Лісова й життєва школа Василя Агія

Здобутки та ідеї талановитого педагога й головного лісівника Закарпатської Виноградівщини.

Цей матеріал наша редакція отримала в рамках Конкурсу до професійного свята лісівників і ми вважаємо, що Василь Омелянович може слугувати прикладом справжнього лісівника, професіонала своєї справи, відданої людини, яка присвятила своїй професії все своє життя.

Ліс і люди

З кожним роком все гостріше відчуваєш, наскільки фатальними бувають наслідки від стосунків цих двох світів – світу природи і світу агресивної людської діяльності. Особливо, коли живеш і працюєш на «лінії фронту» між ними. Люди повинні дуже швидко вчитися, будувати свої стосунки з лісом не як «царі природи», а як її діти, прислухатися до тих симптомів, які підказує нам довкілля.

Так сказав Василь Агій – особистість яскрава і зовні й як співбесідник. А порозмовляти нам вдалося й у Великому лісі (так називається урочище) поблизу його рідного села Шаланки, й у «Лісовій школі», розташованій поблизу згаслого вулкана Чорна гора, й у робочому кабінеті ДП «Виноградівське лісове господарство».

Коли гарна атмосфера в колективі, тоді й у лісі порядок

Василь Омелянович виріс поруч шаланківського лісу, але зовсім не ці обставини були причиною обраного шляху лісівника. Все значно простіше. Лісничим хотів стати старший брат Олександр, якого Василь поважав і поважає. (Олександр Агій свого часу переїхав жити до Угорщини і став знаменитим мисливцем, який побував у найекзотичніших лісах планети. Для України він подарував величезну кількість мисливських трофеїв та експонатів, які зберігаються в Музеї мисливства, створеному в Шаланках).

Після здобуття спеціальності Василь Агій пройшов усі етапи професійного зростання – від сторожа до директора ДП «Виноградівський лісгосп». У перший же рік керівної роботи (і в подальші теж) очолюваний колектив визнавався кращим серед лісових господарств Закарпаття. І це в районі, де масштаби лісів порівняно з іншими районами області найскромніші!

– Робота колективу оцінюється не за обсягом тих ресурсів, які подарував нам Бог, – пояснює Василь Омелянович. – Перш ніж мене призначили директором, я понад 10 років працював заступником начальника відділу лісового господарства, тому добре знав кожного у колективі, особливості характеру, знав, кому яке завдання можна доручити, а яке ні. Для мене було важливо, щоб у колективі склалися нормальні стосунки, побудовані на довірі. А коли є сприятлива атмосфера, тоді вже з’являються результати, «цифри» у звітах і відповідна оплата праці, й у лісі порядок. Добре підготовлений, знаючий колектив – це основне багатство на кожному підприємстві. Я вже звик до того, що кожен розуміє тебе з пів слова і робить все фахового, без зайвих пояснень. Це може оцінити лише той, хто працював з новачками – ти йому 10 разів повториш як робити, а він на одинадцятий все одно зробить не так. Ну, бо знання приходить із часом.

Не меншу увагу, ніж людям, Василь Омелянович надає лісам Виноградівщини. Мова йде і про відтворення їх природним шляхом, і про збільшення площ, і про ефективне використання ресурсів, і про охорону лісів від самовільних рубок та пожеж. За ініціативи Василя Омеляновича на території лісового фонду (єдине унікальне місце зростання у природному середовищі на території України) створено плантацію ясена білоцвітого (червонокнижний вид), площею 1,0 га. Триває розведення ясена білоцвітого та клокички перестої і постачання цінних рослин іншим лісовим підприємствам.

Лисиці, дикі коти, куниці, кабани поступово стають «городянами»

Але життя лісівника – це не тільки красиві дуби і ясен білоцвітний. Зі станом лісових насаджень пов’язують глобальні проблеми – повені, інші стихійні лиха, браконьєрство, негативні наслідки людської діяльності. Вирубка лісів найбільш масово і бездумно відбувалася у 50–60 роках. Негативний вплив людської цивілізації продовжується і зараз, площі лісів в усьому світі скорочуються і це впливає на спосіб життя диких тварин. Звірина загнана в кут, їй відступати нікуди, й тоді стаються дивні зміни – тварини переходять на нічний спосіб життя, птахи, які раніше живилися рослинами й комахами, стають хижаками! (лелеки, наприклад). По суті, в низинних районах Закарпаття дичина змушена адаптуватися до шуму цивілізації й глобальних метаморфоз. А інколи й довірятися людській допомозі. Цивілізація міняє звички тварин. Фазан давно вже не лякається руху машин і підпускає їх досить близько. Лісові кабани ще з «колгоспних» часів полюбляють людську городину, яка трапляється на їхньому шляху. Одна свиня навіть вподобала собі садибу Виноградівського лісгоспу. А на узбіччях автотранспортних артерій в Карпатах можна побачити вовчі сліди. Хижаки помітили, що вздовж доріг є чим поживитися. Машини на швидкості нівечать істот – птахів, ящірок, гризунів… Ці рештки й стають калорійною поживою для вовків і лисиць. У низовинних районах Закарпаття цивілізація стає природним середо­вищем для дикої фауни. Білки, лисиці, зайці, куниці, дикі кішки все частіше стають постійними мешканцями поблизу людських поселень. Фактично, поряд із нами живуть не зовсім здорові, уражені стресами й неврозами тварини. За таких обставин все гостріше постає проблема згубного впливу на довкілля. Вихід один, каже Василь Омелянович. Потрібно вчитися жити поряд із лісом, поряд із лісовими мешканцями, і потрібно вчити інших.

