови, що відбулася майже півтора десятка років тому на незвичайній фермі, яку відкрив для себе в поліській глибинці. Посеред лісу почув тоді характерний стук об відро, а пройшовши кілька десятків метрів у його бік, зупинився, вражений побаченим. Стадо оленів прямувало за чоловіком, котрий розсипав якусь зернову суміш. Чарівником, за яким ішли дорослі та зовсім маленькі милі створіннячка, виявився, на жаль, нині покійний, пастух Станіслав Свінціцький. На той час він уже 12 років почергово ще з двома товаришами доглядав за плямистими звірами. Ночували тут же, на лісовій фермі, у спеціально побудованому будиночку оленяра: «Бо прийдуть браконьєри – виб’ють усіх до останньої голови». А вдень і взимку пасли підопічних – вони дістають собі корм навіть з-під снігу.

Процитую дещо із записаного з уст пастуха після знайомства. «Буває, вранці вижену оленів, а ввечері не можу загнати до вольєра, – розповідав Станіслав Аполінарович. – У таких випадках б’ю залізним прутом об підвішене металеве колесо або у дзвін – і миттєво злітаються. Дуже швидко прив’язуються до людини. Впізнають за голосом, ходою, запахом одягу, беруть їжу з рук. Прийде новий чоловік – уже чують. І навіть відчувають, чи хороша то людина. Що їдять? Усе люблять. Особливо сильно – верес. Охоче поїдають листя береста, клена, вільхи, верби, лісової яблуні, хвою сосни, не відмовляються від буряків, кукурудзи, жита, пшениці. Насиплю вівса – теж не залишать ані зернини. Як кури. Геть з дому гарбузи вожу – прямо із зернятами поїдають. Воду п’ють із річечки – вона через вольєр тече. Обгородили 56 га – вважайте, півкварталу лісу. Тут і кормосховище, годівниці, спостережна вишка, укриття від негоди взимку. Є й тренувальні майданчики – коли самка отелиться, то невдовзі проганяємо молодняк, аби знали ворота. Щоб обновити кров, пару разів обмінювали плідників у лісгоспах інших областей, де водяться сохаті…»

Доглядач оленів Юрій Жулов розсипає корм для тварин

Із лосеням – мисливствознавець Борис Яременко, який у молодому віці загинув від рук браконьєрів

Минули роки. І ось журналістські дороги знову привели мене до древнього краю, аби, передусім, поширити через нашу пресу досвід виховання у Баранівському лісомисливгоспі юної зміни – торік команда «Паросток» місцевої гімназії виборола Гран-прі на зльоті учнівських лісництв країни. Невдовзі житомиряни прийматимуть у себе учасників чергового ХІ Всеукраїнського дитячого форуму і їм серед численних заходів обов’язково влаштують екскурсію на оленячу ферму – одну таку в Україні, яка стала своєрідною візитівкою лісомисливського господарства. Не міг і я не побувати в давніх знайомих, не полюбуватися в черговий раз гіллястими коронами рогачів і ніжними тонконогими дитинчатами благородних тварин, не послухати нові цікаві історії з життя «квітки-оленя» – саме так перекладається назва плямистого велетня з мови одного із далекосхідних народів (а Далекий Схід – то батьківщина плямистого красеня).

Мисливствознавець ЛМГ Олександр Рибак (праворуч) і лісничий Явненського лісництва Борис Остапчук уточнюють деталі підготовки до зими у вольєрі

Разом з головним мисливствознавцем ЛМГ Олександром Рибаком і лісничим Явненського лісництва Борисом Остапчуком їдемо на ферму. Нас зустрічають єгер Віктор Багінський, пастухи Микола Біньківський та Юрій Жулов. Третій доглядач – син покійного Станіслава Свінціцького Леонід. Змалку до душі хлопцеві припав світ дикої природи, вивчав повадки звірів, допомагав батькові на фермі – і прийшов йому на зміну. Хоч дуже хотілося, однак зустрітися того дня з ним не вдалося – працювала інша зміна. Екскурсію влаштували Леонідові напарники. Та спершу – трохи про історію. Багату й, на жаль, у чомусь трагічну.

До 1985 р. у Баранівському районі олені не водилися, вони з’явилися за ініціативи тодішнього директора держлісгоспу, а пізніше міністра лісового господарства Валерія Самоплавського. Він знайшов зацікавленого молодого мисливствознавця Бориса Яременка, котрому доручив керувати мисливським господарством. Першу партію – 14 крихіток одно-десятиденного віку – завезли із заповідника «Асканія-Нова». Два місяці випоювали коров’ячим молоком. Потім була друга, третя партії. Та ще дев’ять голів молодняка, завезених з Київщини.

