Перший народний

Музей, у якому головний експонат – ліс.

Про музейно-парковий комплекс «Музей лісу», що на Рівненщині, відомо не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Створений він у 2011 році за ініціативи обласного осередку Товариства лісівників України, очолюваного на той час відомим керівником лісової галузі Миколою Шершуном. Облаштовувався заклад зусиллями колективів усіх підрозділів лісівників області, тож за статусом комплекс наче і плід їхньої спільної праці. Однак, як вдуматися, то трудівники ДП «Костопільське лісове господарство» особливо причетні до появи в Україні цієї музейної перлини. І насамперед тому, що виріс заклад у розкішному сосновому лісі однойменного лісництва, що при трасі Рівне–Сарни, а по-друге, тому, що саме Костопільське лісництво віддало частину свого адміністративного приміщення під майбутній музей. Про відкриття музею, до речі, тоді було опубліковано інформацію в багатьох друкованих засобах масової інформації, зокрема, і в газеті «Природа і суспільство».

Цими днями мені пощастило черговий раз побувати в цьому закладі. Повів розмову з його екскурсоводом Тетяною Дідух про те, чим стала знаковою музейна восьмирічка. Вона розповіла, що музейний комплекс щоденно відвідують туристи з усюди, а від початку його створення тут побувало вже майже 30 тисяч туристів Як довідуємося із записів у Книзі відгуків, заклад відвідали не тільки представники з багатьох куточків України, а й зарубіжжя – Білорусі, Росії, Швеції, Іспанії, США, Італії, Ізраїлю, Литви, Португалії та інших країн. Наприклад, у 2015 році у Книзі відгуків залишили свій запис діти з Луганська, а в червні 2016 – група педагогів, представників із усієї України, що вивчали на Рівненщині досвід роботи шкільних лісництв, беручи участь у Всеукраїнському педагогічному практикумі. Саме за таку популярність музейно-парковому комплексу «Музей лісу», єдиному закладу такого типу в нашій країні, у травні 2015 року було присвоєно звання народного.

Відвідувачі музею, оглянувши приваби подвір’я, уже заряджені на щось незвичайне, переступають поріг закладу і одразу потрапляють у його фойє. Тут привертає увагу стенд, на якому поміщені портрети найвідоміших трудівників лісу Рівненщини, які працювали в галузі у різні роки, аж від початку заснування лісгоспів, тобто, з 1939 року. Саме тут і започатковується огляд експонатів.

А далі екскурсовод запрошує відвідувачів до конференц-зали, у якій на кількох десятках стендів висвітлюється у цифрах, документах і фотознімках діяльність лісгоспів області, Рівненського природного заповідника, а також партнерів лісівників –деревообробних підприємств і профільних навчальних закладів, що готують спеціалістів для лісового господарства.

Оглянувши експонати куточка природи, де так багато інформації про красу і багатство лісових угідь, потрапляємо безпосередньо до зали історії лісу. Зібрані тут експонати повертають туристів на початок двадцятого століття і ведуть лабіринтами лісівничої історії аж до нашого часу. Тут виставлені дерев’яні побутові речі й інструменти , якими колись послуговувалися лісівники, теслярі та різьбярі та багато інших речей, що були в їхньому вжитку.

У залі «Сьогодення лісу», яку так і хочеться назвати: «Все про ліс і лісівників», експонати розповідають про деревостани лісів Рівненщини, про етапи розвитку лісового та мисливського господарства області, зокрема, про насінництво, адже саме місцевий Костопільський лісгосп є в Україні базовим господарством з цього напрямку.

Тут серед музейних експонатів є і «детектор» для перевірки знан­ня лісових порід, біля якого чи не найдовше затримуються відвідувачі. Схоже, що з метою, аби подумки «скласти» самим собі такий іспит.

А ще один стенд розповідає про героїв-лісівників, що загинули на службовому посту.

У четвертій залі ви зможете почерпнути інформацію про багатющу флору і фауну лісових угідь Рівненщини. Ці експонати описати важко – потрібно бачити…

…Ось закінчився огляд музейних зал, на душі залишилося враження, що побував у лісовій казці, яка так швидко закінчилася.

Та коли екскурсовод запросила пройтися екологічною стежкою, настрій одразу поліпшився. З’ясувалося, що та стежина бере початок від приміщення музею, про що інформує стенд, який запрошує до походу, надає інформацію про схему маршруту, ознайомлює з правилами поведінки на ньому.

Далі учасникам подорожі впродовж двох з половиною кілометрів стежина відкриває свої лабіринти. Рушивши у західному напрямку, одразу поринаємо в чаруючу лісову царину, якою стежина виводить до кремезних трьох дубів, вік яких вимірюється не одним століттям і кожному з яких людська фантазія присвоїла характерне імення. Перший з них – «дерево щастя», якому виповнилося 288 років, далі – погомоніли ми з «дубом здоров’я» – йому 320 років і росточком вийшов майже 30 метрів. А вже біля 305-річного «дуба кохання», з особливо обчовганими від обіймів боками, високого і стрункого, як той Іванко з відомої пісні, молодь, що була в туристичній групі, затрималася найдовше. Як тут не повірити, що саме такий красень і дарує кохання?!

Наступна зупинка – ознайомлення з поліською лукою, яку оглядаємо, піднявшись на вежу. Врочисто виглядає з висоти цей барвистий килим серед лісу, на якому рухливими вкрапленнями бовваніють силуети різних тварин, що вийшли з лісу, аби попастись.

І далі обабіч стежки було цікаво і чарівно: милували зір і корабельні сосни золотокорі, ліщинові кущі й чорничники… Про все й не розкажеш – побувати потрібно тут самому. Але ще дві цікавинки таки не омину: тут, на екологічній стежці, викладений дерев’яний «килимок», по якому після дощів легко і зручно подолати заболочений відтинок шляху, а ще – обіч її встановлено «пташине піаніно» – дуплянки, в яких щовесни поселяються співочі птахи. Тутешні лісівники жартують, що звучання перших шести нот гами, позаяк дуплянок лише шість, забезпечать крилаті вокалісти, а вже сьому ноту «сі» доведеться проспівати комусь із присутніх.

Цікавою є розповідь про те, як виникла задумка створити такий «музичний інструмент». Розкряжовуючи деревину на нижньому складі місцевого лісгоспу, робітники іноді натрапляли на дупла в деревах. Отож відкладали пошкоджені частини: а раптом знадобляться для влаштування пташиних домівок. І, бачте, знадобились, та ще як гарно!

Після того походу ненароком почув, як ділилися враженнями про цю подорож кілька туристів. Їх думка зводилася до того, що на цій стежині зібралося разом дуже багато лісових цікавинок, які залишили відчуття наче в усіх лісах Рівненщини побували. Отже, костопільськими музейниками разом із науковцями та природоохоронцями для екологічної стежки вдалося підшукати таку місцину, де зібрані природою родзинки зелених насаджень усього нашого краю. І ліс у цьому музеї – наче головний експонат.

Петро ВЕЛЕСИК,
Газета “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top