Одного дня я складав екзамен в Угорщині, а наступного сам приймав іспит у Хусті

Ось тут ми переходимо до особливої теми – Василь Омелянович уже тривалий час займається педагогічною діяльністю. Природній хист до спілкування з дітьми (маленькими й старшими) помножений на фахову підготовку, яку він пройшов і вдома, і за кордоном дають очевидні результати. Василь Агій вчився в Угорщині і одночасно викладав у Закарпатському лісотехнічному коледжі. Інколи бувало так, що одного дня складав екзамен в угорському Шопроні, а наступного дня сам приймав іспити в Хусті і угорський досвід виявився дуже корисним. Школа викладання і одночасно школа студентства дали можливість під час навчання не тільки встановлювати зворотний зв’язок із аудиторією, але й реально зацікавлювати. В аудиторії студенти нерідко сидять мовчки у своїх смартфонах-телефонах. Спочатку, каже Василь Омелянович, я вимагав сховати телефони і слухати лекцію. Але згодом спостеріг, що студенти не розважаються в інтернеті, а шукають саме ту інформацію, про яку я їм розповідаю. Тобто хочуть перевірити викладені факти. І я не проти – бо таким чином молоді люди вчаться мислити об’ємно. І це стосується не лише студентів, але й найменших дітей – слухачів «Лісової школи». У районі є шкільні комбінати, каже Василь Омелянович, але вони працюють за обмеженою методикою, а тим часом у нас є дуже багато ідей, які дають можливість дітям орієнтуватися і у лісі, і в житті. Діти не лише отримують знання, але вчаться проявляти ініціативу, розуміти природу. Діти спільно організовують ігри і долучають до них дорослих. Скажімо, у грі, де треба босоніж із зав’язаними очима ступати по насипаних матеріалах (деревній стружці, річковому камінню, зернові…) і вгадувати, що в тебе під ногами. Тепер у районі проходить чимало «дорослих» фестивалів і організатори неодмінно хочуть бачити учасниками вихованців «Лісової школи», які пропонують кожному взяти участь в іграх та вікторинах.

Мабуть, від спілкування з молоддю у Василя Омеляновича твердий життєвий оптимізм. Ставлення людей до природи міняється в кращий бік, переконаний головний виноградівський лісівник. Та й природа сама не дасть себе перемогти. Ліси появилися на планеті за багато мільйонів років до появи людини як виду. Вони старші за нас, старіші і здатні виживати й відновлюватися на планеті. Без нас вони спокійно проживуть і виживуть. А ми без них – ні.

ДОВІДКА:

Василь Агій народився у березні 1970 року в селі Шаланки на Закарпатті. Трудову діяльність розпочав у квітні 1988 року контролером лісозаготівельного виробництва Мукачівського лісокомбінату. Після служби в армії працював сторожем, лісником, а згодом майстром лісу Шаланківського лісництва Хустського лісокомбінату. У лютому 1999 року переведений на посаду заступника начальника відділу лісового господарства державного підприємства «Виноградівське лісове господарство». У вересні 2010 року призначений на посаду директора державного підприємства «Виноградівське лісове господарство», де працює понині.

Починаючи з 2015 року, веде наукову та викладацьку діяльність у Закарпатському лісотехнічному коледжі м. Хуст. Завершив навчання в лісогосподарському університеті міста Шопрон, Угорщина. На сьогодні є здобувачем наукового ступеня на кафедрі лісівництва Національного лісотехнічного університету України, м. Львів.

Є автором і співавтором багатьох наукових праць. Виступив ініціатором першого в Україні Міжнародного фестивалю «День мисливця». Василь Агій нагороджений нагрудним знаком «За бездоганну службу в державній лісовій охороні», нагрудним знаком «За заслуги перед Закарпаттям», удостоєний звання «Заслужений лісівник України».

Василь ГОРВАТ,
Газета “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top