– Борис Миколайович з неабияким ентузіазмом узявся за справу, – розповідає Олександр Рибак. – Це була людина від Бога, яка не просто любила свою роботу, а жила нею. Фанат, відданий мисливському господарству, поспішав зробити якомога більше, та, видно, не доля. Злі люди не дали втілити в життя задумане – 23 січня 1993 року при виконанні службових обов’язків загинув від рук браконьєрів. Досі на підприємстві працюють ті, хто починав з ним – єгері Зеремлянського лісництва Віктор Райковський і Явненського Валентин Біньківський. Разом з колегами вони поклялися не дати загинути розпочатому Борисом Миколайовичем, котрий на той час уже очолював державне мисливське господарство «Зарічанське», створене 1991 р. на території мисливських угідь Баранівської районної організації УТМР і держлісфонду лісгоспу. На честь загиблого директора ДМГ «Зарічанське» у квітні 1993 р. було перейменоване на «Яременківське»…

Лісничий Борис Остапчук: «Влітку вдосталь заготовляємо кормових віників з кропиви, малини, клена, дуба червоного…»

Оленяча ферма поступово розширювалася. Але утримувати її ставало дедалі важче й важче – у 1998–1999 рр. гостро постала проблема коштів, бюджетне фінансування майже припинилося. Довелося проводити реорганізацію – відповідно до наказу Держкомлісгоспу у березні 1999 р. шляхом злиття Баранівського лісгоспу та ДМГ «Яременківське» було утворено нову структуру – Баранівське державне лісомисливське господарство, яке очолив досвідчений, мудрий керівник Анатолій Остудімов. Він так організував роботу, що вже через півтора роки Держкомлісгосп визнав Баранівське ДЛМГ базовим для опрацювання сучасних методів ведення мисливського господарства на науковій основі та розведення оленя плямистого з метою подальшого відлову й переселення в угіддя. Відтоді колектив на чолі з Анатолієм Олександровичем упевнено долає висоту за висотою і в лісівничій справі – про успіхи в цій царині минулого року розповідав наш журнал у статті «Чи шумітимуть під вітром сосни зеленаві» («ЛМЖ № 4 – 2016). Сьогодні ж мова – про мисливський підрозділ.

Олені охоче беруть їжу з рук пастуха Миколи Биньківського

Для тимчасового утримання благородних і плямистих оленів, завезених 1985 р., на території Явненського лісництва було виділено ділянку лісу площею 1,5 га, а також 38 га – для будівництва вольєра. Однак молодняк, народжений у херсонських степах, почувався на Поліссі не зовсім комфортно, тому згодом, враховуючи й економічний бік господарювання, вирішили зосередитися на розведенні оленя плямистого. Стадо ж благородних тварин випустили у вільні угіддя – вони успішно акліматизувалися, прижилися. Кількість плямистих завдяки інтенсивній, плідній праці єгерської служби, доглядачів на 1993 р. сягнула 87 голів – довелося розширювати площу вольєра до 56,2 га. Водночас прийняли рішення сформувати маточне поголів’я з майже півсотні голів, а решту теж випустити в природу.

– Таким чином місцева фауна поповнилася двома новими видами диких парнокопитних, – підкреслив Олександр Рибак.– Тільки на території, закріпленій за Баранівським ЛМГ, нараховується понад 120 оленів благородних і 70 особин оленів плямистих, до того ж ці звірі мають здатність мігрувати на землі сусідніх користувачів мисливських угідь району та області.

У будинку оленяра передбачено всі зручності для єгерів, пастухів

На підприємстві він трудиться майже чверть століття, пройшовши, як кажуть, усі щаблі – від старшого єгеря до головного мисливствознавця. До того (1999–2013 рр.) відповідальну службу в ЛМГ очолював висококваліфікований фахівець Олександр Адольфович Лободзінський.

– Нині у вольєрі утримується 36 дорослих оленів, щороку маємо приплід більше 10 голів, – розповідає Олександр Ростиславович. – Лише у цьому році відповідно до ліміту на добування мисливських тварин десять особин реалізували іншим господарствам. У зв’язку з поширенням африканської чуми диких свиней сьогодні зростає кількість охочих придбати саме цей вид. Загалом за весь час функціонування вольєра було вирощено й реалізовано близько сотні оленя плямистого лісгоспам Житомирської, Київської, Вінницької, Запорізької, Полтавської та інших областей. Звичайно, утримання вольєра потребує значних витрат – надходження від продажу тварин покривають їх лише на 20–30%. Керівництво господарства на чолі з Анатолієм Остудімовим, в усьому підтримує нас – за рік вкладають у мисливську галузь понад мільйон грн. Тому кількість основних видів фауни не зменшується, а постійно зростає. Так, за останніми даними обліку, на наданій у користування території мисливських угідь площею 34,7 тис. га нараховано 868 особин копитних і 1300 хутрових звірів. Охороною та відтворенням диких тварин постійно займаються два мисливствознавці та шість єгерів.

– Ведення мисливського господарства – це важка, наполеглива, повсякденна праця всієї лісової охорони, – підключається до розмови єгер, завідувач вольєра Віктор Багінський. – Це постійна охорона від браконьєрів, підгодівля тварин, створення кормових полів, будівництво й підтримка в належному стані біотехнічних споруд, забезпечення спецзасобами, транспортом, пальним…На це все потрібні немалі кошти, і вони виділяються із суми, заробленої власними силами всіма працівниками лісгоспу. От, для прикладу, чим живляться олені. Ні, не тільки «берестовим, осиковим, вільховим хлібом». Для них у сезон припасаємо вдосталь сіна, зерна та зерновідходів, качанів кукурудзи, буряків, вітамінних віників, навесні закладаємо кормові поля й залишаємо посіви на пні…У зелених масивах виставлені годівниці, солонці. Тваринам добре, ситно – і результати хороші.

…Пора прощатися. Спостерігаю за картиною, яку бачив і під час першого відвідування диво-ферми: пастух б’є у дзвін, олені, що розбрелися по пасовиську, дружно піднімають голови від землі і так само дружно кидаються на металевий голос. То радісні звуки: буде підгодівля. І найгіркіша осикова кора для них – найсолодший пряник.

ПРЯМА МОВА

Анатолій Остудімов, директор Баранівського ЛМГ:

– Вольєра з утримання оленя називають «казкою Явненського лісу», «плямистою легендою Полісся», «візитівкою району». Це й справді унікальний казковий куточок, де за час існування вже побували з екскурсіями тисячі людей. Таким створили його працівники ЛМГ, передусім Явненського лісництва, єгерської служби, всієї лісової охорони, створили члени дружного колективу, які люблять свою роботу й віддають знання та сили на захист, збереження, відтворення мисливської фауни. Їхня заслуга в тому, що зростає продуктивність мисливських угідь, досягнуто оптимальної кількості дичини в них. Вольєр не приносить прибутків підприємству, але він дарує щастя і радість спілкування зі світом живої природи, надто дітям – екологічному вихованню підростаючого покоління ми приділяємо особливу увагу. Свідчення тому: минулорічна перемога команди «Паросток» з Баранівки на Всеукраїнському зльоті учнівських лісництв.

Що стосується коштів, на які утримується і оленяча ферма, то колектив заробляє їх власними силами – держава самоусунулася від бюджетної підтримки навіть степових лісгоспів. Впевнено почувати себе дає змогу лісопереробний комплекс на основі сучасного деревообробного устаткування. За півроку реалізували лісопродукції на суму понад 61 млн грн, тож маємо можливість платити податки (за 6 місяців 2017 р. – 17,8 млн грн), підвищувати зарплати (середня становить близько 8 тис. грн), на високому рівні вести лісове і мисливське господарство, здійснювати соціальне будівництво.

Водночас не можу не сказати про те, що хвилює. На жаль, ми, лісівники, опинилися в досить незрозумілій ситуації. В липні Кабінет Міністрів прийняв рішення про те, що державні підприємства, в тому числі й лісгоспи, підлягають концесії, тобто щось типу приватизації. Боюся, що наслідки такого кроку можуть бути непередбачуваними, та й багато країн Європи цей шлях пройшли – хто сьогодні з приватних структур буде вкладати гроші в ліс, який потрібно вирощувати з насіння і 50–100 років чекати результату? Нині всі лісгоспи на самофінансуванні – утримуємо штат лісової охорони, пожежну охорону, проводимо цілий комплекс лісогосподарських робіт. Ми вже бачили реформу сільського господарства, коли все разом порозвалювали. Хвилюємося, аби щось подібне не відбулося у лісовій галузі. Люди в нас мають роботу, бюджети мають надходження та ще й бюджетних коштів ні копійки не використовуємо, навпаки – допомагаємо тим, хто потребує. Тому ці реформи, що пропонуються, викликають дуже багато питань.

Микола ПУГОВИЦЯ,
Житомирська область,
фото автора,
“Лісовий і мисливський журнал”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top